Главная Блог ... Аналитические статьи Дайджесты ПРОТИДІЯ ЗАКОННІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ЯК ЗАХИЩАТИСЯ БІЗНЕСУ? ПРОТИДІЯ ЗАКОННІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ЯК ЗАХ...

ПРОТИДІЯ ЗАКОННІЙ ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ЯК ЗАХИЩАТИСЯ БІЗНЕСУ?

Отключить рекламу
 - tn1_protidiya_zakonniy_gospodarskiy_diyalnosti_yak_zahishchatisya_biznesu_5bfaa358b4029.jpg

Нещодавні події, пов’язані із «протестами проти відкриття ресторану KFC на Майдані Незалежності» у Києві, нагадали про проблему: бізнес в Україні є де-факто не захищеним з правової точки зору від шкоди, яку спричинюють його діяльності сторонні особи, так звані «активісти». Звичайно, це стосується не тільки «рестораторів»: ЗМІ заповнені повідомленнями про «протести активістів» проти будівництва житла, інших об’єктів, проти роботи тих чи інших підприємств (часто під «екологічними» гаслами), тощо. Тільки у невеликій кількості випадків зачіпаються реальні інтереси «протестувальників», і далеко не завжди є якісь порушення з боку самих підприємців.

Незважаючи на це, поліція, як правило, протизаконні дії, спрямовані проти бізнесу, не припиняє. А спроба бізнесменів захищатися самостійно, перешкоджати фізичному захопленню або руйнуванню об’єктів такими ж методами, часто тягне якраз протидію поліції, і до того ж – звинувачення у використанні «тітушок». (Взагалі, з’явився анекдот: «Чим відрізняється «активіст» від «тітушки»? Тим же самим, чим і «розвідник» від «шпигуна»…».)

Це усе – як то кажуть, лірика. Але уся така діяльність піддається ідентифікації за кількома ознаками.

  1. Об’єктом її, як правило, стають ті чи інші належні бізнесу об’єкти (підприємства тієї чи іншої спрямованості, будівництва, тощо).
  2. На будівництво чи діяльність таких об’єктів здійснюються посягання з боку осіб, які не мають відношення до їх діяльності. (Приклад того ж таки ресторану на Майдані: є власник приміщення, який здає його в оренду. Є орендар – підприємство, яке бажає там займатися законною, не забороненою підприємницькою діяльністю. Між ними укладено відповідну угоду. І раптом у ситуацію втручаються особи, які не мають жодного відношення до цієї власності, до цього підприємства, до цього об’єкту і взагалі до підприємницької діяльності, вимагаючи дану діяльність взагалі не проводити. Те ж саме часто стосується будівництв: є підприємство, яке отримало у власність або оренду земельну ділянку, отримало відповідні дозволи на будівництво, тощо. Є підрядник. Але у ситуацію, із вимогами «нічого на цьому місці не будувати», втручаються особи, які не є ані власниками чи користувачами відповідної земельної ділянки, ані власниками розташованих на ній об’єктів, тощо. Тобто – не мають жодного відношення до цього майна, а відтак – і підстав втручатися у його подальшу долю, та у діяльність власників (користувачів), що цього майна стосується.)
  3. Обгрунтування таких дій або політичними вимогами, або ж «зацікавленістю громадськості», тобто – спроби привнести публічні мотиви у суто приватно-правові відносини. (Це для них єдино можлива мотивація, оскільки іншої підстави втручання сторонніх осіб, які не є сторонами приватно-правових відносин, немає. І втручання це, як правило, з правової точки зору абсолютно штучне та безпідставне.)
  4. Намагання перекласти на бізнес (який понесе у результаті збитків) виконання своїх приватних забаганок, які не стосуються свого власного майна «протестувальників» та «активістів». (Це може бути що завгодно: «збереження парку», власниками якого особи, що втручаються у справи бізнесу не є, або іншого подібного об’єкту, «збереження архітектурної цілісності, «пам’ять про загиблих», абощо, але ці категорії не мають відношення до використання конкретних об’єктів власності чи земельних ділянок, і, як правило, не є правовими.)
  5. Невизнання презумпції правомірності володіння власністю та ведення підприємницької діяльності. (По суті, мова йде про принципове ігнорування «активістами» та «протестувальниками» стст.41, 42 Конституції України, не кажучи вже про вимоги низки законів.)
  6. Намагання досягнути своєї мети відверто не правовими діями (блокування доступу до об’єктів, а іноді – й їх захоплення, пошкодження парканів чи будівельної техніки, іншого майна, залякування співробітників чи відвідувачів, тощо).

По суті, ситуація зайшла настільки далеко, що зараз жоден бізнес не може вважати себе захищеним від подібних проявів. Причому іноді протестувальники є «ідейними», іноді – звичайними шантажистами, або й найманцями конкурентів… Справа не у їхніх мотивах, а у тому, що як тільки з’являється найменший натяк на «політику» чи «громадськість», держава де-факто не захищає ніяким чином можливість ведення законного бізнесу. При цьому, це якраз є характерним для «пост-майданної» України.

Фактично, ці люди спаплюжили слово «активіст», яке зараз сприймається як таке, що означає людину, яка незаконними методами втручається у справи, які ніяким чином її не стосуються…

(Щодо мотивів, то вони часто зводяться до небажання будь-яких змін, а також до елементарної класової ненависті до «бізнесменів, тобто буржуїв клятих», яка, на жаль, після припинення існування СРСР нікуди не поділася, а іноді ще й культивується як окремими політиками-популістами, так і представниками ЗМІ. Автор цих рядків багато років прожив у київському мікрорайоні Русанівка, і, ще більш ніж п’ятнадцять років тому, був свідком одного такого конфлікту будівельників і мешканців. На Русанівці був великий пункт прийому склотари, у вигляді величезного металевого павільйону. По-перше, і від самого павільйону, і від пляшок, був дуже гучний гуркіт, а по-друге, там збиралися п’яниці з усього лівобережжя Києва, а може, й не тільки. І що цікаво, така обстановка місцевих ніяким чином не засмучувала. Поряд навіть були вкопані столики, за якими місцеві пенсіонери грали у шахи, і чомусь на усе, що відбувається навколо, не реагували. Але потім з’явилися відомості, що на цьому місці хочуть звести багатоповерхівку. Отут і почалися протести! Які тільки «аргументи» не висувалися – і щодо рівня шуму (а як же шум від пункту прийому склотари? Чомусь проти цього протестів не було…), і щодо «знищення дерев», якого насправді не повинно було відбутися, і щодо того, що «одні буржуї у цьому будинку квартири куплятимуть, а інші на цьому великі гроші зароблять!»… Очевидно, контингент, який збирався біля пункту прийому склотари, для них був «соціально та класово близьким». Усе це автору довелося чути на власні вуха… Врешті-решт, через ці протести будинок так і не побудували, правда, пункт прийому все ж встигли знести. Юридична складова цієї ситуації автору невідома, але, здається, тоді обійшлося без насильства…)

Як би там не було, але поліція у таких випадках, як правило, або не втручається взагалі, чи «відпускає затриманих», або, якщо дійшло до насильства, то кваліфікує дії усіх учасників бійок, як «хуліганство» (за відповідною частиною ст..296 КК).

Взагалі, як говорили колись на лекціях викладачі юридичного факультету: «Наша міліція, якщо не знає, як кваліфікувати якісь дії, пише: «Хуліганство»». Це, може, був і жарт, але у кожному жарті є тільки доля жарту… У нас часто приблизно так і буває.

Але у даному випадку це призводить до того, що ті, хто посягають на ведення законного бізнесу, та ті, хто намагається його захистити, опиняються у однаковому правовому становищі. Така ситуація не може бути прийнятною.

Усе це, окрім іншого, вкрай негативно (поряд, звичайно, й з іншими факторами) впливає на інвестиційний клімат в Україні. Оскільки, як уже було сказано, по суті, жоден бізнес, незалежно від того, є він українським чи іноземним, від розташування та виду діяльності, не може вважатися захищеним від такого роду посягань (як і від так званого рейдерства – хоча, по суті, такі випадки іноді якраз і є проявами того самого рейдерства, або просто недобросовісної конкуренції).

Незалежно від мотивації тих, хто заважає бізнесу працювати, є необхідність вироблення алгоритму захисту бізнесу. При цьому захисту саме правового. Оскільки, як ми знаємо, залучення «тітушок» часто не дає можливості вести діяльність далі, не кажучи вже про протиправність такої практики.

На погляд автора, алгоритм повинен виглядати приблизно таким чином.

По-перше, якщо є підстави побоюватися подібного роду акцій, необхідно забезпечити об’єкт (в залежності від його специфіки) не просто охороною, а системою відеоспостереження, яка б фіксувала протиправні дії будь-яких осіб щодо об’єкту.

По-друге, - як не дивно буде це чути, - далеко не завжди треба фізично перешкоджати «протестувальниками» (звичайно, це не стосується випадків небезпеки для людей, або вірогідності знищення цінного майна). Але їхні дії обов’язково мають бути зафіксовані, як камерами відеоспостереження, так і поліцією, яку треба викликати на місце події у разі будь-яких насильницьких дій, блокування об’єктів, тощо.

По-третє, незалежно від того, яким чином діє (чи не діє) поліція, чи відкриває вона кримінальне провадження за своєю «улюбленою» статтею 296 КК, - необхідно звертатися із заявою про вчинення щодо підприємства кримінального правопорушення, передбаченого ст..206 КК, яка й передбачає відповідальність за незаконні дії щодо бізнесу. На жаль, ця стаття у нас практично «мертва». Як правило, відповідні дії треба кваліфікувати за ч.2 або ч.3 цієї статті (вони, щонайменше, вчинюються за попередньою змовою групою осіб, не кажучи вже про інші кваліфікуючі ознаки). У разі, якщо відповідне кримінальне провадження відкривати не хочуть, необхідно звертатися до слідчого судді із відповідною скаргою; слідчі судді, як правило, стають на бік заявників. Як відомо, ст..214 КПК не передбачає відмови у відкриті кримінального провадження, відтак, орган досудового слідства зобов’язаний розпочати досудове слідство після отримання такої заяви протягом доби.

По-четверте, після початку досудового слідства у розпорядження слідчого необхідно надати відеозаписи протиправних дій, і, користуючись статусом і правами потерпілого у відповідності до ст..55 КПК України, вимагати від слідчого встановлення осіб, які були задіяні у нападі на бізнес, та оголошення їм про підозру. Причому це стосується не тільки організаторів, але й «рядових» учасників протиправних дій. (Автор усвідомлює, що у ряді випадків найскладніше – це «примусити слідчого працювати», але й для цього є правові механізми.)

По-п’яте, одночасно можна звернутися із адміністративним позовом з метою визнання протиправною бездіяльності поліції, яка не забезпечила захист прав власника майна, у тому числі шляхом фізичного перешкоджання вчиненню правопорушення. Підстави – повноваження поліції припиняти виявлені правопорушення (п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про національну поліцію»), вживати заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку (п.10 ч.1 зазначеної статті), а за необхідності – застосування фізичної сили, спеціальних засобів (стст.44, 45 Закону). Можна також посилатися на політичну нейтральність діяльності поліції (ст..10 Закону). У залежності від обставин, можна доводити, що поліція не забезпечила припинення правопорушень та дотримання безпеки, у том числі не використала силу та спецзасоби за наявності для цього підстав, не захистивши права осіб, які було порушено особами, що вчинювали правопорушення.

По-шосте, у межах кримінального провадження необхідно встановити спричинені збитки. У тому числі – й упущену вигоду. Для цього вимагати призначення експертиз, у тому числі й економічних.

По-сьоме, або у кримінальному провадженні, або (у разі його закриття слідчими, але зі встановленням осіб, які перешкоджали діяльності бізнесу) у порядку цивільного судочинства, звертатися із позовами до правопорушників про відшкодування шкоди, у тому числі, упущеної вигоди. При цьому застосовувати заходи забезпечення позову, у тому числі й арешт майна правопорушників. У разі, якщо бездіяльність поліції визнана адміністративним судом протиправною, це може бути підставою й для позову до відповідних органів держави…

У будь-якому випадку, подібна практика притягнення винних до встановленої законом відповідальності, як публічно-правового характеру, так і цивільно-правової, не тільки дасть можливість компенсувати збитки від протиправної діяльності, але й змусить замислитися тих, хто, можливо, бажав би вчинювати напади на дану бізнес-структуру у майбутньому. Оскільки таке «вільне» поводження усіляких «активістів» згаданого у статті характеру пояснюється, передусім, атмосферою безкарності щодо їхньої діяльності.

А якщо бізнес буде активно застосовувати правові способи захисту, то, врешті-решт, це призведе й до поліпшення правової ситуації у країні в цілому та до спаду тієї хвилі, по суті, анархії, яка накрила Україну в останні декілька років.

Можливо, у цьому й має полягати соціально активна позиція бізнесу. Тим більше, що це, врешті-решт, відповідає й його власним інтересам.

Автор статті: Володарский Вадим Леонидович

  • 7548

    Просмотров

  • 0

    Коментарии

  • 7548

    Просмотров

  • 0

    Коментарии


  • Поблагодарить Отключить рекламу

    Оставьте Ваш комментарий:

    Добавить

    Другие наши сервисы:

    • Бесплатная консультация

      Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях

    • ВИДЕОЗВОНОК ЮРИСТУ

      Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис

    • ОБЪЯВИТЕ СОБСТВЕННЫЙ ТЕНДЕР

      На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение

    • КАТАЛОГ ЮРИСТОВ

      Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу

    Популярные аналитические статьи

    Смотреть все статьи
    Смотреть все статьи
    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст