Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Куликівського районного центру зайнятості Чернігівської області - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - центр зайнятості) до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області (далі - Інспекція), треті особи: фізична особа-підприємець ОСОБА_10, Управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним і скасувати пункт 2 вимоги, викладеної у листі Інспекції від 30 січня 2012 року № 1-25/110 (далі - вимога), щодо придбання товарно-матеріальних цінностей (офісного паперу А-4, генератора defiant dgg 2800) та послуг з комплексного разового прибирання приміщень, що, на думку Інспекції, перевищують середню ринкову вартість цих товарів та послуг, визначених за експертизою, проведеною Чернігівською регіональною торгово-промисловою палатою, внаслідок чого центру зайнятості завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 27 058 грн 30 коп.

Оскаржувана вимога Інспекції ґрунтується на результатах проведеної нею ревізії фінансово-господарської діяльності центру зайнятості за період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2011 року, що викладені в акті ревізії від 20 грудня 2011 року № 10-24/49 (далі - акт).

Обґрунтовуючи протиправність зазначених дій відповідача, центр зайнятості посилався на те, що різниця, яка виникла між середньою ринковою вартістю на товари (роботи, послуги) та ціною придбання товарів (робіт, послуг) центром зайнятості від контрагентів, не містить у собі ознак збитків, оскільки відповідно до норм чинного законодавства та договорів сторони виконали обов'язки в повному обсязі і претензій не мають.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 2 березня 2012 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 жовтня 2014 року рішення апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив у силі.

Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що з огляду на зміст пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-ХІІ), Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Інспекція пред'явила вимоги про усунення порушень, виявлених під час ревізії, які вказують на виявлені збитки та їхній розмір. Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов, касаційний суд дійшов висновку, що позов про визнання незаконними вимог Інспекції щодо придбання центром зайнятості товарно-матеріальних цінностей та послуг з комплексного разового прибирання приміщень за цінами, що перевищують середню ринкову вартість цих товарів та послуг, не підлягає задоволенню.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України центр зайнятості, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2014 року та прийняти нове рішення - про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування заяви центр зайнятості додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2014 року (№ К/9991/62407/12) у справі за позовом Варвинського районного центру зайнятості Чернігівської області за аналогічних обставин та змісту позовних вимог. Касаційний суд у цій справі дійшов висновку, що всі видатки на закупівлю товарно-матеріальних цінностей та послуг належним чином обґрунтовані та здійснені в межах кошторису видатків.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону № 2939-ХІІ та Положення при вирішенні питання щодо усунення порушень, виявлених у ході ревізії цільового та законного використання коштів центром зайнятості.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону

№ 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня, 13 травня та 20 травня 2014 року (справи

№№ 21-40а14, 21-89а14, 21-93а14 відповідно).

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому в задоволенні заяви Куликівського районного центру зайнятості слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Куликівського районного центру зайнятості Чернігівської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький