Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2020 року у справі №623/4565/18

УХВАЛА

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 623/4565/18

провадження № 61-14386св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Савіним Олегом Сергійо вич ем, на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2020 року у складі судді Винниченка П. П. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Бурлаки І. В., Тичкової О. Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна індивідуальною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2 про визнання майна індивідуальною власністю.

В обґрунтування позову зазначала, що заочним рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 січня 2018 року у справі № 623/969/17 було розірвано шлюб, який зареєстрований 11 травня 1984 року. Їй на праві власності належить нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до трудової книжки вона постійно працювала та мала стабільний дохід. Окрім того, вона зареєстрована як фізична особа-підприємець та веде підприємницьку діяльність, пов'язану зі спірним приміщенням, яке є її індивідуальною власністю.

Просила визнати нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, її індивідуальною (особистою) власністю.

У лютому 2019 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву та відзив на позовну заяву, в яких він зазначив, що до складу спільного майна подружжя ОСОБА_2 належить не лише згаданий позивачем магазин промислових товарів, але й два житлових будинки та автомобіль. 16 червня 1990 року за договором купівлі-продажу був придбаний житловий будинок у АДРЕСА_2, який оформлений на його ім'я, у якому вже 8 років зареєстрована і постійно мешкає ОСОБА_1. У 2009-2012 роках він побудував та зареєстрував на своє ім'я житловий будинок, загальною площею 103,9 кв. м у АДРЕСА_3.

В цьому будинку з 28 серпня 2015 року він зареєстрований і мешкає там постійно.

У відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, на ім'я ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль Volkswagen Transporter, білого кольору, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який був придбаний для сім'ї у 2005 році. На даний час автомобіль знаходиться у його користуванні, оскільки він має водійське посвідчення, а ОСОБА_1 права на керування автомобілем не має.

Автомобіль використовували для домашнього господарства, ремонту магазину, будинків та інших домашніх потреб. 13 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_1 була придбана квартира загальною площею 51,1 кв. м у АДРЕСА_1.

Після оформлення квартири він звернувся до Ізюмської міської ради за дозволом на переобладнання квартири під магазин промислових товарів. Отримавши усі необхідні дозволи і документи, зробив там ремонт, встановив необхідне для пошиву і ремонту одягу обладнання, що підтверджується документами, які є в наявності і знаходяться у ОСОБА_1. Твердження ОСОБА_1 про те, що магазин вона придбала за кошти, які належать їй особисто, так як вона працювала і мала стабільний дохід, оскільки була підприємцем - нічим не доведені, тому що підприємцем вона стала у 2009 році, тоді коли магазин вже було придбано і облаштовано і ніхто інший, крім нього, не займався переобладнанням та ремонтом даного приміщення. Все майно, що набуте сторонами в період зареєстрованого шлюбу, а саме: два житлові будинки, промисловий магазин та автомобіль вважає спільною сумісною власністю подружжя.

Між ними вже склався сталий порядок користування майном, а саме: ОСОБА_1 зареєстрована і мешкає в будинку, що розташований у АДРЕСА_2 та використовує спільний магазин промислових товарів, а ОСОБА_2 зареєстрований і мешкає у будинку на АДРЕСА_3 та користується належним автомобілем.

На підставі вищевикладеного, просив виділити йому у власність будинок АДРЕСА_3, вартістю 540 500,00 грн і автомобіль, вартістю 81 341,90 грн, всього на суму 621
841,90 грн, а ОСОБА_1 виділити у власність будинок АДРЕСА_4 вартістю 305 100,00
грн та магазин промислових товарів, що розташований у АДРЕСА_1, вартістю 402
000,00 грн, всього на суму 707 100,00 грн.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2020 року у задоволені первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на житловий будинок, загальною площею 103,9 кв. м на земельній ділянці 1 000 кв. м (кадастровий номер 6310400000:86:010:0006), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 та право особистої власності на автомобіль марки Volkswagen Transporter, рік випуску 1996, колір білий, реєстраційний номер № НОМЕР_1, шасі № НОМЕР_2, тип ТЗ - фургон малотоннажний повною масою 2 530 кг.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 73,6 кв. м, житловою площею 49,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 та право власності на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу адвоката Савіна О. С., який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2020 року змінено. В частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору в сумі 3 322,35 грн скасовано.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

19 січня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

У травні 2021 року адвокат Савін О. С., який діє в інтересах ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду заяву про відмову від касаційної скарги відповідно до статті 398 ЦПК України.

У травні 2021 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду підтвердження про відмову від касаційної скарги, що була подана її представником Савіним О. С.

Позиція та висновки Верховного Суду

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи заяви про відмову від касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною 4 статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі, чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження.

У разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги на судові рішення повторне оскарження цих рішень особою, що відмовилася від скарги, не допускається (частина 5 статті 398 ЦПК України).

Відповідно до частини 6 статті 398 ЦПК України суд касаційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частини 6 статті 398 ЦПК України.

Згідно з частиною 5 статті 206 ЦПК України суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу (стаття 396 ЦПК України).

Перевіривши доводи зазначеної заяви, враховуючи відсутність осіб, які приєдналися до касаційної скарги, а також те, що відмова від касаційної скарги не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що слід прийняти відмову від касаційної скарги та закрити касаційне провадження у справі.

Керуючись статтями 396, 398 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги задовольнити.

Прийняти відмову ОСОБА_1 від касаційної скарги на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 січня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року.

Касаційне провадження у справі закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко