Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.02.2021 року у справі №140/4685/20

УХВАЛА

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 140/4685/20

адміністративне провадження № К/9901/2299/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Тацій Л. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Департамент соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, про відшкодування шкоди, заподіяної правовим актом,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, третя особа - Департамент соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 23171 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 5 травня 2017 року, до 5 травня 2018 року та до 5 травня 2019 року, завстаттями 12, 257, 328, 333, 359 КАС України, що визнаний неконституційним.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

20.01.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на вказані судові рішення, направлена поштою 18.01.2021.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України 23171 грн майнової шкоди у вигляді недоотриманої суми разової грошової допомоги до 5 травня 2017 року, до 5 травня 2018 року та до 5 травня 2019 року, завстаттями 12, 257, 328, 333, 359 КАС України, що визнаний неконституційним

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі колегією суддів встановлено таке.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Таким чином, справа в силу пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України віднесена до справ незначної складності, яку суд першої інстанції розглянув за правилами спрощеного позовного провадження.

Судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), підлягають касаційному оскарженню у виключних випадках, перелік яких передбачений підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Крім того, скаржник вказує, що судами при розгляді справи не враховано постанови Верховного Суду України від 04.09.2012 у справі №21-124а12.

Так, процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи незначної складності можуть переглядатися в касаційному порядку.

Якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, то у ній мають зазначатися, щонайменше, новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджуванні питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. На поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Формальне посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження судових рішень на те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підп. "б" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України), не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 5 статті 328 КАС України.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04.09.2012 у справі №21-124а12, яку, на його думку, суди не взяли до уваги та в якій суд, вирішуючи справу зобов'язального характеру (перерахунок та виплату грошової допомоги інваліду війни до 05.05.2007) та відмовляючи позивачу в позові, вказав, посилаючись в тому числі, на незворотність рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 в часі, що позивач не позбавлений можливості захистити своє право на отримання недоплаченої суми щорічної допомоги до 5 травня в порядку, визначеному ч. 3 ст. 152 Конституції України, - шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди, є безпідставним, оскільки вказане рішення Верховного Суду не є релевантним для вказаних правовідносин.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За змістом вказаної норми, відшкодуванню шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, передує визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності вказаного суб'єкта.

Однак, позивач у вказаній справі, звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної правовим актом, не заявляв при цьому вимог про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності відповідача як суб'єкта владних повноважень.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Зазначене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржено судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі №140/4685/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Департамент соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, про відшкодування шкоди, заподіяної правовим актом.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

Л. В. Тацій