Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.01.2020 року у справі №727/5916/19

Ухвала

іменем України

02 січня 2020 року

м. Київ

справа № 727/5916/19

провадження № 51-6516ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Єремейчука С. В.,

суддів Бородія В. М., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції - Луканьова Андрія Леонідовича на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в кримінальному провадженні № 12019260000000084 щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ст. 76 КК покладено на нього обов'язки протягом іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішено питання щодо долі судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_1 09 лютого 2019 року, о 06:20 керуючи пасажирським автобусом, маршруту №26 марки "I-VAN", номерний знак НОМЕР_1, рухаючись в темну пору доби по вул. Головній в м. Чернівці, яка освітлювалась вуличним освітленням, зі сторони пр. Незалежності, в напрямку вул. Комарова, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований навпроти будинку № 160 вказаної вулиці та позначений дорожнім знаком 5.35.1 (2) "Пішохідний перехід", а також дорожньою розміткою 1.14.1 "Зебра", проявивши злочинну недбалість, допустив неуважність до дорожньої обстановки, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, не вжив заходів щодо зменшення швидкості чи зупинки транспортного засобу, хоча мав таку можливість, натомість продовжив рух в результаті чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка переходила проїзну частину дороги в межах вказаного нерегульованого пішохідного переходу зліва направо, відносно напрямку руху автомобіля.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_2, у відповідності до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 57 від 14 травня 2019 року, спричинено смерть, яка настала від набряку та набухання речовини головного мозку, який розвинувся як ускладнення відкритого зламу кісток основи та склепіння черепа з розвитком забою речовини головного мозку.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу прокурора прокуратури Чернівецької області Луканьова А. Л. залишив без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 02 серпня 2019 року без змін.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 та правильності кваліфікації дій, покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Мотиви Суду.

Перевіривши дотримання прокурором порядку та строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи у касаційній скарзі та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Із долученої до касаційної скарги копії вироку районного суду видно, що судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 здійснено відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК.

Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою призначення ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість колегія суддів вважає необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_1 призначено з порушенням вказаних норм права.

Як убачається з вироку, призначаючи покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та всі інші обставини, які відповідно до положень КК, у тому числі ст. 66, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Згідно з наданої копії оспорюваної ухвали апеляційний суд при перегляді вироку належним чином перевірив усі доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які за змістом та суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, й умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, на яких відмовив у задоволенні вимог сторони обвинувачення.

Погоджуючись із вироком, апеляційний суд зазначив, що вимоги ст. 65 КК дотримано, разом зі ступенем тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, який є необережним тяжким, враховано особу винного, який є не судимим, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, його сімейний стан, наявність на утриманні неповнолітньої падчерки, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обтяжуючих обставин. Крім того, взято до уваги позицію потерпілого ОСОБА_3, який просив під час досудового розслідування, у заявах районному суду, а також у запереченнях на апеляційну скаргу не позбавляти волі обвинуваченого ОСОБА_1.

З огляду на це апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування основного покарання з випробуванням з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, строком на 1 рік.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК явно несправедливим і таким, що є недостатнім для досягнення його мети, немає.

Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність рішення апеляційної інстанції, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції - Луканьова Андрія Леонідовича на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 24 вересня 2019 року в кримінальному провадженні № 12019260000000084 щодо ОСОБА_1.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Єремейчук В. М. Бородій С. Б. Фомін