Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.02.2019 року у справі №820/125/18

УХВАЛА

24 січня 2019 року

Київ

справа №820/125/18

касаційне провадження №К/9901/1752/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі №820/125/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкової вимоги та податкової застави,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 у січні 2018 року звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просив:

визнати протиправною, незаконною та скасувати повністю податкову вимогу від
30.11.2017 № 72269-17 в загальній сумі 17534,76грн. ;

скасувати податкову заставу майна позивача, зареєстровану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 21.12.2017 за №16637761.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 30.11.2017 №72269-17. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 залишено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 без змін.

Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області 09.01.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права. Вказує на неповне з'ясування судами обставин справи, зокрема щодо наявності у позивача непогашеного податкового боргу, який виник у зв'язку з несплатою узгоджених податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від
07.11.2017 №0001281314 та №0001271314.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №820/125/18 є вимоги: про визнання протиправною, незаконною та скасування повністю податкової вимоги від 30.11.2017 № 72269-17 в загальній сумі 17534,76грн. ; про скасування податкової застави майна, зареєстрованої у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 21.12.2017 за №16637761.

Судом касаційної інстанції досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову в частині вимог про скасування податкової вимоги від 30.11.2017 №72269-17, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий борг за спірною податковою вимогою включає податкові зобов'язання, визначені податковими повідомленнями-рішеннями від 07.11.2017 №0001291314, №0001281314 та №0001271314, які були предметом оскарження у справі №820/3082/18. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2018 у справі №820/3082/18, яке набрало законної сили, скасовано вказані акти індивідуальної дії.

За встановлених вище обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність у позивача податкового боргу та правових підстав для надсилання податковим органом вимоги про його сплату ОСОБА_2.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновку судів при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі щодо скасування податкової вимоги та податкової застави не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню Державної фіскальної служби у Харківській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі №820/125/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкової вимоги та податкової застави.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк