Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.02.2020 року у справі №917/1483/19

УХВАЛА

17 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 917/1483/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Пількова К. М., Кушніра І. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 та на рішення Господарського суд Полтавської області від 10.10.2019

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні"

про стягнення 461 303,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

09.01.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось через суд апеляційної інстанції до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 та рішення Господарського суд Полтавської області від 10.10.2019 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 146 107,05 грн. Крім того, скаржник у касаційній скарзі просить поновити строк на касаційне оскарження.

Рішенням Господарського суд Полтавської області від 10.10.2019, залишеним без постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 146 107,05 грн пені, 62 727,44 грн 3 % річних та 106 362,14 грн інфляційних втрат, а також 6 919,56 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині - у позові відмовлено.

Ухвалюючи рішення про зменшення розміру пені на п'ятдесят відсотків, у зв'язку з чим відмовлено у задоволенні до стягнення пені у розмірі 146 107,05 грн, суд першої інстанції, керуючись нормами статті 3, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та враховуючи інтереси позивача, виходив з того, що відповідач є комунальним підприємством, яке здійснює постачання теплової енергії населенню, бюджетним установам і організаціям, не звільнений від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань, у нього відсутня заборгованість по сплаті основного боргу за договором, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе договірних зобов'язань не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, тому дійшов висновку, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду.

Апеляційний господарський суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені на п'ятдесят відсотків виходив з того, що у сукупності із об'єктивними обставинами встановленими судом першої інстанції щодо наявності правових підстав для зменшення пені, а також складної ситуації у державі та її економічного стану, обставини, на які посилався відповідач у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, свідчать про їх винятковість, тому зменшення заявленого до стягнення розміру пені відповідає принципу збалансованості інтересів сторін.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм статей 525 526 549 550 551 552 599 625 Цивільного кодексу України, статей 224 226 233 Господарського кодексу України, просить скасувати судові рішення в частині зменшення пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

При цьому, заявник стверджує, що зменшуючи розмір пені, суди не врахували та не надали належної оцінки інтересам позивача; при цьому, без встановлення обставин завдання позивачеві збитків неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань, без належного дослідження матеріального стану відповідача, дійшли передчасних висновків про зменшення заявленого до стягнення розміру пені.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши додані до скарги матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка в силу наведеної норми є джерелом права, умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Відповідно до пункту 2 абзацу 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 абзацу 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" (на момент звернення до суду із позовною заявою) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.

Предметом спору у даній справі є стягнення коштів у загальному розмірі 461
303,68 грн, а отже, ціна позову не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення з позовом становив 960
500,00 грн (1 921,00 грн х 500).

Таким чином, наведені правові положення надають Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині другій статті 293 наведеного Кодексу, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17 (щодо застосування положень статей 525 526 549 550 551 552 599 625 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України), вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень та розглянувши доводи касаційної скарги, Суд доходить висновку, що подана касаційна скарга зводиться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями в оскаржуваній частині, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на зазначене та враховуючи конкретні обставини справи встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, відсутність у суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також зважаючи на наведені вище висновки Верховного Суду щодо питання правильного застосування норми права про порушення яких зазначено у поданій Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" касаційній скарзі, та те, що правильне застосування судами попередніх інстанцій цих норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу в частині оскарження зменшення розміру пені необхідно визнати необґрунтованою.

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

Враховуючи те, що ціна позову у справі № 926/13/19 (461 303,68 грн) не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ця справа не належить до категорії справ, що в обов'язковому порядку розглядаються за правилами загального позовного провадження, а касаційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в розумінні положень абзацу 1 пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою, тому Суд враховуючи також принцип остаточності судового рішення, доходить висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що касаційна скарга заявника є обґрунтованою, оскільки правильне застосування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у зв'язку із чим Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 та на рішення Господарського суд Полтавської області від 10.10.2019 на підставі абзацу 1 пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234 235 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №917/1483/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від
11.12.2019 та на рішення Господарського суд Полтавської області від 10.10.2019.

2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді К. М. Пільков

І. В. Кушнір