Стаття 49. Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті

Про виконавче провадження (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие законы

4534

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. У разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов’язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу.

{Частина перша статті 49 в редакції Закону № 2888-IX від 12.01.2023 }

2. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов’язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи, небанківського надавача платіжних послуг за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті.

{Частина друга статті 49 в редакції Закону № 2888-IX від 12.01.2023 }

3. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

4. Кошти виконавчого збору, стягнуті під час виконання рішення про стягнення коштів в іноземній валюті, відповідно до цієї статті підлягають валютообмінній фінансовій операції, а одержані після цього кошти у гривнях зараховуються до Державного бюджету України.

5. Витрати у зв’язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов’язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.

49/80

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Державний виконавець не має права змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду (№ 6-1445цс17 від 13.09.2017)

Досить цікаве судове рішення у якому вирішується питання реального виконання судового рішення про стягнення валютного кредиту, а саме за яким курсом обміну валюти слід стягнути з боржника суму заборгованості - за курсом на момент винесення рішення або за курсом, який діяв на день платежу.

Так, банківська установа звернулася до суду із скаргою надії державного виконавця, мотивуючи це тим, що у 2011 році за рішенням суду з боржника було стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 27 705,67 доларів США, що еквівалентно 219 834 грн. 67 коп.

У 2015 році вказане рішення органом ДВС було виконано та постановою державного виконавця виконавче провадження закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із виконанням рішення.

Проте, банк вважав, що рішення повною мірою не виконано, оскільки за обмінним курсом національної валюти України до долару США суму боргу у гривні зросла.

Судом першої інстанції у задоволенні скарги було відмовлено.

Проте, апеляційний суд з рішенням якого погодився ВССУ скасували зазначене рішення - постанову державного виконавця визнано незаконною та скасовано. Постановляючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того виходив з того, що державним виконавцем з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки сплатою боржником 219 834, 67 грн. згідно квитанції від 29 квітня 2015 року у повному обсязі не виконано рішення Володимирецького районного суду Рівненської області, так як сума, що підлягає сплаті, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

В свою чергу Верховний Суд України скасовуючи вказані ухвали апеляційного суду та ВССУ вказав, що згідно пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Закінчуючи виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», чинного на час виникнення спору, державний виконавець виходив з того, що боржником на підставі квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 29 квітня 2015 року фактично виконано виконавчий лист.

Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження».

Аналізуйте судовий акт: Адмінсуди не розглядають позови або скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, якщо законом, передбачений інший порядок їх оскарження (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-931цс16)

Відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження( ВСУ у справі № 6-62цс14)

Відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання, визначеного ч. 2 ст. 625 ЦК України повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні (ВСУ від 22.03.2017 № 6-2829цс16)

Стягнення боргу в іноземній валюті проводиться за курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом (ВСУ у справі № 6-284цс17 від 1 березня 2017р.)

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-1445цс17: Згідно статті 19 Конституції України органи державної та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці визначені Законом України «Про державну виконавчу службу», а саме частиною другою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно частини другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку передбаченому законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду, а тому обґрунтованим є висновок про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження».