Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №214/3132/19

УХВАЛА

26 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 214/3132/19

провадження № 61-22796 ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 10 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділ реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона та ОСОБА_3, ОСОБА_2 є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної часткової власності (по 1/3 кожному).

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - її рідні сини, які зареєстровані в зазначеній квартирі, однак фактично в ній не проживають, та мешкають окремо, участі в оплаті житлово-комунальних послуг не приймають, а тому позивачка вимушена їх самостійно оплачувати, що позбавляє її можливості отримати субсидію, оскільки зняти з реєстраційного обліку місце проживання відповідачів в досудовому порядку позивачка не має можливості, а їх реєстрація обмежує її права як власника та змушує нести додаткові витрати на оплату комунальних послуг за них, тому за захистом своїх прав та інтересів вона вимушена звернутись до суду.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2019 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі є співвласниками спірної квартири, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. При цьому, суд вказав, що визнання відповідачами позову, тобто відсутність заперечень проти зняття їх з реєстраційного обліку, є свідченням відсутності між сторонами спору про право, та виключають доцільність зняття їх з реєстраційного обліку місця проживання за судовим рішенням, оскільки вони можуть самостійно в позасудовому порядку звернутися до Відділу реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Саксаганської районної у м. Кривому Розі ради з цього приводу.

13 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 10 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, у якій скаржник просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередньої інстанції були прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Вказує, що вона не просила суд позбавити відповідачів права користування квартирою, а лише визнати їх такими, що тимчасово не проживають з подальшим зняттям з реєстрації.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України встановлено, що суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно за ст.150 ЖК України громадяни, що мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання та проживання членів їх сімей, та вправі розпоряджатися цією власністю за своїм розсудом.

Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначені матеріально-правові норми за своїм змістом визначають право власника вимагати відновлення свого порушеного права будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачі нарівні з позивачкою є співвласниками вказаної квартири, яка належить їм на праві спільної часткової власності, у зв'язку з чим здійснення ними прав як співвласників на майно відбувається спільно

Колегія судів погоджується з висновками районного суду, що відсутні підстав для визнання відповідачів такими, що не проживають і не користуються вказаною квартирою з подальшим зняттям з реєстрації.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що обставини не проживання відповідачів в квартирі з січня 2018 року, які підтверджені актом з місця проживання хоча й мають місце, однак не є достатніми для позбавлення їх права користування житлом як складової права власності нарівні з правом володіння, оскільки Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" гарантовано право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати, в той час як право власності не зобов'язує особу зареєструвати місце проживання та проживати саме в тому житлі, яке знаходиться у власності.

Доводи касаційної скарги про те, що скаржник не просила суд позбавити відповідачів права користування квартирою, а лише визнати їх такими, що тимчасово не проживають з подальшим зняттям з реєстрації, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення, оскільки відповідачі є співвласниками квартири, а тому визнати їх такими, що не користуються нерухомістю та з подальшим зняттям їх з реєстраційного обліку є неможливим, оскільки право власності згідно вимог чинного законодавства є непорушним.

Зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись частиною 1 , 2 статті 390 ЦПК України, пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України,

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 10 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко