Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до голови Вінницької обласної ради (далі - Облрада) про визнання протиправним та скасування рішення,

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Облради від 5 травня 2014 року № 61 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні» (далі - розпорядження № 61).

Суди встановили, що наказом від 10 березня 1999 року № 36к ОСОБА_1 переведена на посаду головного лікаря Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні (далі - Лікарня).

3 травня 2012 року Облрада уклала з позивачем контракт з керівником закладу охорони здоровʼя, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, термін дії якого спливав 3 травня 2013 року. В подальшому Облрада переуклала контракт з позивачем терміном з 3 травня 2013 року по 5 травня 2014 року.

30 квітня 2014 року позивач звернулась із заявою про укладення контракту на наступний період, проте 5 травня 2014 року вона отримала розпорядження № 61, згідно з яким її з 5 травня 2014 року звільнено з посади головного лікаря Лікарні у звʼязку із закінченням дії контракту.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2015 року, позов задовольнив.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про те, що, враховуючи положення Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), вирішення питання щодо призначення та звільнення головного лікаря лікарні входить виключно до повноважень Ради. Натомість оскаржуване розпорядження було прийнято головою Облради одноособово.

Крім того, розпорядження № 61 прийняте відповідачем на підставі пункту 5 рішення Облради 22 сесії 6 скликання від 22 лютого 2014 року № 671 «Про суспільно-політичну ситуацію в Україні», який визнано протиправним та скасовано постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 лютого 2015 року відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою голови Облради на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2015 року.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, голова Облради звернувся із заявою про його перегляд з підстав, встановлених частиною першою статті 237 КАС, посилаючись на неоднакове застосування норм права, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2015 року та прийняти нове рішення, яким постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року (№ К/800/65384/14, К/800/66776/14), у якому касаційний суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу по суті та задовольнивши позов, не врахували юридичної природи спору, що виник між сторонами, та не звернули увагу на те, що цей спір не повʼязаний з питаннями прийняття на публічну службу, її проходженням та звільненням з неї, а стосується трудових відносин, а отже, не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «публічна служба» в розумінні пункту 15 частини першої статті 3 КАС - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу призначення на посаду та звільнення з посади головного лікаря Лікарні, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм Закону № 280/97-ВР, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву голови Вінницької обласної ради задовольнити.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2015 року, Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2015 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2014 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М. І. Гриців О.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький