Історія справи

Ухвала ККС ВП від 17.06.2021 року у справі №748/693/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 748/693/20

провадження № 51-2980ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,

розглянув касаційну скаргу прокурора Шимка Є. М., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у кримінальному провадженні № 12019270010005545 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК), ч. 2 ст. 289 КК,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Рівне, жителя АДРЕСА_2),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК, ч. 2 ст. 289 КК, ч. 1 ст. 309 КК,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя АДРЕСА_3),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК, ч. 2 ст. 262 КК,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_4),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК,

Суть питання

За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК на строк 3 роки 6 місяців, а за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4, стосовно яких судові рішення в касаційному порядку не оскаржено.

Як зазначив суд у вироку, у період із 22:28 21 вересня 2019 року до 01:20 22 вересня 2019 року ОСОБА_2 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження стосовно якої закрито, та ОСОБА_1 умисно, з корисливих мотивів, таємно, шляхом зламу навісного замка, проникли до гаража АДРЕСА_6, та в подальшому незаконно заволоділи належними ОСОБА_5 транспортними засобами "ЗАЗ", модель "1102 ", номерний знак НОМЕР_2, та мопедом марки "М", модель "HONDA DIO", номерний знак НОМЕР_3, а також викрали майно, чим завдали потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 16 889,32 грн.

Крім того, у період із 22:55 27 вересня 2019 року до 02:05 28 вересня 2019 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження стосовно якої закрито, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно, шляхом зламу навісного замка, проникли до гаража АДРЕСА_8, звідки таємно викрали майно належне ОСОБА_6, чим спричинили останній матеріальної шкоди на загальну суму 18 698 грн.

З 02:10 до 05:30 28 вересня 2019 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження стосовно якої закрито, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно, шляхом зламу навісного замка, проникли до гаража АДРЕСА_9, звідки таємно викрали майно, що належало ОСОБА_7, чим спричинили останньому матеріальної шкоди на загальну суму 30 330 грн.

З 17:48 до 18:45 30 вересня 2019 року ОСОБА_2, за попередньою змовою з ОСОБА_1 та особою, кримінальне провадження стосовно якої закрито, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно, шляхом зламу навісного замка, проникли до гаража АДРЕСА_10, де незаконно заволоділи транспортним засобом "Ауді 80", номерний знак НОМЕР_7, та викрали належне ОСОБА_8 майно, чим завдали йому матеріальної шкоди на загальну суму 375,75 грн.

Крім того, з 00:18 до 01:17 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_1 та особою, кримінальне провадження стосовно якої закрито, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно шляхом злому навісних замків проникли до гаража АДРЕСА_7 де незаконно заволоділи автомобілем марки "ВАЗ 21093-4", номерний знак НОМЕР_9, та таємно викрали майно ОСОБА_9, чим завдали потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 904,33 грн.

Крім того, з 22:04 до 23:30 01 жовтня 2019 року ОСОБА_2 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження щодо якої закрите, умисно, повторно, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, пересвідчившись, що за їх діями ніхто не спостерігає, таємно, шляхом зламу навісного замка, проникли до гаражу АДРЕСА_11, де викрали належне ОСОБА_10 майно та незаконно заволоділи транспортним засобом ОСОБА_11 "ЗАЗ", номерний знак НОМЕР_11, чим завдали потерпілим матеріальну шкоду на загальну суму 6 404 грн.

З 23:36 18 жовтня 2019 до 02:25 19 жовтня 2019 року ОСОБА_2 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження стосовно якої закрито, та ОСОБА_1 умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно, шляхом відкриття незамкнутих воріт, проникли до гаража АДРЕСА_5, звідки таємно викрали майно, що належало ОСОБА_12, чим спричинили останній матеріальної шкоди на загальну суму 10 199,45
грн.

Також з 15:00 27 жовтня 2019 року до 11:30 02 листопада 2019 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження стосовно якої закрито, умисно, з корисливих мотивів, повторно, таємно, шляхом зламу навісних замків, проникли до гаража АДРЕСА_12, де незаконно заволоділи транспортними засобами ОСОБА_13, а саме моторолером марки "DEFIANT", модель "DT 1103", номерний знак НОМЕР_14 та мотоциклом "YAMAHA", модель "YBR 125", а також таємно викрали майно ОСОБА_14, чим завдали потерпілим матеріальної шкоди на загальну суму 438 грн.

Крім того, у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці ОСОБА_2, діючи умисно, незаконно, придбав у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс масою 6,5 г, який, зберігаючи при собі, переніс до будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 де зберігав для власного вживання без мети збуту, до моменту його виявлення та вилучення працівниками поліції 09 листопада 2019 року під час обшуку.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 27 травня 2021 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_1 і правильності кваліфікації їх дій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених внаслідок м'якості, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року щодо цих засуджених і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої доводи прокурор вказує, що в порушення ст. 370, частин 1, 2 ст. 419 КПК, апеляційним судом не спростовано доводів сторони обвинувачення щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначених покарань ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених внаслідок м'якості, а також щодо необхідності призначення їм додаткового покарання.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень за обставин, установлених і перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації їх дій Верховний Суд не перевіряє, оскільки прокурор не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.

Доводи прокурора Шимка Є. М. щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених внаслідок м'якості, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення кримінального процесуального закону, Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Статтею 50 КК передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до мети та принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Статті 65, 66, 67, КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за це кримінальне правопорушення.

Санкція ч. 2 ст. 289 КК, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Нормами статей 51 та 52 КК врегульовано, що одним із додаткових покарань, яке може бути застосоване до осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, є конфіскація майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості й може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині ч. 2 ст. 59 КК .

З долученої до касаційної скарги копії оскаржуваного рішення апеляційного суду вбачається, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання згідно з указаними нормами закону врахував: ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу засудженого, який раніше не судимий, його молодий вік, що він до адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проживання, місцем навчання та роботи, одружений, працює кухарем у ФОП ОСОБА_15, на наркологічному і психіатричному обліках не перебуває. Обставинами, що пом'якшують покарання засудженого суд визнав щире каяття й активне сприяння у розкритті кримінальних правопорушень. Крім того, суд урахував народження дитини в ОСОБА_1, як обставину, що пом'якшує покарання.

Водночас обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

З огляду на наведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі санкції ч. 3 ст.185 КК та за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК нижче від найнижчої межі, у виді позбавлення волі без конфіскації майна, визначивши остаточний розмір покарання на підставі ст. 70 КК.

При призначенні покарання засудженому ОСОБА_2 суд, відповідно до статті 65 КК, врахував: ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу засудженого, який раніше не судимий, його молодий вік, що він до адміністративної відповідальності не притягувався, на наркологічному і психіатричному обліках не перебуває, посередньо характеризується за місцем проживання, не працює. Обставинами, що пом'якшують покарання засудженого суд визнав щире каяття й активне сприяння у розкритті кримінальних правопорушень та часткове відшкодування шкоди потерпілим. Обставин, які обтяжують покарання судом, не встановлено.

Ураховуючи наведене суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі санкції ч. 3 ст.185 КК та за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК нижче від найнижчої межі, у виді позбавлення волі без конфіскації майна, а за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців, визначивши остаточний розмір покарання на підставі ст. 70 КК.

Водночас суд не знайшов підстав для застосування стосовно засуджених положень ст.75 КК, належним чином мотивувавши своє рішення в цій частині.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених внаслідок м'якості, а також про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та наводив обґрунтування, аналогічні доводам, викладеним ним у касаційній скарзі.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив викладені у скарзі посилання й доводи прокурора щодо м'якості призначеного засудженим покарання та, не встановивши підстав для ухвалення нового вироку, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, аргументувавши це рішення.

Так, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вказав про те, що всі обставини, на які посилається прокурор, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 покарання враховані, у зв'язку з чим доводи прокурора про м'якість призначеного покарання визнані неспроможними.

До того ж Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією ч. 2 ст. 289 КК не є обов'язковим, тому суд першої інстанції, виходячи з сукупності всіх вищенаведених обставин, не призначаючи засудженим цього додаткового покарання, діяв в межах своїх дискреційних повноважень (суддівський розсуд), з таким рішенням погодився і апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Таким чином суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це стверджує прокурор у касаційній скарзі.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі без призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна є співмірним вчиненому, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження нових кримінальних правопорушень і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі прокурора та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі прокурора доводи щодо незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій в частині призначеного засудженим покарання внаслідок, на його думку, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень статей 59, 69 КК, а також явної невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених внаслідок м'якості, не спростовують висновків судів щодо законності та обґрунтованості застосованого до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заходу примусу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Шимка Є. М. на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року стосовно ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Г. М. Анісімов Ю. М. Луганський