Стаття 33. Відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення

Про виконавче провадження (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие законы

7245

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

{Частина перша статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 }

2. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову.

3. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

{Частина третя статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 }

4. Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

33/80

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Перелік обставин, які повинен встановити суд для надання відстрочки виконання ухваленого рішення суду у кожному конкретному випадку (ВГСУ від 14 грудня 2016 р. у справі № 922/796/15)

Законодавство надає право суду відстрочити примусове виконання вже ухваленого рішення суду, проте не передбачає конкретних випадків, коли це право суд може застосувати. Серед широко загалу юристів - це суб’єктивне право судді на кшталт «на розсуд суду». З іншого боку така невизначеність спокушає суддю на неправомірну вигоду. Адже, як в справі, що ми розглядаємо, можна ухвалити рішення про стягнення десятків мільйонів, проте надати відстрочку у стягненні цих коштів на 3 роки. Зрозуміло, що за 3 роки, команда юристів може перевести активи підприємства будь-якого розміру.

Право суду надати відповідачу відстрочку передбачено і у ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження».

В цій справі ВГСУ залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким було скасоване рішення ухвалу суду про відстрочення рішення суду про стягнення коштів на 30 місяців заначив наступне. Перелік "обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення" у національному законодавстві є доволі нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку відстрочки (розстрочки) виконання остаточного рішення у законі відсутнє. Відповідно, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

Проте так чи інакше, суд у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Аналізуйте судовий акт: Незадовільний фінстан відповідача та криза у державі не є підставою для розстрочення виконання рішення суду, адже сторони справи перебувають у рівних економічних умовах (ВГСУ від 09 листопада 2016р. у справі № 914/1488/15)

До цієї ухвали ВГСУ вважалось, що задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду – це право суду, яке суд реалізує на власний розсуд. Іноді відповідачу було достатньо написати заяву, подати суду дані про кредиторську заборгованість, заборгованість із заробітної плати, вже ухвалені рішення, за якими безспірно стягувались кошти, і це все разом було достатніми підставами для надання судом розстрочки (відстрочки) на рік чи більше. Особливо це працювало для сільськогосподарських підприємств, які мають прибутки тільки восени, державних підприємств, комунальних підприємств, тощо.

Так трапилось і в цьому випадку в суді першої інстанції, коли відповідачу задовільнили заяву про розстрочення з підставим відсутності коштів та економічної кризи в державі. Проте, суд апеляційної інстанції, і з ним погодився суд касаційної інстанції, скасували цю ухвалу і зазначили наступне. По-перше- і відповідач, і позивач знаходяться у рівних економічних умовах і в одній державі, тому незадовільний фінансовий стан відповідача є недостатньою причиною для розстрочення. По-друге, і це важливо, відповідачем НЕ надані докази, які ускладнили або зробили би неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів, якщо суд би не задовільнив заяву відповідача про розстрочення.

Отже, знову ВГСУ говорить А – «немає доказів», проте не говорить Б – « які це повинні бути докази». Ясно одне, як було раніше – вже не працює, і вочевидь нас чекає нова судова практика в цій частині господарського процесу: розстрочення та відстрочення виконання рішення суду