«Сабадаш проти України»: Поновлення судом пропущеного строку на оскарження рішення без належного обґрунтування порушує принцип юридичної визначеності (ст. 6 Конвенції, заява № 28052/13, від 23.07.2019 р.)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України О.П. Сабадаш, звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на невиправдане втручання прокурора в цивільне провадження в його справі, на необґрунтоване відновлення судового процесу, а також щодо скасування остаточного рішення, яке набрало законної сили.

Заявник здійснив прибудову до будинку, в якому знаходилася його квартира. Прибудова було демонтовано сусідами Заявника та представниками місцевої влади. Заявник звернувся до суду з позовом до сусудів з вимогою щодо відшкодування завданої їхніми діями матеріальної та моральної шкоди. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, проте апеляційний суд задовольнив позовні вимоги Заявника; рішення набрало законної сили і було виконане відповідачами.

Після набрання рішенням законної сили і його виконання, заступник обласного прокурора з власної ініціативи), і уже після закінчення строку на оскарження рішення, подав в інтересах відповідачів (з огляду на їхній вік та фінансовий стан) касаційну скаргу з питань права. Суд касаційної інстанції задовольнив скаргу прокурора, відзначивши, що висновки суду першої інстанції щодо незаконності здійснення прибудови були правильними, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення. Заявник повернув відповідачам сплачені ними кошти.

ЄСПЛ нагадав, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, і без необхідності виправлення серйозних судових помилок, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Попри те, що саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. При поновленні пропущеного строку суд повинен належним чином обґрунтувати своє рішення.

ЄСПЛ підкреслив, що суд касаційної інстанції у даній справі не мав необмеженого розсуду щодо відновлення розгляду після подання із значним запізненням апеляції заступника прокурора; суд повинен був застосовувати процесуальні норми, керуючись принципом правової визначеності. ЄСПЛ звернув увагу на те, що суд просто підтримав доводи скарги заступника прокурора про пропущення строку на оскарження з «поважних причин», проте належним чином не обґрунтував таке рішення. З огляду на вказане, ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю належного обґрунтування поновлення провадження у справі Заявника.

ЄСПЛ відхилив скаргу Заявника на порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв'язку зі скасуванням остаточного рішення у справі як явно необґрунтовану.

Аналізуйте судовий акт: «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03

«Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13

«Дія 97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04

«Агрокомплекс проти України» (Agrokompleks v. Ukraine) ,заява № 23465/03

«Україна-Тюмень проти України» (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), заява № 22603/02

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «САБАДАШ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SABADASH v. UKRAINE)

(Заява № 28052/13)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

23 липня 2019 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сабадаш проти України»

Європейський суд з прав людини (Четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (Georges Ravarani), Голова,
Марко Бошняк (Marko Bošnjak),
Петер Пацолай (Péter Paczolay), судді,
та Андреа Там’єтті (Andrea Tamietti), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 02 липня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 28052/13), яку 16 квітня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Олег Петрович Сабадаш (далі – заявник).

2. Заявника представляв пан О. Шаповалов, юрист, який практикує у м. Херсон. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився, головним чином, за пунктом 1 статті 6 Конвенції на необґрунтований вступ прокурора у цивільне провадження на національному рівні та необґрунтоване відновлення цього провадження. Він також скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на скасування ухваленого на його користь остаточного рішення та залишення без задоволення його позову.

4. 23 серпня 2016 року про ці скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду.

ФАКТИ

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1970 році та проживає у м. Херсон.

6. У період з травня до вересня 2007 року заявник побудував прибудову до будинку, в якій знаходилися його квартири, прикріпивши дах прибудови до балкону та стіни квартири його сусідів, пана та пані С., які проживали на верхньому поверсі. Законність його дій було оскаржено органами влади та його сусідами.
У жовтні 2007 року його сусіди від’єднали частину спірної конструкції. Зокрема, вони від’єднали частину даху, прикріпленого до їхнього балкону та стіни. У грудні 2009 року іншу частину конструкції було демонтовано спеціалізованим підприємством за вказівкою органів місцевого самоврядування.

7. У жовтні 2010 року заявник ініціював у Комсомольському районному суді міста Херсона цивільне провадження проти своїх сусідів, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої йому демонтуванням ними частини прибудови у
жовтні 2007 року. Щодо відшкодування матеріальної шкоди заявник посилався на статтю 1166 Цивільного кодексу України 2003 року (див. пункт 23).

8. 14 липня 2011 року районний суд відмовив у задоволенні позову заявника щодо відшкодування шкоди у зв’язку з його повною необґрунтованістю, встановивши, що спірну прибудову було побудовано незаконно, а заявник не довів, що його майну було завдано якої-небудь шкоди або пошкоджено його будівельні матеріали .

9. 27 вересня 2011 року, розглянувши апеляційну скаргу заявника, Апеляційний суд Херсонської області скасував рішення від 14 липня 2011 року та ухвалив нове. Суд зазначив, що сусіди заявника не заперечували демонтування частини прибудови та не довели, що належні заявнику демонтовані будівельні матеріали були повернуті йому або були у такому стані, який дозволяв їхнє повторне використання. Вони також не оспорювали розмір матеріальної шкоди, нібито завданої заявнику. Апеляційний суд встановив, що сусіди заявника діяли без законного дозволу та не поінформувавши заявника. Апеляційний суд, посилаючись, головним чином, на статтю 1166 Цивільного кодексу України 2003 року, присудив заявнику
9 659,36 українських гривень (далі – грн), на момент подій еквівалент приблизно 890 євро, в якості відшкодування завданої матеріальної шкоди, розрахованої на підставі вартості будівельних матеріалів, та 411,59 грн, на момент подій еквівалент 40 євро, компенсації судових витрат. Вимогу заявника щодо відшкодування моральної шкоди було залишено без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю.

10. Того дня рішення апеляційного суду від 27 вересня 2011 року набрало законної сили та стало обов’язковим для виконання (див. пункт 24).

11. Упродовж двадцятиденного строку, передбаченого статтею 325 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року
(див. пункт 24), жодної касаційної скарги на рішення апеляційного суду подано не було.

12. У березні 2012 року сусіди заявника у повному обсязі сплатили йому заборгованість за рішенням суду.

13. 05 квітня 2012 року заступник прокурора Херсонської області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) з касаційною скаргою на рішення апеляційного суду від 27 вересня 2011 року. Він зазначив, що вступив у справу від імені відповідачів, оскільки вони були пенсіонерами та перебували у скрутному майновому стані, проте не навів жодних додаткових пояснень у зв’язку з цим. Заступник прокурора також клопотав до ВССУ про поновлення строку на касаційне оскарження, стверджуючи, що прокуратура Херсонської області дізналася про оскаржуване рішення зі звернення пані С. від 04 квітня 2012 року. До касаційної скарги заступника прокурора було долучено копію цього звернення та копії пенсійних посвідчень сусідів заявника. У пенсійних посвідченнях було зазначено, що сусіди заявника отримували щомісячну пенсію у розмірі 730,71 грн, на момент подій еквівалент 67 євро.

14. Щодо суті справи заступник прокурора стверджував, що рішення апеляційного суду було помилковим. Зокрема, суд не врахував той факт, що заявник незаконно побудував спірну прибудову та не надав необхідних задокументованих доказів завдання шкоди його майну чи пошкодження його будівельних матеріалів. Апеляційний суд також не обґрунтував присудження заявнику конкретної суми в якості відшкодування матеріальної шкоди.

15. 11 травня 2012 року ВССУ задовольнив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження (див. пункт 13), встановивши, що його було пропущено з «поважних причин». Жодних інших деталей щодо цього зазначено не було. Отже, провадження у справі було відновлено.

16. 10 червня 2012 року заявник подав до ВССУ свої заперечення на касаційну скаргу, стверджуючи про її необґрунтованість, незаконне поновлення строку на касаційне оскарження та порушення заступником прокурора принципу юридичної визначеності, встановленого практикою Європейського суду з прав людини.

17. 24 жовтня 2012 року ВССУ задовольнив касаційну скаргу заступника прокурора, скасував рішення апеляційного суду від 27 вересня 2011 року (див. пункт 9) та залишив у силі рішення Комсомольського районного суду від 14 липня 2011 року (див. пункт 8). ВССУ встановив, що висновки суду першої інстанції про незаконність побудови заявником прибудови та недоведення завдання сусідами будь-якої шкоди його майну були правильними, та що апеляційний суд помилково скасував рішення від 14 липня 2011 року. ВССУ також встановив, що заявник не мав права власності на прибудову, тоді як відповідно до частини третьої статті 386 Цивільного кодексу України 2003 року (див. пункт 23) лише власник мав право на відшкодування матеріальної шкоди у випадку порушення його майнових прав.

18. 12 квітня 2013 року заявник повернув своїм сусідам отриману ним за рішенням від 27 вересня 2011 року суму у повному розмірі.

19. Згідно з твердженнями заявника під час провадження у судах першої та апеляційної інстанцій його сусідів представляв захисник.

20. Тим часом у квітні 2012 року заявник звернувся до Комсомольського районного суду з цивільним позовом про відшкодування шкоди за демонтаж прибудови у грудні 2009 року (див. пункт 6).

21. Рішенням від 08 квітня 2013 року Апеляційний суд Херсонської області відхилив скаргу заявника у зв’язку з необґрунтованістю, встановивши, що за загальним правилом особа, яка здійснила незаконне будівництво, не набувала права власності на нього та не мала права на відшкодування будь-якої завданої його демонтажем шкоди. Головним чином апеляційний суд посилався на частину третю статті 386 Цивільного кодексу України 2003 року (див. пункт 23).

22. Заявник зазначив, що оскаржив ухвалу від 08 квітня 2013 року у касаційному порядку, проте не надав жодної інформації щодо результатів.

1. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
   1. Цивільний кодекс України 2003 року

23. Відповідні статті Цивільного кодексу України 2003 року у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 386. Засади захисту права власності

«...

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.»

Стаття 1166. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду

«1. ... [Ш]кода, завдана… майну… особи… відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від [зобов’язання], якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

...»

1. Цивільний процесуальний кодекс України 2004 року

24. Відповідні частини Цивільного процесуального кодексу України 2004 року у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

«...

2. З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор… звертається до суду з позовною заявою, … а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення… При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво у своїй [справі].

…»

Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

«1. Органи та інші особи, які … звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

...

4. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення … має право знайомитися з матеріалами справи в суді ...»

Стаття 67. Види процесуальних строків

«1. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - [строки] встановлюються судом.»

Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків

«1. Суд поновлює або продовжує строк … за клопотанням сторони … у разі його пропущення з поважних причин.

2. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, … до якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов’язковою.

3. Одночасно з клопотанням … належить … подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання [про поновлення чи продовження строку]»

Стаття 82. Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення [сторони від зобов’язання] їх оплати

«1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити [цій стороні] сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

...

3. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити [сторону від зобов’язання] їх оплати.

...»

Стаття 319. Законна сила рішення і ухвали апеляційного суду

«1. Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.»

Стаття 324. Право касаційного оскарження [судових рішень]

«1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі … мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені [під час] апеляційного розгляду [справи];

...

2. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.»

Стаття 325. Строк на касаційне оскарження

«1. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

2. У разі пропущення строку… з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.»

Стаття 328. Відкриття касаційного провадження у справі

«...

3. … суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга прокурора… подана після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили [стало обов’язковим для виконання].

...»

Стаття 335. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

«1. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і [він] не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, [чи] вирішувати питання про достовірність … [конкретного] доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

2. Касаційний суд [перевіряє питання] законності судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

3. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи [ним] буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.»

Стаття 336. Повноваження суду касаційної інстанції

«1. ... [С]уд касаційної інстанції має право:

(1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення [оскаржуваного] рішення без змін;

(2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

(3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

(4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

(5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення [щодо суті справи], не передаючи справи на новий розгляд.

...»

Стаття 339. Підстави для скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, скасованого помилково

«1. Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.»

ПРАВО

1. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявник скаржився, що вступ прокурора у провадження на національному рівні для захисту протилежної сторони та поновлення строку на касаційне оскарження прокурором суперечили принципам процесуальної рівності сторін та юридичної визначеності. Він послався на статтю 6 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

«Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, … який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …»

1. Прийнятність

26. Суд вважає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

1. Суть

27. Суд також зазначає, що скарги заявника по суті стосуються двох питань: (і) стверджуваного необґрунтованого вступу прокурора у провадження на національному рівні та (іі) стверджуваного необґрунтованого відновлення провадження. Спочатку Суд розгляне останню скаргу.

1. Відновлення провадження, яке закінчилось ухваленням рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року

(a) Доводи сторін

28. Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції порушено не було. Зокрема, через скрутний майновий стан та похилий вік сусіди заявника не могли самостійно вчасно подати касаційну скаргу. Тому прокурор вступив у справу від їхнього імені, вимагаючи перегляду помилкового рішення апеляційного суду. На відміну від ситуації у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року), у цій справі строк для подання такої скарги було поновлено після невеликої затримки – через шість місяць після його закінчення, – а скрутний майновий стан сусідів заявника був очевидним. Крім того, відповідно до практики Суду саме національні суди повинні були тлумачити процесуальні норми, тоді як завдання Суду обмежувалося з’ясуванням того, чи були наслідки такого тлумачення сумісними з положеннями Конвенції.

29. Заявник заперечив проти цих аргументів, зазначивши про недоведеність неспроможності його сусідів понести відповідні витрати та сплатити кошти за підготовку касаційної скарги, які не перевищували б 700 грн, на момент подій еквівалент 65 євро. Також вони ніколи не клопотали про відстрочення сплати судових витрат, зменшення їхнього розміру або звільнення від зобов’язання їх оплати, що вони могли зробити відповідно до статті 82 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (див. пункт 24). Крім того, його сусіди не клопотали про надання їм безоплатної допомоги згідно із Законом України «Про безоплатну правову допомогу» 2011 року.

(b) Оцінка Суду

30. Суд зазначає, що оскаржуване провадження закінчилось ухваленням рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року (див. пункт 9) на користь заявника, яке не було оскаржено у касаційному порядку упродовж встановленого на той момент законодавством двадцятиденного строку (див. пункт 11). За касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області, який діяв в інтересах опонентів заявника, через шість місяців після спливу цього строку провадження було відновлено; зрештою згадане рішення було скасовано, а в силі було залишено рішення суду першої інстанції, ухвалене не на користь заявника (див. пункти 10, 11, 13,
15 і 17).

31. У декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку (див., наприклад, згадане рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), пункт 41 та рішення у справі «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, пункт 47, від 29 жовтня 2015 року).

32. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) та «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine). Проте це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності (див., наприклад, рішення у справі «Дія 97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, пункт 47, від 21 жовтня 2010 року з подальшими посиланнями).

33. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з «поважних причин», оскільки про рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку (див. пункти 13 і 15).

34. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника.

1. Стверджуваний необґрунтований вступ прокурора у провадження на національному рівні

35. З огляду на висновок про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. пункт 34) Суд не вважає за необхідне розглядати тісно пов’язану скаргу заявника за тим самим положенням щодо стверджуваного необґрунтованого вступу прокурора у провадження на національному рівні, що призвело до його відновлення (див. пункти 25 і 27).

1. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

36. Заявник скаржився на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку зі скасуванням рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року та подальшим відхиленням його позову. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає:

«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.»

37. Уряд стверджував про необґрунтованість цієї скарги, оскільки заявник не мав права власності на незаконно побудовану ним прибудову. Він також не мав «законних сподівань» на визнання власником цього нерухомого майна у розумінні практики Суду за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

38. Заявник не погодився, зазначивши, що аргумент про незаконність будівництва не впливав на його право власності на будівельні матеріали, зруйновані його сусідами.

39. Суд зазначає, що ця частина справи стосується стверджуваного порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку зі скасуванням рішення Апеляційного суду Херсонської області
від 27 вересня 2011 року, яке набрало законної сили і підлягало виконанню та яким заявнику було присуджено гроші. У зв’язку з цим Суд нагадує, що існування заборгованості, підтверджене рішенням, яке набрало законної сили та підлягало виконанню, надає особі, на чию користь воно було винесене, «законне сподівання» на виплату їй заборгованості, а така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, скасування такого рішення становить втручання у право на мирне володіння майном (див., серед іншого, рішення у справі «Агрокомплекс» проти України» (Agrokompleks v. Ukraine), заява № 23465/03, пункт 166,
від 06 жовтня 2011 року).

40. Суд вже встановив, що у цій справі відновлення провадження після завершення розгляду справи, яке передувало зазначеному скасуванню, порушило пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю належного обґрунтування (див. пункт 34).

41. Проте цей висновок не обов’язково означає, що подальший розгляд по суті ВССУ касаційної скарги заступника прокурора, який призвів до скасування винесеного на користь заявника рішення, був неналежним або призвів до оскаржуваного втручання у право власності поза межами «принципу законності» (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Україна-Тюмень» проти України» (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), заява № 22603/02, пункт 52, від 22 листопада 2007 року та «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union v. Ukraine), заява № 10640/05, пункт 198, від 26 червня 2018 року). Само собою це міркування також не є достатньою підставою для висновку про необґрунтованість відповідного втручання (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union v. Ukraine), пункти 199 – 200).

42. У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявник жодним чином не обґрунтував, чому вважав, що скасування рішення Апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року суперечило гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Його доводи за цим пунктом обмежуються оскарженням фактологічних висновків національних судів та правової оцінки його дій і, на думку Суду, не є належним чином обґрунтованими або переконливими.

43. Крім того, заявник не стверджував, що йому було відмовлено у можливості ефективно підтримати свій позов у ВССУ та немає підстав для висновку, що відновлення провадження характеризувалося такою кількістю недоліків, що з його результатом не можна було погодитися (див. для порівняння рішення у справі «Совтрансавто-Холдинг»
проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine), заява № 48553/99,
пункти 97 і 98, ЄСПЛ 2002‑VII та згадане рішення у справі «Агрокомплекс» проти України» (Agrokompleks v. Ukraine),
пункти 135, 138 і 170). Згадані рішення у справах «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (Sovtransavto Holding v. Ukraine) та «Агрокомплекс» проти України» (Agrokompleks v. Ukraine) є винятковими випадками, в яких Суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з несправедливим порядком здійснення відповідних судових проваджень, у тому числі через «очевидне втручання» органів державної влади найвищого рівня у такі провадження. Суд не вбачає такої ситуації у цій справі.

44. З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що скарга заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції є явно необґрунтованою та відхиляє її відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

1. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

45. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

1. Шкода

46. Заявник вимагав 2 071 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, яка в основному ґрунтувалася на вартості матеріалів, використаних для будівництва частини прибудови до його квартири, згодом демонтованої його сусідами. Він також вимагав 3 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди у зв’язку з порушенням Конвенції у його справі.

47. Уряд заперечив проти цих вимог. Зокрема, він повторив свій аргумент, що заявник не мав права власності на побудовану ним прибудову, а тому його вимога про відшкодування завданої цій конструкції шкоди була цілком необґрунтованою (див. пункт 37). Уряд також зазначив, що вимога заявника стосовно відшкодування моральної шкоди була надмірною та необґрунтованою.

48. Суд вважає, що заявник не довів існування причинно-наслідкового зв’язку між встановленим порушенням та матеріальною шкодою, яку він вимагав; отже, він відхиляє цю частину вимоги.

49. Щодо моральної шкоди, то ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд вважає за доцільне присудити заявнику 900 євро.

1. Судові та інші витрати

50. Заявник вимагав 1 137 євро в якості компенсації судових і поштових витрат та витрат на переклад, понесених під час провадження у Суді. Він надав копії укладеного зі своїм захисником договору про надання правової допомоги від 28 січня 2013 року та квитанцій, відповідно до яких він у період з 28 січня 2013 року до
20 січня 2014 року частинами сплатив своєму захиснику загалом 1 137 євро.

51. Уряд заперечив проти цієї вимоги, зазначивши, що заявник не надав відповідної інформації для її підтвердження, як, наприклад, час, витрачений його захисником на роботу над справою, або розмір його погодинної ставки.

52. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за розумне присудити заявнику 1 000 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.

1. Пеня

53. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з необґрунтованим відновленням провадження на національному рівні;
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо стверджуваного необґрунтованого вступу прокурора у провадження на національному рівні;
4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 900 (дев’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

1. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 липня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2019/08/30/20190830163330-37.docx