Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.03.2021 року у справі №910/5655/20

УХВАЛА

23 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/5655/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.

за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова

до Приватного акціонерного товариства "Київстар"

про стягнення 23 245,22 грн

ВСТАНОВИВ:

04.03.2021 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі № 910/5655/20, подана
01.03.2021 до Верховного Суду засобом поштового зв'язку.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" розмір прожиткового мінімуму становить 2 102,00 грн (станом на 01.01.2020).

Предметом позову у даній справі стягнення у розмірі 23 245,22 грн, що становить значно менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн станом на 2020 рік), тому у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.

Можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах, залежить виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова в касаційній скарзі, посилаючись на підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки, на думку скаржника, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Проте, наведені скаржником обставини не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки саме власне твердження скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики без належного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі № 910/5655/20, на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі № 910/5655/20.

2. Оригінал касаційної скарги з додатками на 21 (двадцяти одному) аркуші повернути Квартирно-експлуатаційному відділу міста Львова.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік