Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.09.2020 року у справі №229/4808/19

Ухвала

Іменем України

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 229/4808/19

провадження № 51-4189 ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої Вус С. М.,

суддів: Єремейчука С. В., Чистика А. О.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Агапова П. В. на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 10 березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 01 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1,

встановив:

Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 10 березня 2020 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не працюючого, розлученого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Згідно з вироком 29 травня 2019 року близько 21 год. 30 хв. ОСОБА_2 перебувала у приміщенні кіоску, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, де проводила своє дозвілля разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вживаючи алкогольні напої. В ході відпочинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 виникла конфліктна ситуація у зв'язку з тим, що останній підозрював ОСОБА_2 у крадіжці грошових коштів та продуктів харчування з вказаного кіоску, внаслідок чого ОСОБА_4 почав нецензурно лаятись в бік ОСОБА_2, хапати її за волосся та завдавати удари кулаками рук в область затилку. Обурившись діями ОСОБА_4, ОСОБА_2 погрожуючи останньому фізичною розправою, яку можуть вчинити над ним її сини ОСОБА_5 та ОСОБА_1,30 травня 2019 року близько 03 год. 30 хв. покинула приміщення вказаного кіоску та направилась до місця свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_1, де в цей час вдома знаходилися її сини ОСОБА_5 та ОСОБА_1, якому ОСОБА_2, розповіла, що в приміщенні згаданого кіоску виникла конфліктна ситуація, в результаті якої ОСОБА_4 ображав її нецензурною лайкою та завдавав ударів кулаками рук в область затилку. Почувши від ОСОБА_2 вказану інформацію у ОСОБА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_4, внаслідок образи останнім його матері виник злочинний умисел на умисне вбивство останнього. Реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел ОСОБА_1 30 травня 2019 року близько 04 год. 05 хв. прибув разом із ОСОБА_2 до приміщення вказаного кіоску, зайшов всередину, та, маючи умисел на умисне вбивство ОСОБА_4 підійшовши до ліжка, на якому в той час відпочивав ОСОБА_4, утримуючи при цьому в руках дерев'яний предмет ззовні схожий на биту діючи умисно, усвідомлюючи, що нанесення ударів дерев'яною битою із значною силою по голові ОСОБА_4 може призвести до його смерті, але не зважаючи на це, з метою умисного, протиправного спричинення смерті іншій людині, утримуючи дерев'яну биту в руках наніс нею не менше ніж один удар в скроневу-потиличну область голови за лівою вушною раковиною потерпілого в результаті чого останній залишився лежати у ліжку не підводячись та не приходячи до свідомості, заподіявши своїми умисними, протиправними діями ОСОБА_4 крововилив під тверду мозкову оболонку та м'які мозкові оболонки на базальній поверхні обох півкуль головного мозку, продовгуватого мозку та півкуль мозочка, крововиливи у речовину головного мозку та його шлуночки, що обумовило порушення, а потім і припинення, функцій центральної нервової системи, зупинки серця і дихання, та вищевказані ушкодження голови утворилися від дії тупого предмету, а саме одного удару і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий ОСОБА_4 помер на місці. Смерть ОСОБА_4 знаходиться у причинному зв'язку з отриманими ушкодженнями голови.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 01 червня 2020 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник Агапов П. В., не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, яке за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, просить змінити судові рішення стосовно останнього в частині призначеного покарання та призначити йому за ч. 1 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Обгрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що обставини, встановлені судом першої інстанції, не є безумовними критеріями, за якими можна зробити висновок про те, що його підзахисний суспільно корисною працею не займається, стійких соціальних зв'язків не має та веде асоціальний спосіб життя. Крім того, зазначає, що обвинувачений спричинив тілесні ушкодження потерпілому через образу та аморальну поведінку потерпілого по відношенню до його матері, яка є особою похилого віку, а відтак, суд, відповідно до п. 2 ст. 66 КК України мав визнати це як обставину, що пом'якшує покарання.

Перевіривши доводи касаційної скарги та копії доданих до неї судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи у скарзі щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, на думку Суду, є необґрунтованими з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який раніше не судимий, не працює і не навчається, не одружений, неповнолітніх дітей не має, за місцем проживання характеризується задовільно, перебуває на обліку в наркологічному кабінеті на "Д" обліку, в інших медичних установах на обліку не перебуває. Обставиною, що пом'якшує покарання суд визнав щире каяття.

З огляду на наведене, суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання, в межах санкції статті, за якою його засуджено.

Зі змісту копії ухвали апеляційного суду вбачається, що захисник Агапов П. В., не погоджуючись з вироком місцевого суду, подав до апеляційного суду скаргу, в якій просив вирок стосовно ОСОБА_1 змінити та пом'якшити йому покарання. На обґрунтування своїх вимог наводив доводи, які за змістом та суттю є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, цей суд перевірив посилання й доводи, викладені в апеляційній скарзі адвоката і, не встановивши підстав для зміни вироку районного суду, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Так, апеляційний суд зазначив, зокрема, що районний суд відповідно до вимог ст. 65, 66, 67 КК України призначив ОСОБА_1 покарання у межах, встановлених санкцією ч. 1 ст. 115 КК України і, відповідно до положень Загальної частини КК України взяв до уваги конкретні обставини скоєного кримінального правопорушення, характер і тяжкість злочину який згідно ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, особу обвинуваченого, який не судимий, не працює та не навчається, не одружений, неповнолітніх дітей не має, за місцем мешкання характеризується задовільно, перебуває на обліку в наркологічному кабінеті на "Д" обліку, в інших медичних установах на обліку не перебуває, а також обставину, що пом'якшують покарання- щире каяття. За вказаних вище підстав, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції остаточне покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1, а також попередження нових злочинів, а тому підстав для пом'якшення покарання немає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Крім того, доводи захисника щодо невизнання судом обставини, яка пом'якшує покарання те, що кримінальне правопорушення було вчинене після образи та аморальної поведінки потерпілого по відношенню до матері засудженого, є необгрунтованими з огляду на те, що врахування обставини, яка пом'якшує або обтяжує покарання є дискреційними повноваженнями суду.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, вмотивованість їх висновків з питань справедливості призначеного ОСОБА_1 покарання, останній у касаційній скарзі не навів.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Агапова П. В. на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 10 березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 01 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. М. Вус С. В. Єремейчук А. О. Чистик