Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників: заявника - директора Львівського міського центру зайнятості (далі - міський центр зайнятості) - Рісного О.П.,

Генеральної прокуратури України - Баклан Н.Ю.,

відповідача - ОСОБА_12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом прокурора Личаківського району м. Львова (далі - прокурор) в інтересах держави в особі міського центру зайнятості, Львівського обласного центру зайнятості (далі - обласний центр зайнятості) до ОСОБА_12 про стягнення суми,

встановила:

У жовтні 2010 року прокурор звернувся до суду з позовом до ОСОБА_12 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 6105 грн 66 коп. на користь міського центру зайнятості та коштів, витрачених на навчання, у розмірі 1174 грн 18 коп. на корить обласного центру зайнятості.

На обґрунтування позову зазначив, що відповідач отримала статус безробітної та отримувала допомогу по безробіттю, навчалася за професією за кошти обласного центру зайнятості у період, коли працювала за трудовою угодою у Львівському обласному територіальному відділенні Антимонопольному комітету України (далі - територіальне відділення АМКУ) та отримувала дохід, тобто була зайнятою особою.

Суди встановили, що 10 листопада 2008 року ОСОБА_12 звернулась до міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного з виплатою матеріальної допомоги по безробіттю. У заяві зазначила, що вона не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається і не отримує пенсію на пільгових умовах.

21 листопада 2008 року ОСОБА_12 надано статус безробітної та наказом від 28 листопада 2008 року № НТ081128 їй розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Згідно з актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 18 травня 2010 року № 477, ОСОБА_12

1 жовтня 2008 року територіальним відділенням АМКУ була працевлаштована на підставі трудової угоди № 4 та 28 листопада 2008 року увільнена від виконання службових обов'язків. У цей період їй нарахована заробітна плата за жовтень-листопад 2008 року в сумі 1090 грн, що збігається з відомостями форми 1ДФ за IV квартал 2008 року.

Відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку територіальним відділенням за IV квартал 2008 року (форма № 1ДФ), розрахунково-платіжної відомості № 7 за жовтень 2008 року та № 8 за листопад 2008 року ОСОБА_12 отримала дохід у сумі 1090 грн.

Міський центр зайнятості 26 травня 2010 року видав наказ № 196, яким ОСОБА_12 зобов'язано повернути виплачену їй допомогу по безробіттю в сумі 6105грн 66 коп. за період з 28 листопада 2008 року по 4 листопада 2009 року відповідно до пункту 3 статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року

№ 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», у зв'язку з неповідомленням про укладення трудової угоди з територіальним відділенням АМКУ.

Відповідно до розрахунку позовних вимог міського центру зайнятості, сума виплаченого матеріального забезпечення безробітній ОСОБА_12 з

28 листопада 2008 року по 4 листопада 2009 року складає 6 105 грн 66 коп.

Згідно з довідкою обласного центру зайнятості від 7 червня 2010 року

№ 08-2158/0-10, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості як безробітна

ОСОБА_12 пройшла професійне навчання за професією «Кондитер» у Львівському професійному ліцеї харчових технологій. Відповідно до договору від 31 грудня 2008 року № 378(1) за період з 31 серпня 2009 року по 15 лютого 2010 року були витрачені кошти в сумі 1147 грн 18 коп.

27 травня 2010 року міський центр зайнятості надіслав відповідачу претензію № 3236/14 про відшкодування коштів в сумі 6105грн 66 коп., а

9 червня 2010 року претензію № 3543/14 про відшкодування коштів в сумі

1147 грн 18 коп. Однак кошти в сумі 7252 грн 84 коп. відповідач в добровільному порядку не повернула.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 28 липня 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Із наведеним обґрунтуванням погодився Львівський апеляційний адміністративний суд й ухвалою від 16 червня 2015 року рішення окружного суду залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції,

міський центр зайнятості звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 35 Закону України від 2 березня 1991 року

№ 803-ХІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Також посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви додав постанови Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2012 року, 12 червня 2013 року, 6 березня 2014 року (справи №№ К-32746/10, К/9991/16377/11, К/800/33405/13 відповідно), якими за встановлених судами обставин отримання особою винагороди за трудовою угодою цей суд постановив рішення про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, йдеться про те, що ОСОБА_12 правомірно отримувала допомогу по безробіттю у період з 28 листопада 2008 року по 4 листопада

2009 року, оскільки 28 листопада 2008 року вона звільнилась з територіального відділення АМКУ. У зв'язку з тим, що договір про направлення на навчання такої даної соціальної послуги як безробітна.

У судових рішеннях, наданих для порівняння, підставами для задоволення позовних вимог про стягнення незаконно отриманої грошової допомоги по безробіттю стали встановлені судами обставини, що впливають на умови виплати безробітним забезпечення, а саме: отримання особами доходу за укладеними трудовими та цивільно-правовими угодами.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють питання надання статусу безробітного і виплату допомоги по безробіттю, яке зумовлене і ґрунтується на різних за змістом та характером фактичних обставинах справи. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

За правилами пункту 2 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

Зі змісту заяви, тексту оскарженого рішення та доданих до заяви інших судових рішень вбачається, що суд касаційної інстанції не інтерпретував названих у заяві норм процесуального закону, а відповідно до їх положень в кожному конкретному випадку з'ясовував обґрунтованість доводів касаційних скарг і необхідність відкриття касаційного провадження. Зокрема, в ситуації з оскарженим рішенням доводи касаційної скарги заявника цей суд визнав необґрунтованими і недостатніми для перевірки матеріалів справи, а у правовій ситуації, на яку робиться посилання у заяві, навпаки - достатніми для відкриття касаційного провадження.

Зазначені обставини в розумінні положень пункту 2 частини першої статті 237, пункту 3 частини другої статті 239 КАС дають підстави вважати заяву необґрунтованою.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви міського центру зайнятості слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви Львівського міського центру зайнятості відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький