Історія справи

Постанова ВСУ від 15.06.2016 року у справі №3-513гс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого суддів:Берднік І.С., Барбари В.П., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., -

за участю представників:

Київської міської ради - Ходорича О.М.,

Державної архітектурно-будівельної

інспекції України - Попович О.М.,

Генеральної прокуратури

України - Гнатюка М.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 січня 2016 року у справі

№ 4/444-34/192 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_10, треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Київська міська рада, про знесення самовільного будівництва,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2008 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Головного управління контролю за благоустроєм Київської міської державної адміністрації (далі - ГУ контролю за благоустроєм КМДА) до фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 (далі - ФОП ОСОБА_10) про знесення самовільно розміщених на АДРЕСА_1 приміщень: господарчого приміщення - 1, будинку тимчасового відпочинку - 3, туалету - 1, підсобного приміщення - 1, кухні - 1, дебаркадеру - 1, мангалу - 1, понтонів - 2, шатрів - 31, шатрів пластикових - 1, намету "Чернігівське" - 1, гостьової автомобільної стоянки, майданчику для збору ТВП "Дніпровська рів'єра".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач всупереч умовам договору оренди земельної ділянки від 1 жовтня 2004 року та нормам чинного законодавства встановив зазначені вище приміщення без відповідної проектно-дозвільної документації, без ордерів ГУ контролю за благоустроєм КМДА, а також за відсутності позитивного висновку екологічної експертизи щодо проектування, розміщення, реконструкції споруд. Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем режиму господарської діяльності у прибережній захисній смузі річки.

28 квітня 2015 року заступник прокурора міста Києва змінив позовні вимоги. Просив знести самовільно збудовані приміщення - будинок для проживання і відпочинку літ. "А" площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" площею 92,7 кв. м, та громадську вбиральню літ. "Г" площею 31,6 кв. м, збудовані відповідачем під час розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 квітня

2012 року до участі у справі як третіх осіб залучено Державну архітектурно-будівельну інспекцію України та Київську міську раду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 березня

2014 року змінено назву позивача з ГУ контролю за благоустроєм КМДА на Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 4 серпня

2015 року позов задоволено.

Зобов'язано ФОП ОСОБА_10 знести самовільно розміщені на АДРЕСА_1 приміщення: господарче приміщення - 1, будинок тимчасового відпочинку - 3, туалет - 1, підсобне приміщення - 1, кухня - 1, дебаркадер - 1, мангал - 1, понтони - 2, шатри - 31, шатри пластикові - 1, намет "Чернігівське" - 1, гостьову автомобільну стоянку, майданчик для збору ТВП "Дніпровська рів'єра".

Стягнуто з ФОП ОСОБА_10 у дохід Державного бюджету України державне мито в розмірі 85,00 грн і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від

3 листопада 2015 року змінено рішення Господарського суду міста Києва від 4 серпня 2015року, позовні вимоги задоволено.

Зобов'язано ФОП ОСОБА_10 знести самовільно збудовані на АДРЕСА_1 приміщення, зокрема будинок для проживання та відпочинку літ. "А" загальною площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" загальною площею 92,7 кв. м, громадську вбиральню літ. "Г" загальною площею 31,6 кв. м, а всього загальною площею 432,6 кв. м.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_10 у дохід Державного бюджету України державне мито в розмірі 85,00 грн і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Вищий господарський суд України постановою від 25 січня

2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2015 року.

При цьому Вищий господарський суд України вважав, що розміщені на АДРЕСА_1 будинок для проживання і відпочинку літ. "А" площею 308,3 кв. м, будинок для рятувальників літ. "Б" площею 92,7 кв. м, і громадська вбиральня літ. "Г" площею 31,6 кв. м апеляційним судом обґрунтовано визнано самочинно побудовами, які підлягають знесенню.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 січня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України

(далі - ГПК), заявник просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 25 січня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 листопада

2015 року і рішення Господарського суду міста Києва від 4 серпня 2015 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування своїх доводів заявник долучив до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від

18 січня 2011 року у справі № 29/200-10, від 28 квітня 2015 року у справі № 5021/33/12, від 29 жовтня 2015 року у справі

№ 910/2510/15-г та копії постанов Верховного Суду України від

17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-381цс15, від 1 грудня 2015 року у справі № П/800/166/15, від 1 грудня 2015 року у справі № П/800/235/15, від 18 лютого

2015 року у справі № 6-244цс14.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав:

- неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

- неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ;

- невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На думку заявника, наведені підстави для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25 січня 2016 року у справі № 4/444-34/192, яка розглядається, підтверджуються долученими до поданої заяви копіями постанов Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.

У постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 Верховний Суд України, не погодившись із висновком суду касаційної інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог стосовно визнання права власності на нерухоме майно, збудоване шляхом участі у фонді фінансування будівництва та оформлення права власності на об'єкт інвестування, зазначив, що ні законами України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" та "Про інвестиційну діяльність", ні нормою статті 331 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК) не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.

У справі, що розглядається, Вищий господарський суд України дійшов аналогічного висновку про неможливість виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення, але за інших обставин - оцінюючи правове значення для вирішення спору рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2010 року в іншій справі № 35/435.

У постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 і від 24 червня 2015 року у справі № 6-381цс15 Верховний Суд України, переглядаючи справи про знесення самовільного будівництва за позовами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення цих позовних вимог, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури, тому правовідносини між сторонами є публічно-правовими, а зазначені спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не в порядку цивільного судочинства.

Разом із тим у справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України, погодившись із висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог про знесення самовільно побудованих приміщень на підставі статті 376 ЦК, зробив інший висновок - Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, в інтересах якого прокурором пред'явлено позов, є належним позивачем.

У справі № 5021/33/12 та у справі № 910/2510/15-г у постановах від 28 квітня 2015 року від 29 жовтня 2015 року, відповідно, Вищий господарський суд України визнав правильним застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК у зв'язку із встановленням судами відсутності предмета спору, який існував на момент звернення з позовом, але припинив існувати під час розгляду справи у господарських судах.

Постановою від 18 січня 2011 року у справі № 29/200-10 Вищий господарський суд України скасував рішення судів апеляційної та першої інстанції з направленням справи на новій розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з порушенням судом вимог статті 22 ГПК щодо неможливості одночасної зміни предмета та підстав позову.

У справі № 4/444-34/192, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що об'єкти нерухомого майна, збудовані відповідачем під час розгляду справи в суді, є самовільним будівництвом, тому вважав, що апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про знесення цих об'єктів нерухомості, за інших обставин - ці об'єкти нерухомості існували на час розгляду справи в суді, про їх знесення просив прокурор після зміни позовних вимог без зміни обґрунтування цих вимог.

Отже, зі змісту зазначених рішень суду касаційної інстанції та Верховного Суду України, копії яких додано до заяви, та зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права у подібних правовідносинах та про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції у справі № 4/444-34/192, ухваленого незаконним, на думку заявника, складом суду, було надано копії постанов Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від

01 грудня 2015 року у справі № 800/166/15 та у справі № 800/235/15.

У зазначених справах (№ 800/166/15 та № 800/235/15) заяви про перегляд судових рішень було подано до Верховного Суду України з підстави, визначеної пунктом 4 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме - порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених ст. 1711 цього Кодексу (категорії адміністративних справ, підсудні Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції).

У справі № 4/444-34/192, яка розглядається, матеріалами підтверджується, що незважаючи на зміну складу колегії суддів суду апеляційної інстанції розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Шевченко Е.О.

29 вересня 2015 року та 3 листопада 2015 року, справу апеляційним судом було остаточно розглянуто 3 листопада 2015 року у тому ж складі колегії суддів, яка була визначена автоматизованою системою документообігу суду за принципом вірогідності та зазначена у протоколі автоматизованого розподілу справи.

Вищий господарський суд України в касаційному порядку розглянув цю справу № 4/444-34/192 колегією суддів, також визначеною автоматизованою системою документообігу суду за принципом вірогідності та наведеною у протоколі передачі судової справи раніше визначеному складу суду.

Постанови, прийняті Верховним Судом України за наслідками перегляду судових рішень Вищого адміністративного суду України судового рішення з питань, передбачених ст. 1711 КАС, не є підставою для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів у розумінні пункту 3 частини 1 статті 11116 ГПК.

Інші доводи поданої до Верховного Суду України заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 січня 2016 року щодо обставин цієї справи, на які звертає увагу Верховного Суду України заявник, щодо пролонгації договору оренди земельної ділянки від 1 жовтня 2004 року відповідно до частини 6 статі 33 Закону України "Про оренду землі" без розгляду судом таких позовних вимог, неналежної оцінки доказів у справі, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2010 року у справі № 35/435, не можуть бути підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень у справі № 4/444-34/192 Верховним Судом України, оскільки не є підставами такого перегляду відповідно до статті 11116 ГПК.

Згідно з частиною 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене, у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_10, поданої його представником ОСОБА_12, слід відмовити.

Керуючись статтями 11114 , 11116 , 11123 , 11124 , 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Відмовити у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 січня 2016 року у справі № 4/444-34/192.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 11116 ГПК.

Головуючий І.С. Бердніксудді: В.П. Барбара А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький