Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.04.2019 року у справі №902/521/18

УХВАЛА

04 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Кушніра І. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.12.2018 (суддя Банасько О. О.) і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від
13.02.2019 (головуючий - Саврій В. А., судді - Дужич С. П., Коломис В. В. ) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостачсервіс"

про стягнення 409 730,86 грн,

ВСТАНОВИВ:

07.03.2019, що підтверджується відбитком штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.12.2018 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 902/521/18 разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження.

27.03.2019 зазначена касаційна скарга разом зі справою № 902/521/18 надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 18.12.2018 і постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 902/521/18 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 104 607,70 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення та постанова у частині зменшення судом розміру пені прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 549 550 551 552 599 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та процесуального права, а саме статей 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без дослідження всіх істотних обставин справи та підлягають скасуванню у цій частині. В оскаржуваних рішенні та постанові у частині зменшення пені суди обох інстанцій не врахували жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначили мотивів такого неврахування, чим порушили вимоги ГПК України, що призвело до ухвалення неправомірного рішення. Зменшуючи розмір пені, суд мав урахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси зазначених сторін. Крім того, суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин положення статті 233 ЦК України, не з'ясувавши всіх обставин, з'ясування яких передбачено відповідною нормою. Із матеріалів справи та самого рішення незрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки.

Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача. Також суд взагалі не з'ясував, чи заподіяно позивачеві збитків унаслідок неналежного виконання зобов'язання, а також не оцінив розміру таких збитків. Окрім того, нараховані штрафні санкції не є надміру великими порівняно із невиконаним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу. Таким чином, суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, а також визнали встановленими належним чином не доведені обставини, які мають значення для справи.

Як убачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Вінницької області від 18.12.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2019, задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостачсервіс" про стягнення 409 730,86 грн заборгованості; стягнуто з відповідача на користь позивача - 100 000,00 грн пені, 46 881,89 грн 3 % річних, 158 241,27 грн інфляційних втрат і 6 145,96 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору; у стягненні 104 607,70 грн пені відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем узятих на себе зобов'язань за договором від 20.04.2017 № 17-272-Н купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

При цьому місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, взяв до уваги, що: отриманий природний газ оплачено в повному обсязі, та строк прострочення відповідачем оплати є незначним; за умовами Договору відповідач отримував природний газ від позивача виключно для постачання побутовим споживачам, а не для власних потреб; ступінь виконання зобов'язання відповідачем і поведінку винної сторони: відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, оскільки прострочення зумовлено несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів; кошти надходили на рахунок відповідача зі спеціальним режимом використання, у зв'язку з чим відповідач не мав можливості вплинути на порядок розподілу цих коштів; предметом спору є стягнення пені та передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність; розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, ураховуючи погашення станом на час розгляду спору заборгованості відповідачем за Договором у повному обсязі ще в лютому 2018 року; відсутність завдання позивачеві збитків, пов'язаних із несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за Договором. Іншого матеріали справи не містять; пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому зменшення її розміру не може значною мірою негативно позначитися на фінансовому становищі позивача з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, тому суд зменшив розмір пені та визначив її в сумі 100 000,00 грн.

Суд касаційної інстанції у цьому випадку переглядає рішення та постанову лише у частині зменшення суми пені з 204 607,70 грн до 100 000,00 грн, оскільки подання касаційної скарги зумовлено виникненням питання наявності або відсутності підстав для зменшення господарським судом заявленої до стягнення суми пені. В іншій частині судові рішення попередніх судових інстанцій, ухвалені по суті зазначеної справи, не оскаржує жодна зі сторін.

За змістом частини 1 статті 230 ГК України, пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статті 549 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Наведена норма кореспондує з положенням статті 233 ГК України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Зменшення суми пені є правом суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів.

(Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від
26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від
30.08.2018 у справі № 925/1587/17).

Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, зменшуючи розмір заявленої позивачем пені до 100 000,00 грн, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені. Зокрема, суд установив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про ймовірність збитків позивача у зв'язку із неправомірними діями відповідача щодо невчасного здійснення оплати саме за цим договором. Крім цього, суд зазначив, що стягнення заявленої суми пені у повному обсязі не є співрозмірним із можливими негативними наслідками порушення відповідачем зобов'язання.

Отже, матеріали справи підтверджують, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, перевірив усі доводи сторін і врахував усі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Господарські суди повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, врахували інтереси сторін, які заслуговують на увагу, і дійшли правильного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій. Зменшуючи розмір пені, суди обґрунтовано взяли до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, стягнення додатково до суми боргу інфляційних втрат і відсотків річних. Крім того, порушення відповідачем строків оплати було незначним, а заявлений до стягнення розмір пені є неспіврозмірним із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов договору.

З огляду на викладене касаційна інстанція визнає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, скориставшись правом, наданим йому процесуальним законодавством, правомірно зменшив розмір пені та встановив її у сумі 100 000,00 грн, оскільки визначився, що стягнення цієї суми пені у повному обсязі не є співрозмірним із можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.

За наведених обставин правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 293 ГПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 293 ГПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина 7 статті 12 ГПК України).

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 становить 1 921,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 409 730,86 грн, а отже ціна позову у справі № 902/521/18 не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на викладене немає підстав вважати касаційну скаргу позивача обґрунтованою, оскільки правильне застосування судами попередніх інстанції норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

За таких підстав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 234 235 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 18.12.2018 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 902/521/18.

2. Матеріали касаційної скарги з додатками на 21 (двадцяти одному) аркуші, у тому числі платіжне доручення від 06.03.2019 № 7002193 на суму 3 842,00 грн, повернути Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

І. В. Кушнір