Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2020 року у справі №817/1380/18

УХВАЛА

29 липня 2020 року

Київ

справа № 817/1380/18

адміністративне провадження № К/9901/16943/20

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М. М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Рівненській області, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 817/1380/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДАР" до Головного управління ДФС у Рівненській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

13.07.2020 до суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - скаржник), направлена до суду поштою 08.07.2020.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній формально зазначено пункти 2 і 3 частини 4 статті 328 КАС України як підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, натомість обґрунтування цих підстав зводиться до викладення обставин справи, цитування висновків акта перевірки та норм Податкового кодексу України з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

На переконання скаржника необхідність відступу від висновку Верховного Суду полягає в тому, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №826/7380/15, у якій змінено підхід до обрання ефективного захисту порушеного права платників щодо бюджетного відшкодування не підлягає безумовному застосуванню до спірних правовідносин, а підлягає оцінці через призму аргументівта доказів наведених контролюючим органом. На обґрунтування своїх доводів посилається на постанови Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №822/3113/17 та від 28.04.2020 у справі №815/94/16.

Наведене обґрунтування не узгоджується із визначеною скаржником підставою для оскарження судових рішень - пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не викладено обґрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, не наведено норм права, від висновку щодо застосування яких належить відступити, не зазначено і чому на переконання скаржника норми права застосовано неправильно.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 12.02.2019 у справі №826/7380/15 відступила від правового висновку Верховного Суду України, щодо невизнання стягнення надміру сплаченого податку на додану вартість належним способом захисту порушеного права платника податків, визначивши, що саме стягнення з Державного бюджету України на користь платника податків заборгованості з відшкодування ПДВ є належним та ефективним способом судового захисту.

Отже, у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №822/3113/17 та від 28.04.2020 у справі №815/94/16 висновок стосується застосування судами частин 4 і 7 статті 78 КАС України, що не співвідноситься із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.02.2019 у справі №826/7380/15, який не можна вважати правовою оцінкою певному факту.

Посилання ГУ ДПС на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання стягнення на користь платника податків невідшкодованої з бюджету суми податку на додану вартість в розмірі, більшому ніж фактична бюджетна заборгованість з ПДВ даного платника податків станом на 1 січня 2017 року, суд вважає незмістовними. Так, порядок і підстави бюджетного відшкодування з ПДВ визначаються нормами ПК України, в тому числі і визначення конкретних видів податків (коштів), які не підлягають такому відшкодуванню. Скаржник не наводить тлумачення правових норм, які надавали б Верховному Суду сформулювати той висновок, питання про який ставить скаржник у касаційній скарзі.

Варто зауважити, що доводи касаційної скарги зводяться до надання неправильної правової оцінки встановленим судами обставин, не дослідження обставин зменшення суми бюджетного відшкодування, як наслідок стягнення судами з Державного бюджету України зайвих коштів в сумі 79108,02 грн, що не узгоджується із визначеними скаржником підставами касаційного оскарження судових рішень - пункти 2 і 3 частини 4 статті 328 КАС України.

При цьому, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Рівненській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Рівненській області, підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав касаційного оскарження рішення Рівненського окружного адміністративного суду від
25.04.2019 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від
26.11.2019.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Рівненській області, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі № 817/1380/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ДАР" до Головного управління ДФС у Рівненській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинення певних дій повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя М. М. Гімон