1. Рішення іноземних судів (судів іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконуються в Україні відповідно до міжнародних договорів України, цього та інших законів України, якщо визнання та виконання таких рішень передбачено міжнародними договорами України або за принципом взаємності.
2. В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
{Статтю 78 доповнено частиною другою згідно із Законом № 2508-VIII від 12.07.2018 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1630-IX від 13.07.2021 }
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Аналізуйте судовий акт: Судові рішення про стягнення коштів з підприємств ВПК на користь російських підприємств виконанню НЕ підлягають (ВС/КЦС у справі № 761/46285/16-ц від 27.01.2021)
Свого часу економіки України та Російської Федерації було досить тісно пов’язані, адже окремі ділові стосунки між ними зберіглись ще з часу існування СРСР. Крім того, само по собі радянська економіка була «заточена» на співпрацю між підприємствами, які розташовані у різних суб’єктах Союзу.
Але з 2014 року з відомих причин такі зв’язки здебільшого розриваються, зокрема, через застосування Україною економічних санкцій стосовно окремих російських підприємств.
Рішення подібні тому, що пропонується до уваги, не є поширеними, але вважаю, що воно є досить цікавим.
Короткий зміст даного рішення: «Як без негативних для себе наслідків отримати півтора мільйони доларів авансу , не поставити товар та не повернути гроші»
У даній справі між українським підприємством, яке належить до підприємств воєнно-промислового комплексу та російським підприємством у грудні 2014 року було укладено договір поставки товару за який російське підприємство заплатило аванс у розмірі 1 480 305 доларів США.
Українське підприємство своїх зобов’язань не виконало. У зв’язку із порушенням вказаних зобов’язань Міжнародним комерційним арбітражем було винесено рішення про стягнення з українського підприємства авансу та витрат пов’язаних із розглядом справи.
Ухвалою суду надано дозвіл на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.
Вказану ухвалу із заявою примусове виконання було подано до виконавчої служби, яка повернула виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.
Таке рішення державного виконавця було оскаржено в судовому порядку.
Суд першої інстанції та апеляційний суд у задоволенні скарги відмовили мотивуючи своє рішення тим, що стягувач є підприємством, яке зареєстроване у Російській Федерації, а боржник належить до підприємств оборонно-промислового комплексу України, тому відкриття виконавчих проваджень щодо підприємств такого типу про стягнення коштів на користь юридичних осіб держави-агресора, якою визнано Російську Федерацію, є неможливим у зв`язку зі станом військової агресії щодо України. При цьому скаржник не позбавляється права на виконання цього рішення, оскільки можливість його реалізації лише відтерміновується з не залежних від виконавця причин.
На вказані рішення стягувачом було подано касаційну скаргу, яку КЦС також залишив без задоволення.
Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що стягувача віднесено до до переліку юридичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) відповідно рішення Ради національної безпеки і оборони України.
Водночас згідно з постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VII Російську Федерацію через дії, які вона вчиняє, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак на території України визнано державою-агресором. З огляду на це з Російською Федерацією було припинено будь-яке військово-технічне співробітництво та співробітництво у воєнній сфері й у сфері безпеки, а постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 632 припинено дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про виробничу і науково-технічну кооперацію підприємств оборонної галузі промисловості від 18 листопада 1993 року.
Частиною другою статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право», частиною другою статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
Постановою Кабінету Міністрів України підприємство-боржник віднесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Отже, у разі виконання рішення МКАС з державного підприємства, яке має стратегічне значення для оборони України, відбудеться стягнення коштів на користь зареєстрованої у державі-агресорі юридичної особи, що замовляє товари військового призначення і права якої щодо її майна, торговельної активності та фінансових зобов`язань є тимчасово обмеженими з огляду на потребу України в захисті інтересів суспільства та держави від загроз національній безпеці, зокрема безпеці людей, які проживають на території України.
Виходячи із наведеного рішення судів попередніх інстанцій було визнано законними та обґрунтованими.