Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.10.2020 року у справі №640/14761/20

УХВАЛА

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 640/14761/20

адміністративне провадження № К/9901/24509/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С. А.,

суддів - Кашпур О. В., Радишевської О. Р.

перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання незаконними та протиправними дій, визнання факту сфальсифікованим,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив: визнати незаконним підписання суддею Господарського суду міста Києва Борисенко І. І. 28 грудня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва у справі №905/1486/18, оскільки в цей час вона перебувала у відпустці та не здійснювала правосуддя; визнати протиправними дії судді Господарського суду міста Києва Борисенко І. І., яка підписуючи 28 грудня 2018 року рішення по справі № 905/1486/18, порушила присягу на вірність Українському народові та справедливий суд; визнати "сфальшованим факт перебування судді Господарського суду міста Києва Борисенко І. І. з повноваженнями судді, яка 28 грудня 2018 року здійснювала правосуддя нібито на посаді судді, та підписала рішення у справі № 905/1486/18 за межами суду як суддя".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

28 вересня 2020 року ОСОБА_1 через підсистему "Електронний Суд" подав касаційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аналізуючи доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

За правилами частини 2 статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у частини 2 статті 328 КАС України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі постановлено до початку розгляду справи.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом спору є незгода позивача з процесуальними діями судді Господарського суду міста Києва, пов'язаними із підписанням нею рішення суду у період перебування у відпустці.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року (справа №757/43355/16-ц) за аналогічних за змістом правовідносинах, зазначено, що Закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

За приписами частини 1 , 3 статті 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

За такого правового регулювання, суд першої інстанції дійшов висновку, що розгляд цього спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, а тому підстави для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення відсутні.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції послався на пункт 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави (пункт 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів)).

Таким чином, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц сформулювала правовий висновок, згідно з яким позовні вимоги про визнання незаконними дій дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), пов'язаних з розглядом судової справи не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, то суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, правильно зазначив, що розгляд заявлених ОСОБА_1 позовних вимог неможливий за правилами будь-якого судочинства.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Враховуючи, що мотиви, наведені в оскаржуваному судовому рішенні та обставини, на які посилається заявник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм матеріального та процесуального права і не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі.

Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248 328 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання незаконними та протиправними дій, визнання факту сфальсифікованим відмовити.

2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: С. А. Уханенко

Судді: О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська