Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Верховної Ради України про визнання дій та бездіяльності протиправними,

встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, в якому просив: зобов'язати Верховну Раду України вчинити дії щодо оприлюднення на її офіційному веб-сайті електронної петиції, автором (ініціатором) якої він є (назва петиції «Заборонити споживання карамболи і попросити в Конгресу США генетичні технології для декомунізації яблук»).

На обґрунтування позову зазначив, що електронна петиція відповідає вимогам частини шостої статті 231 Закону України 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) та підлягає обов'язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 січня 2016 року на підставі пункту 6 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) повернув позовну заяву позивачеві.

Посилаючись на статтю 85 Конституції України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Верховна Рада України не здійснює повноважень, які відповідно до Конституції України не віднесено до її відання. Тому цей спір не підсудний Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції відповідно до частини четвертої статті 18 та статті 1711 КАС.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_10 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 січня 2016 року та передати справу на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Посилаючись на положення статей 85, 40 Конституції України та частини першої статті 2, пункту 1 частини першої статті 3 КАС, позивач зазначив, що у правовідносинах, які виникають у зв'язку зі зверненнями громадян відповідно до Закону № 393/96-ВР, зокрема щодо подання електронних петицій відповідно до статті 231 цього Закону, Верховна Рада України у межах наданих її повноважень здійснює управлінські функції. На цій підставі позивач вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та підсудний Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції.

На підтвердження обґрунтованості своїх доводів позивач вказав на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 грудня 2015 року про відкриття провадження у справі за аналогічним позовом ОСОБА_10 до Верховної Ради України.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, що призвели до ухвалення незаконного судового рішення, про перегляд якого подана ця заява.

Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС).

За змістом розділу ІІ КАС організація адміністративного судочинства включає, з-поміж іншого, визначення юрисдикції адміністративних судів та їх повноваження.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Компетенцію адміністративних судів щодо розгляду справ КАС розмежовує за правилами предметної, територіальної, інстанційної підсудності та підсудності кількох пов'язаних між собою вимог.

У контексті цього спору слід звернути увагу на положення статті 18 КАС щодо предметної підсудності адміністративних справ, відповідно до частини четвертої якої Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Поряд із загальними правилами провадження в адміністративних справах в суді першої інстанції КАС встановлює певні особливості провадження для окремих категорій справ, як-от справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини першої статті 1711 КАС правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо актів, дій чи бездіяльності названих вище органів державної влади та інших суб'єктів адміністративних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 1711 КАС). Акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до Вищого адміністративного суду України (частина друга статті 1711 КАС).

При розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, а відтак і при вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил КАС, передбачених для розгляду цієї категорій спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.

Віднесення вирішення спорів у правовідносинах, що виникають у зв'язку зі здійсненням Верховної Радою України своїх повноважень, до підсудності Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції обумовлено передусім правовим статусом цього органу державної влади.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, положення статті 75 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України.

Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

У Рішенні від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що юридичні форми реалізації повноважень Верховною Радою України, Президентом України, Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України мають важливе значення для держави та суспільства, стосуються прав і свобод громадян, формування і функціонування суддівського корпусу.

Конституційний Суд України вважає, що законодавче регулювання підсудності окремих категорій адміністративних справ, визначених оспорюваними положеннями Закону України від 7 липня 2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» та КАС, забезпечує передумови для неупередженого здійснення правосуддя Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції протягом розумного строку, закріплює гарантії справедливого судового розгляду справи та встановлює порядок ухвалення судом обґрунтованого і законного рішення.

В аспекті наведеного положення частини четвертої статті 18 та статті 1711 КАС слід розуміти так, що до підсудності Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції віднесено лише ті спори щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, що виникають у правовідносинах, у яких Верховна Рада України реалізовує свої владні повноваження саме як орган законодавчої влади (крім законотворчої діяльності і випадків, коли акти Верховної Ради України підлягають перевірці на відповідність Конституції України (конституційність) Конституційним Судом України).

У правовідносинах щодо реалізації права громадян на звернення до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування шляхом електронної петиції через офіційний веб-сайт, механізм якого встановлено у статті 231 Закону № 393/96-ВР, Верховна Рада України діє як суб'єкт владних повноважень у сфері інформаційних відносин, на якого Закон покладає певні обов'язки щодо забезпечення належного функціонування цього механізму. Однак функції, які виконує Верховна Рада України у цих правовідносинах, за своїм змістом не є юридичною формою реалізації Верховною Радою України своїх повноважень, обумовлених її правовим (конституційним) статусом.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС). Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме на справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1-4 зазначеної частини).

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку, що у спірних правовідносинах Верховна Рада України не реалізує своїх владних повноважень, обумовлених її правовим (конституційним) статусом, у зв'язку з чим цей спір предметно не підсудний Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький