24.04.2019 | Автор: Мороцька Наталія
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ТОП-5 парадоксів судочинства в справах про адмінправопорушення

Ні для кого не секрет, що судочинство в справах про адмінправопорушення здійснюється за Кодексом 1984 року (КУАП) і досі зберігає радянські риси. Тому на фоні сучасного процесуального законодавства, яким регламентуються інші форми правосуддя, КУАП і практика його застосування судами виглядають доволі парадоксально. Розглянемо п’ять найбільших з таких парадоксів.

         1. Прийняття постанов, не передбачених КУАП.

Кожна постанова судді суду першої інстанції про накладення адмінстягнення починається з фрази «Визнати ОСОБА N винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею…». І це здається логічним, адже не можна застосувати до особи стягнення, не встановивши її вини.

Однак ч.2 ст.19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та їхніх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А, якщо уважно прочитати процесуальну частину КУАП (ст.ст.213–330), то з’ясується, що повноважень визнавати особу винною судді не мають. Адже згідно з п.4 ст.213 цього Кодексу судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів входять до переліку посадових осіб, до компетенції яких належить розгляд справ про адмінправопорушення. Тобто всі інші норми, якими передбачено процедуру розгляду таких справ загалом, стосуються також і судочинства. При цьому ст.284 даного законодавчого акту окреслений вичерпний перелік видів постанов, що приймаються посадовою особою по справі. Він включає лише три пункти:

-  накладення адмінстягнення;

- застосування заходів впливу, передбачених ст.24-1 цього Кодексу (ідеться про заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років);

- закриття справи.

Як бачимо, визнання особи, яка притягується до адмінвідповідальності, винною не входить до цього переліку. Виявляється, її вина є лише обставиною, яка відповідно до ст.ст.251 і 280 КУАП має значення для правильного вирішення справи і яку суддя зобов’язаний з’ясувати при розгляді справи про адмінправопорушення. Це схоже на порядок застосування стягнень за порушення трудової дисципліни на підставі ст.ст.147–149 Кодексу законів про працю України. Згідно з ними власник або уповноважений ним орган лише обирає вид стягнення, а факт порушення дисципліни фіксується окремо.

2. Виклик посадової особи, яка склала протокол про адмінправопорушення, як свідка.

Дуже поширена практика, яка, однак, є грубим порушенням норм процесуального права. Річ у тім, що згідно зі ст.251 КУАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. А джерелами цих доказів у відповідній справі є, зокрема, протокол про адмінправопорушення і пояснення свідків.

При цьому обов’язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адмінправопорушення. Перелік таких посадових осіб встановлений ст.255 цього ж Кодексу. Вона міститься в Главі 19, присвяченій цьому джерелу. Там же є ст.256, якою закріплені вимоги до змісту протоколу. Серед іншого він повинен містити:

- відомості про особу, яка притягається до адмінвідповідальності (у разі її виявлення);

- місце, час вчинення і суть адмінправопорушення.

Крім того, відповідно до п.15 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої Наказом МВС України від 06.11.2015 р. №1376, до протоколу про адміністративне правопорушення також долучаються пояснення свідків.

З аналізу цих норм випливає, що особа, яка склала протокол про адмінправопорушення, є офіційною та виконує функцію фіксування адмінправопорушення.

         У свою чергу, на підставі ст.272 КУАП свідком може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню по даній справі. На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов’язаний з’явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання. Ці положення містяться в Главі 23 Кодексу, що встановлює коло осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адмінправопорушення.

         Виходить, отже, що законодавець окреслив дві незалежні процесуальні фігури із самостійними функціями та джерелами доказів. Посадова особа, склавши протокол про адмінправопорушення, уже надала джерело доказів, тому не може бути опитаною, як свідок. А такого джерела доказів, як пояснення цієї особи, ст.251 КУАП не передбачає. Як немає її серед осіб, які беруть участь у провадженні. Опитування як свідка можливе лише для потерпілого (ст.269 Кодексу).

         3. Відсутність чіткого порядку розгляду справи про адмінправопорушення.

         Йдеться про регламентацію судового засідання з розгляду такої справи. Наприклад, послідовність проведення процесуальних дій та опитування осіб, які беруть участь у провадженні, можливість для них ставити один одному питання, порядок дослідження доказів і вирішення клопотань. Натомість ст.279 КУАП, яка гучно називається «Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення», скромно зазначає, що суддя має спочатку представитися, а потім — вчинити певний набір процесуальних дій. Зокрема, оголосити, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз’яснити особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Після цього оголосити протокол про адмінправопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Тобто чіткого порядку проведення судового засідання у цих провадженнях не встановлено. Немає і повноважень головуючого в засіданні керувати його ходом, забезпечувати додержання послідовності вчинення процесуальних дій, здійснення особами, які беруть участь у засіданні, своїх прав і виконання ними обов’язків.

         4. Відсутність обов’язку вести протокол судового засідання, а також вимог його гласності та фіксування процесу технічними засобами.

         Справді ведення протоколу засідання передбачено ст.281 КУАП лише для колегіальних органів. А ми пам’ятаємо, що справи про адмінправопорушення суддя розглядає завжди одноособово, тому він не зобов’язаний вести протокол судового засідання.

         Що ж до гласності та фіксування провадження у справах про адмінправопорушення технічними засобами, то таких норм КУАП не містить взагалі. Зате вони включені до п.6 ч.2 ст.129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ч.3 ст.8). Тому дану прогалину можна усунути шляхом подачі клопотання про реалізації відповідних засад судочинства.

         5. Відсутність вимог до апеляційної скарги та порядку її розгляду.

         Положеннями ст.294 КУАП передбачена можливість подачі апеляційної скарги на постанову судді у справі про адмінправопорушення, строки та порядок такої подачі. Однак при цьому ані форми та змісту скарги, ані порядку її розгляду Кодекс не передбачає.

         Наведені парадокси спричиняють доволі легковажне ставлення до таких справ як осіб, які складають протокол, так і суддів, які розглядають надіслані їм матеріали. Це призводить до некомпетентного оформлення відповідних джерел доказів, з одного боку, та поверхневого їх розгляду, — з іншого. Тому слід визнати, що питання розробки та прийняття нового кодифікованого акту, який регламентував би даний вид судочинства, є доволі актуальним.

Автор статті: адвокат Мороцька Наталія

Джерело: LegalHub.online

3059
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення