Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.01.2021 року у справі №380/2855/20

УХВАЛА

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 380/2855/20

адміністративне провадження № К/9901/14172/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І. А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від
09.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від
26.11.2020 у справі №380/2855/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,

УСТАНОВИЛ:

19.04.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від
09.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від
26.11.2020 у справі №380/2855/20 (згідно з трек-номером поштового відправлення скаргу надіслано 15.04.2021).

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.

Касаційна скарга подана втретє, раніше подані касаційні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 13.01.2021 та від 03.03.2021 у зв'язку з неналежним викладенням підстав касаційного оскарження.

Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328, частини 2 і 3 статті 353 КАС України, зазначено про неправильне застосування судами пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, пункту 1 частини 4 статті 1, абзац 1 пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним судом у постановах від 18.03.2020 у справі №804/708/16, від 06.08.2019 у справі №160/8441/18.

Доводи касаційної скарги зводяться до зазначення про неврахування судами тих обставин, що позивачем на запит контролюючого органу не надано документи щодо визначення калькуляції готової продукції, що підтверджують використання матеріалів для виготовлення (продажу) продукції та які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, наведено постанови лише в частині застосування пункту
85.2 статті 85 Податкового кодексу України.

Разом з тим, в оскаржуваних судових рішеннях суди дійшли висновку, що перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються суб'єктом господарювання самостійно; чинне законодавство не містить визначення поняття "калькуляція" і, відповідно, не вимагає оформлення документа з такою назвою. Сам по собі процес калькулювання собівартості (як планової, так і фактичної) готової продукції (робіт, послуг) жодним чином не впливає ні на стан майна і капіталу суб'єкта господарювання, ні на його зобов'язання і фінансові результати діяльності. Калькуляція - документ, в якому визначена сума витрат (планова або фактична) на виробництво одиниці (групи одиниць) виробів, тож калькулювання собівартості не є господарською операцією, а калькуляція, що містить відомості про цей процесі не є первинним документом в розумінні пункту 1 частини 4 статті 1, абзац 1 пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"одавчих положень. Запитувані контролюючим органом документи не є первинними бухгалтерськими документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". При цьому судами попередніх інстанцій враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.06.2019 у справі №804/5840/16.

Крім того, суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №824/118/18-а.

Податковим органом не обґрунтовано неправильність застосування судами попередніх інстанцій таких правових позицій, не конкретизовано, у чому полягало неправильне застосування судами норм матеріального права.

Зміст касаційної скарги зводиться до викладення обставин справи, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з судовими рішеннями, що не є належним обґрунтуванням наведеної скаржником підстави касаційного оскарження судового рішення - пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.

Верховний Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилаючись на частини 2 і 3 статті 353 КАС України, скаржником не конкретизовано, які норми процесуального права порушено судами попередніх інстанцій та у чому полягало таке порушення. Посилання касатора на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 332, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі №380/2855/20 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяІ. А. Васильєва