Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.10.2020 року у справі №9901/303/20

УХВАЛА

20 жовтня 2020 року

Київ

справа №9901/303/20

адміністративне провадження №П/9901/303/20

Суддя Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Желтобрюх І. Л., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, позивачі) звернулись до Верховного Суду як суду першої інстанції із позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), в якому просили:

- визнати дії та рішення (ухвалу) члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП Іванової Л. Б. від 06 серпня 2020 року №4202/0/18-20 про залишення без розгляду та повернення скарги позивачів на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 липня 2020 року №2183/1дп/25-20 протиправними;

- скасувати ухвалу члена ВРП Іванової Л. Б. від 06 серпня 2020 року №4202/0/18-20 про залишення без розгляду та повернення скарги позивачів на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 17 липня 2020 року №2183/1дп/25-20.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у цій справі, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

Особливості провадження у справах щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя передбачені статтею 266 КАС України.

Пунктом 4 частини 1 статті 266 КАС України передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Отже, судовому оскарженню підлягають рішення ВРП, ухвалені за результатами розгляду по суті скарг на рішення Дисциплінарних палат ВРП.

Згідно з частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано частини 3 , 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Згідно із частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи

Згідно з частиною 10 статті 131 Конституції України Конституцією України передбачено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності судді.

Пунктом 3 частини 1 статті 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Аналогічне положення закріплено у пункті 5 частини 1 статті 3 Закону України від 21 грудня 2016 року N 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон N 1798-VIII), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України від 2 червня 2016 року N1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон N 1402-VIII), зокрема частиною першою статті 107 Закону N 1402-VIII визначено право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) будь-якої особи.

Позивачі скористались вказаним правом і звернулись до ВРП зі скаргою на дії суддів Дніпровського апеляційного суду Зубакової В. П., Барильської А. П. та Бондар Я. М.

Частиною другою статті 42 Закону N 1798-VIII дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

За приписами статті 108 Закону N1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Ради у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно суддів Дніпровського апеляційного суду Зубакової В. П., Барильської А. П. та Бондар Я. М., Перша Дисциплінарна палата ВРП 17 липня 2020 року прийняла рішення №2183/1дп/25-20, яким відмовила у притягненні до дисциплінарної відповідальності вказаних суддів.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону N1798-VIII скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до Вищої ради правосуддя.

Скориставшись своїм правом на оскарження рішення Першої дисциплінарної палати, позивачі звернулись зі скаргою до ВРП, однак ухвалою члена ВРП від 06 серпня 2020 року №4202/0/18-20 скаргу залишено без розгляду і повернуто скаржнику на підставі пункту 2 частини шостої статті 51 Закону N 1798-VIII.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 51 Закону N1798-VIII скарга на рішення Дисциплінарної палати залишається без розгляду і повертається особі, яка її подала, якщо скарга подана скаржником за відсутності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Частиною першою статті 51 Закону N1798-VIII встановлено, що право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Згідно з положеннями статті 52 Закону N1798-VIII до суду може бути оскаржене рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.

Враховуючи, що позивачам не було надано дозволу на оскарження рішення Дисциплінарної палати, їх скарга не була розглянута по суті, а залишена без розгляду та повернута.

Отже, беручи до уваги наведене законодавче регулювання, ухвала члена ВРП від 06 серпня 2020 року №4202/0/18-20 про залишення без розгляду та повернення скарги позивачів на рішення Першої дисциплінарної палати ВРП від 17 липня 2020 року №2183/1дп/25-20 не може бути самостійним предметом оскарження в судовому порядку, оскільки скарга по суті розглянута не була.

За таких обставин, позивачі звернулись до суду з вимогами, які не підлягають судовому розгляду, тобто відсутній спір у розумінні статті 124 Конституції України.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 слід відмовити.

Спір, за вирішенням якого звернулись позивачі, не підлягає судовому розгляду, тому суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.

Частиною 2 статті 170 КАС України передбачено, що про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.

Керуючись статтями 22, 170, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя І. Л. Желтобрюх