Історія справи

Постанова ВГСУ від 19.04.2016 року у справі №906/1028/15
Ухвала КГС ВП від 25.09.2019 року у справі №906/1028/15

УХВАЛА

20 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/1028/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л. Й. - головуючий, Васьковський О. В., Пєсков В. Г.

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке"

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка"

розглянувши матеріали касаційної скарги ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" Григоренка Юрія Сергійовича

на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду

від 22.07.2019

у складі колегії суддів: Маціщук А. В. (головуючий), Мельник О. В., Розізнана І. В.

у справі №906/1028/15

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка"

про визнання права власності на нерухоме майно та витребування його з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

27.08.2019 поштовим відправленням ліквідатор Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" Григоренко Юрій Сергійович (далі - ліквідатор Григоренко Ю. С., скаржник) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою за вих. №02-02/16 від
19.08.2019 на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від
22.07.2019 у справі №906/1028/15 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та клопотав про поновлення строку на касаційне оскарження.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №906/1028/15 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л. Й., суддя - Васьковський О. В., суддя - Пєсков В. Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2019.

З аналізу змісту статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Як вбачається з прохальної частини касаційної скарги, скаржником предметом касаційного оскарження визначено ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2019, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" в особі арбітражного керуючого Григоренка Ю. С. на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 у справі №906/1028/15.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, вбачається, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від
14.07.2016 у справі №906/1028/15 прийнято відмову позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" від позову, припинено провадження у справі.

Підпунктом 13 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України в редакції ~law27~ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017, передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 93 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до частини 1 статті 93 ГПК України.

Звертаючись до апеляційного суду 05.07.2019 з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого суду від 14.07.2016, ліквідатор товариства-позивача Григоренко Ю. С. заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване тим, що відносно позивача у справі №906/1028/15 - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" здійснюється провадження у справі №7/65-Б про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури, в межах якого ухвалою місцевого суду від 28.08.2018 ліквідатором товариства-позивача призначено арбітражного керуючого Григоренка Ю. С. ; справа №906/1028/15 розглядалася окремо від справи про банкрутство №7/65-Б, тому арбітражний керуючий Григоренко Ю. С., який з 28.08.2018 набув статусу ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке", що є позивачем у даній справі №906/1028/15, був позбавлений можливості раніше ознайомитися з матеріалами справи №906/1028/15 та не був обізнаний про прийняття місцевим судом оскаржуваної ухвали від 14.07.2016 про прийняття відмови позивача від позову та припинення у зв'язку із цим провадження у справі №906/1028/15.

Скаржник зауважив, що матеріали справи №906/1028/15 не були долучені до матеріалів справи №7/65-Б про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке", тоді як попередній ліквідатор товариства-позивача арбітражний керуючий Довжаниця О. С. не передав матеріали ліквідаційної процедури Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" новому ліквідатору Григоренку Ю. С. після його призначення ухвалою суду від 28.08.2018 у справі №7/65-Б. Зазначені обставини скаржник вважає такими, що унеможливлювали реалізацію ним, як керівником товариства-позивача, права на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду
14.07.2016 у справі №906/1028/15 у встановлений процесуальним законом строк, з огляду на що перебіг строку на апеляційне оскарження судових рішень у справі №906/1028/15 арбітражним керуючим Григоренком Ю. С., як ліквідатором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке", слід обчислювати з моменту ознайомлення ліквідатора Григоренка Ю. С. 02.07.2019 з матеріалами справи №906/1028/15. Ліквідатор товариства-боржника Григоренко Ю. С. просив апеляційний суд визнати зазначені підстави пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та поновити йому пропущений процесуальний строк з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ГПК України в редакції ~law28~ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, при вирішенні питання про можливість поновлення ліквідатору позивача Григоренку Ю. С. строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 у справі №906/1028/15 підлягають застосовуванню приписи процесуального закону, чинного на момент звернення скаржника з апеляційною скаргою 05.07.2019, тобто ГПК України в редакції ~law29~ від 03.10.2017.

Згідно з частиною 1 статті 119 ГПК України в редакції ~law30~ від 03.10.2017, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 119 ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Отже, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Відповідно до частини 1 статті 11 ГПК України в редакції ~law31~ від 03.10.2017, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

В основі принципу юридичної визначеності лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та №35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010).

У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника. Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004).

Отже, в контексті зазначеного необхідність апеляційного перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне 3 роки, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №5/452/06).

Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 261 ГПК України в редакції ~law33~ від 03.10.2017, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Відповідно до правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постанові від 12.11.2018 у справі №54/239, положення частини 2 статті 261 ГПК України про відмову у відкритті апеляційного провадження після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення поширюються і на судові рішення, які були прийняті відповідно до ГПК України в редакції до 15.12.2017.

Відтак, при вирішенні питання про можливість поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судових рішень, пропущеного зі спливом значного періоду часу (більше одного року з дня складення повного тексту судового рішення), апеляційним судам слід враховувати, що національним законодавством встановлено присічний строк на апеляційне оскарження судових рішень відповідно до частини 2 статті 261 ГПК України, положення якої за висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постанові від
12.11.2018 у справі №54/239, поширюються і на судові рішення, які були прийняті відповідно до ГПК України в редакції до 15.12.2017.

Згідно зі статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини 1, 3 статті 13 ГПК України в зазначеній редакції).

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 2 ГПК України в редакції ~law34~ від 03.10.2017, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" та від 14.10.2007 у справі "Трух проти України").

На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від
05.02.2004).

При прийнятті ухвали від 22.07.2019, що є предметом касаційного оскарження, апеляційний суд розглянув клопотання ліквідатора товариства-позивача Григоренка Ю. С. про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду від 14.07.2016 у справі №906/1028/15 та встановив, що Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" в особі ліквідатора Григоренка Ю. С. звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою 05.07.2019, тобто зі спливом трьох років з дня постановлення ухвали Господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 у справі №906/1028/15; долученими до матеріалів справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 54,59-зворот) підтверджуються обставини належного повідомлення судом першої інстанції позивача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" про розгляд справи №906/1028/15; водночас, товариство-позивач, від імені якого з апеляційною скаргою звернувся ліквідатор Григоренко Ю. С., не навело поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили, тоді як зміна керівника (арбітражного керуючого) юридичної особи-позивача не є такою обставиною.

Відмовляючи ліквідатору Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" Григоренку Ю. С. у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 у справі №906/1028/15 ухвалою від 22.07.2019 в порядку частини 2 статті 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що встановлений процесуальним законом строк на апеляційне оскарження є присічним та обмежується періодом в один рік з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення, водночас, скаржником не наведено поважних причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду від 14.07.2016, які можна було б вважати особливими чи непереборними обставинами, що зумовили пропуск процесуального строку на апеляційне оскарження зазначеної ухвали суду та об'єктивно б свідчили про можливість поновлення пропущеного процесуального строк на підставі пункту 2 частини 2 статті 261 ГПК України.

Пунктом 2 частини 2 статті 293 ГПК України визначено як підставу для відмови у відкритті касаційного провадження у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) визнання Судом касаційної скарги необґрунтованою, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Верховний Суд вважає, що правильне застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права (статей 119, 174, 260, 261 ГПК України) є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування при прийнятті ухвали від
22.07.2019 у справі №906/1028/15 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" в особі ліквідатора Григоренка Ю. С. на ухвалу місцевого суду від 14.07.2016, яку подано зі спливом трьох років з дня прийняття оскаржуваного судового рішення.

З огляду на таке, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ліквідатора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" Григоренка Ю. С. на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 у справі №906/1028/15 слід відмовити на підставі пункту 2 частини 2 статті 293 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статями 119, 174, 234, 235, 258, 260, частинами 1, 2 статті 261, частиною 1 статті 287, пунктом 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

УХВАЛИВ:

Відмовити ліквідатору Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Глинівецьке" Григоренку Юрію Сергійовичу у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою за вих. №02-02/16 від 19.08.2019 на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 у справі №906/1028/15.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Й. Катеринчук

Судді О. В. Васьковський

В. Г. Пєсков