Історія справи

Ухвала КГС ВП від 08.02.2018 року у справі №910/1563/17

Верховний

Суд

УХВАЛА

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/1563/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Кушніра І.В.,

розглянувши заяву приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 (суддя: Демидов В.О.), постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 (головуючий: Сітайло Л.Г., судді Пашкіна С.А., Баранець О.М) та постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2017 (головуючий: Плюшко І.А., судді Малетич М.М., Сибіга О.М.) у справі №910/1563/17

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

до приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"

про стягнення 262529,54 грн. та виселення з приміщення,

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу

до приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"

про стягнення 46697,62 грн.,

ВСТАНОВИВ:

07.12.2017 приватним акціонерним товариством "ВФ Україна" подано заяву про перегляд Верховним Судом України судових рішень господарських судів у справі №910/1563/17 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до
15.12.2017).

11.01.2018 вказану заяву направлено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Обговоривши доводи заяви та дослідивши додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що подана заява є необґрунтованою та її доводи не підтверджуються доданими до неї матеріалами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти рішення у тих справах, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Приймаючи постанову від 07.11.2017 у даній справі, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 про часткове задоволення позовів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та Дніпропетровського транспортно-економічного коледжу, Вищий господарський суд України погодився з висновками апеляційного суду про наявність як підстав для виселення приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" із займаного нежилого приміщення після припинення договору оренди, так і підстав для стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за прострочення повернення майна орендодавцю, не прийнявши до уваги надані заявником платіжні доручення зі сплати орендної плати, оскільки відповідні платежі здійснено орендарем вже після прийняття місцевим господарським судом рішення у цій справі.

Позивачем на обґрунтування підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України), що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 18.09.2013 у справі №904/2097/13, від 10.01.2011 у справі №32/180-10 (40/186), від 29.03.2017 у справі №904/5485/16 та від
14.04.2011 у справі №16/175/10.

Зокрема, в основу наданих для порівняння постанов від 18.09.2013 у справі №904/2097/13 та від 10.01.2011 у справі №32/180-10 (40/186) покладено висновки Вищого господарського суду України про правомірне зменшення розміру неустойки на суму орендної плати, внесеної після припинення договору оренди, але до прийняття рішення судом першої інстанції, або на суму неустойки, частково сплаченої до подання позову.

Водночас, приймаючи постанову від 29.03.2017 у справі №904/5485/16, якою рішення судів попередніх інстанцій скасовані та справу передано на новий розгляд, Вищий господарський суд України дійшов висновку про передчасне стягнення судами неустойки з огляду на необхідність з'ясування обставин можливої пролонгації договору оренди в період, за який орендодавцем нарахована неустойка.

В свою чергу, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову балансоутримувача про звільнення нежилого приміщення, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився Вищий господарський суд України у постанові від 14.04.2011 у справі №16/175/10, виходили з відсутності у балансоутримувача права вимагати розірвання договору оренди комунального майна та його повернення, оскільки таке право належить саме орендодавцю.

При цьому, колегія суддів зауважує, що, на відміну від справи №16/175/10, під час розгляду справи №910/1563/17 балансоутримувач (третя особа) не заявляв та суди не розглядали позовних вимог про виселення орендаря чи звільнення ним займаного приміщення.

Колегія суддів враховує, що встановлені судами фактичні обставини щодо часу внесення плати за позадоговірне користування майном, які формують зміст орендних правовідносин, у даній справі та у справах №904/2097/13; 32/180-10 (40/186); №904/5485/16; №16/175/10, наданих заявником для порівняння, є різними, що виключає неоднакове застосування Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, порівняння змісту постанов Вищого господарського суду України у справах №904/2097/13; 32/180-10 (40/186); №904/5485/16; №16/175/10 зі змістом постанови Вищого господарського суду України від 07.11.2017, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що остання постанова свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

З урахуванням вимог частини 3 статті 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), колегія суддів відмовляє у допуску справи №910/1563/17 до провадження, оскільки подана заява є необґрунтованою.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 11116, 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до
15.12.2017), Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у допуску справи №910/1563/17 до провадження Касаційного господарського суду.

2. Надіслати копію ухвали разом із копією заяви особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

І.В. Кушнір