Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.02.2021 року у справі №160/16233/20

УХВАЛА

05 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 160/16233/20

адміністративне провадження № К/9901/9453/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №160/16233/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України про встановлення наявності чи відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою системи "Електронний суд" з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України про встановлення наявності чи відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень.

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Зменшено розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви до 500 грн. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання ухвали шляхом подання до суду: 1) уточненої позовної заяви, в якій слід викласти позовні вимоги відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, відповідно до кількості учасників справи, у якій також необхідно вказати: інформацію про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів доданих до позовної заяви; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; надати відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору та про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; надати всі наявні у позивача докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; приведенням прохальної частини позову у відповідність до вимог п.4 ч.5 ст.160 КАС України, а саме: викласти зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 2) доказів сплати судового збору у розмірі 500,00 грн.

18 грудня 2020 року через "Електронний суд" надійшла заява від позивача про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №160/16233/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України про встановлення наявності чи відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, оскільки подана уточнена позовна заява не відповідала вимогам ч.1 ст.5, ч.5 ст.160 КАС України, позивачем не надано доказів сплати судового збору у розмірі 500,00 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що ухвалою суду від 14 грудня 2020 року вже було вирішено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, відповідно до якого вказане клопотання задоволено частково та зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання позовної заяви до 500
грн, отже, суд не вбачає підстав для повторного розгляду даного клопотання, оскільки додаткових доказів щодо підтвердження скрутного матеріального становища позивачем разом з уточненою позовною заявою від 18 грудня 2020 року до суду, не подано.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №160/16233/20 залишено без змін. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність повернення судом першої інстанції ОСОБА_1 позовної заяви у зв'язку із неусуненням ним усіх недоліків адміністративного позову.

Не погоджуючись із ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та повернути справу на повторний розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у новому складі суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження ухвали про повернення заяви позивачеві в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Перевіряючи матеріали касаційної скарги Верховним Судом встановлено, що зміст ухвалених у цій справі оскаржуваних судових рішень та доводи, викладені у касаційній скарзі, не дають підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у застосуванні норм процесуального права у такій категорії адміністративних справ.

Твердження ОСОБА_1 щодо обмеження його прав на звернення до суду внаслідок прийняття оскаржуваних рішень є необґрунтованими, оскільки повернення його позовної заяви відбулось внаслідок невиконання позивачем вимог суду першої інстанції, викладених в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, що стосуються не лише сплати судового збору.

Водночас, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81): "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Суд касаційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), відповідно до якої вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію.

Враховуючи відсутність обґрунтування впливу наслідків розгляду цієї скарги на формування єдиної правозастосовної практики у застосуванні норм процесуального права, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 333 КАС України, суд

ухвалив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №160/16233/20 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України про встановлення наявності чи відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень відмовити.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді М. В. Білак О. В. Калашнікова