Історія справи

Ухвала ККС ВП від 20.07.2021 року у справі №333/1716/21

Ухвала

іменем України

19 липня 2021 року

м. Київ

справа № 333/1716/21

провадження № 51-3465ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2021 року,

встановив:

Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 щодо освідування, тимчасового доступу до речей і документів, повернення майна, проведення судової медичної експертизи та ексгумації трупа залишено без задоволення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вищезазначену ухвалу слідчого судді.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про перевірку в касаційному порядку та скасування ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2021 року та ухвали Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2021 року з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги наводить аргументи щодо незаконності, на його переконання, ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м.

Запоріжжя від 01 квітня 2021 року та зазначає, що апеляційний суд, відмовивши у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, належним чином не врахувавши цих обставин.

Перевіривши доводи касаційної скарги та надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

За приписами ст. 310 та ч. 4 ст. 424 КПК ухвала слідчого судді місцевого суду не є предметом перегляду суду касаційної інстанції, оскільки зазначене судове рішення не входить до переліку тих рішень, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку.

Отже, з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів відмовляє у відкритті касаційного провадження стосовно вимог касаційної скарги про скасування ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2021 року.

Щодо вимог касаційної скарги про скасування оскарженої ухвали Запорізького апеляційного суду від 26 квітня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження на указану вище ухвалу слідчого судді, колегія суддів виходить з того, що зазначене судове рішення є предметом перегляду суду касаційної інстанції, проте вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на наведене нижче.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень, інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом, про що йдеться в офіційному тлумаченні положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на справедливий суд, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до апеляційних або касаційних судів (п. 25 Рішення у справі "Делкур проти Бельгії" від 17 січня1970 року та п. 65 Рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).

Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Конституційний Суд України у Рішенні від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому статтею 24 КПК ; гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Разом з тим, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачене

п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, стосується гарантованого права на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Зазначений конституційний припис надає законодавцю певну свободу розсуду: або передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд у процесі розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 5-р/2020).

За таких обставин наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не

є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.

Відповідно до частини 3 статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених частини 3 статті 392 КПК . Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 КПК.

Це ухвали, які стосуються відмови у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини 1 статті 284 КПК, скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Постановлена у цьому провадженні ухвала слідчого судді, якою залишено без задоволення клопотання щодо освідування, тимчасового доступу до речей і документів, повернення майна, проведення судової медичної експертизи та ексгумації трупа, в розумінні положень статей 307, 309 КПК, до вказаного переліку не входить.

Суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ст. 309, ч. 4 ст. 399 КПК, правильно встановила, що оскаржена ухвала слідчого судді не підлягає перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження.

Отже, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, правильно встановивши, що апеляційна скарга подана на ухвалу слідчого судді, яка відповідно до приписів кримінального процесуального закону не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, обґрунтовано постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Зміст оскарженої ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.

Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду

м. Запоріжжя від 01 квітня 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від

26 квітня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає чинності з моменту проголошення.

Судді:

Г. М. Анісімов О. Л. Булейко С. Б. Фомін