Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.02.2021 року у справі №380/32/20

УХВАЛА

22 березня 2021 року

м. Київ

справа № 380/32/20

адміністративне провадження № К/9901/7990/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Пасічник С. С., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №380/32/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування вимог про сплату боргу,

УСТАНОВИЛ:

Зі змісту матеріалів касаційної скарги, а також судових рішень, ухвалених у даній справі судами попередніх інстанцій, та наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що оскаржувані вимоги про сплату боргу є незаконними, оскільки підприємницькою діяльністю позивач не займається та проживає близько семи років за межами України; згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є суб'єктом підприємницької діяльності й, як наслідок, платником єдиного внеску відповідно до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law24~).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалюючи такі рішення, суди, врахувавши позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19 та у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №120/703/19-а, від 15 вересня 2020 року у справі №500/1762/19, виходили з того, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - ~law26~), що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. З огляду на те, що позивач не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки отримане до 01 липня 2004 року свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не зверталась, що спростовує факт наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця в розумінні ~law27~ і, як наслідок, належність до платників єдиного внеску відповідно до ~law28~, суди дійшли висновку, що винесені відповідно до ~law29~ вимоги про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску є протиправними.

Вперше касаційна скарга у цій справі подана Головним управлінням ДПС у Львівській області 22 січня 2021 року, яку Верховний Суд ухвалою від 04 лютого 2021 року повернув згідно пункту 4 частини 5 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) як таку, що не містила передбачених КАС України підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

09 березня 2021 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №380/32/20.

При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 328 КАС України передбачено право на касаційне оскарження.

Частиною 1 статті 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Частиною 1 статті 328 КАС України.

Стаття ж 330 КАС України містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги.

Так, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України підстави (підстав).

При цьому згідно з пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже зміст наведених положень процесуального закону свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, в касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Водночас й частина 3 статті 334 КАС України визначає, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Згідно з приписами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені положення процесуального закону дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції може відкрити касаційне провадження виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, зазначених скаржником у касаційній скарзі. При цьому мотиви особи, що подає касаційну скаргу, щодо незгоди з судовим рішенням мають бути викладені з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.

Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Як вбачається зі змісту поданої відповідачем касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у даній справі відповідач визначає відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, тобто по суті положення пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Однак, наводячи відповідну підставу для касаційного оскарження судового рішення, скаржник, проте, не зазначає ні норми права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, ні в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми й як на його думку така норма повинна застосовуватися (який правовий висновок повинен бути висловлений касаційним судом у цій справі та який, проте, відсутній у рішеннях Верховного Суду).

Більше того, як вже зазначено вище, вирішуючи спір, суди враховували правову позицію щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, висловлену у рішенні Великої Палати Верховного Суду, що, у свою чергу, спростовує твердження відповідача про відсутність відповідного висновку Верховного Суду із спірних питань.

Відтак, наведені скаржником обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень не свідчать про виконання ним положень частини 4 статті 328 КАС України, що виключає оцінку касаційної скарги як такої, що відповідає вимогам частини 4 статті 328 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №380/32/20 повернути скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

СуддяС. С. Пасічник