Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., за участі: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,

представника Вищої ради юстиції (далі -ВРЮ) - Пантелейчук Л.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до ВРЮ про визнання бездіяльності незаконною,

встановила:

ОСОБА_11 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправною бездіяльність ВРЮ щодо несвоєчасного розгляду її заяви про відставку з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Вимоги мотивувала тим, що ВРЮ з невідомих їй причин упродовж тривалого проміжку часу (один рік і п'ять місяців) - з 10 лютого 2014 року, тобто з дати реєстрації у ВРЮ заяви про відставку з посади судді, і до 2 липня 2015 року, тобто дня, коли було прийнято рішення про задоволення заяви, - не розглядала заяву про відставку, а отже, допустила протиправну бездіяльність.

Вважає, що у такий спосіб ВРЮ порушила її конституційне право на вільне волевиявлення, право на припинення трудової діяльності на посаді судді, протиправно примушувала тривалий час здійснювати судочинство.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 грудня 2015 року позов ОСОБА_11 задовольнив. Визнаючи протиправною бездіяльність ВРЮ щодо несвоєчасного розгляду заяви про відставку з посади судді і внесення до Верховної Ради України відповідного подання, суд зазначив у постанові хронологію і послідовність дій ОСОБА_11 і ВРЮ від часу подання заяви про відставку з посади судді до розгляду та прийняття рішення про її задоволення, послався на положення частини другої статті 19, пункту 9 частини п'ятої статті 129, частини п'ятої статті 126, статті 131 Конституції України, статті 100, частин першої, третьої статті 109 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), статті 31 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) і дійшов висновку, що ВРЮ протиправно бездіяла, оскільки впродовж одного місяця з дня надходження заяви про відставку з посади судді не внесла до органу, який обрав суддю, подання про звільнення його з цієї посади.

Не погоджуючись із таким рішенням, ВРЮ звернулася із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2015 року та ухвалити нову постанову - про відмову в задоволенні позову.

Вважає, що судовий розгляд справи відбувався з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд не встановив фактичних, реально існуючих порушень прав та законних інтересів ОСОБА_11, що призвели до настання для неї негативних правових наслідків. Не надав значення тому, що відповідно до пункту 3 розділу II Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) з 11 квітня 2014 року були припинені повноваження членів ВРЮ (крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою), а також, що згідно зі статтею 1 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) ВРЮ набула статусу колегіального, постійного діючого, незалежного органу, добір кандидатів для призначення на посади і формування якого до стану правоможного був завершений лише 4 червня 2015 року. З цієї дати ВРЮ розпочала свою діяльність і в межах місячного строку - 2 липня того самого року включила до свого порядку денного питання про розгляд матеріалів щодо внесення подань про звільнення суддів з посад за загальними обставинами, зокрема у зв'язку з поданням заяви про відставку суддею Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_11

Залишилися без дослідження і належної оцінки правове регулювання, форма, статус та умови діяльності ВРЮ станом на лютий-квітень 2014 року, тобто тоді, коли члени ВРЮ не працювали на постійній основі, не існувало нормативно визначеного обов'язку для них брати участь у всіх засіданнях ВРЮ, а також не було встановлено заходів впливу, які б забезпечували кворум та правоможність засідань ВРЮ після 11 лютого 2014 року.

Посилається й на те, що ВРЮ не здійснила розгляд заяви позивача про внесення до Верховної Ради України подання про її звільнення у відставку з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області в період з 11 лютого по 11 квітня 2014 року з огляду на загальновідомі події у суспільно-політичному житті України, що відбувалися у період кінця 2013 року та протягом 2014 року.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення представника ВРЮ, яка виклала аналогічні зазначеним у заяві про перегляд міркування, перевірила матеріали справи і дійшла висновку про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За частиною третьою цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) <…>; 5) розсудливо <…>; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У пункті 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України встановлено, що у разі подання заяви про відставку суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив. Ці конституційні положення конкретизуються у статті 120 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», згідно з частинами першою, третьою якої суддя має право подати заяву про відставку. Заява подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

За частиною четвертою цієї статті до прийняття рішення про звільнення суддя продовжує здійснювати свої повноваження.

У частинах першій, другій статті 31 Закону № 22/98-ВР встановлено, що ВРЮ за пропозицією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або за власною ініціативою вносить подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або обрав. Рішення щодо пропозицій про звільнення суддів за обставин, зазначених, зокрема, в пункті 9 (за заявою про відставку) частини п'ятої статті 126 Конституції України, приймається на засіданні ВРЮ більшістю голосів її членів. У разі звернення судді з заявою про звільнення з посади за власним бажанням ВРЮ вносить подання про звільнення судді з посади до органу, який його призначив або обрав, після попереднього з'ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус.

Зі змісту наведених конституційних та законодавчих положень убачається, що суддя, який подав заяву про відставку, вправі очікувати від ВРЮ як спеціального суб'єкта владних повноважень розгляду його заяви у порядку та строки, встановлені законом. Зволікання у розгляді такої заяви за певних умов та обставин може розцінюватися як протиправна бездіяльність.

Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

У рішенні, яке переглядається, висновок про протиправну бездіяльність ВРЮ щодо розгляду заяви ОСОБА_11 про відставку з посади судді суд побудував в основному на тому, що позитивне рішення за наслідками розгляду цієї заяви було прийнято поза межами строку, встановленого законом, і після спливу значного проміжку часу (один рік і п'ять місяців). Однак усупереч частині третій статті 159 КАС суд не навів обґрунтувань стосовно того, за якими фактичними ознаками (критеріями) дійшов висновку, що тривале зволікання ВРЮ й несвоєчасний розгляд заяви ОСОБА_11 про відставку з посади судді є саме проявом протиправної бездіяльності.

Зокрема, суд не дослідив і не мотивував того:

- чи могла ВРЮ як спеціальний суб'єкт владних повноважень розглянути заяву судді про відставку із займаної нею посади за умови, коли на підставі закону цей орган з квітня 2014 року до червня 2015 року фактично не діяв;

- з яких причини ВРЮ з 11 лютого до 11 квітня 2014 року не розглянула заяву ОСОБА_11 про відставку з посади судді, чи можна вважати ці причини поважними/неповажними і чи була реальна можливість розгляду заяви у цей проміжок часу;

- чи існували на час подання заяви про відставку та невдовзі після цього обставини, які з урахуванням загальновідомих подій у суспільно-політичному житті України, що відбувалися у період кінця 2013 року та протягом 2014 року, могли завадити ВРЮ розглянути заяву ОСОБА_11, чи вагомі ці причини;

- чи підхід до розгляду заяви ОСОБА_11 про звільнення з посади судді був вибірковий чи тривалий розгляд її заяви, як і заяв інших суддів, був зумовлений причинами, загальними для всіх суддів;

- що стало фактичними підставами припинення бездіяльності ВРЮ, чи продовжувала ОСОБА_11 зазнавати шкоди від бездіяльності ВРЮ після того, як цей орган вніс подання до Верховної Ради України про звільнення її з посади судді;

- які конкретно права заявника порушені, яку шкоду їй заподіяно, які дії необхідно вчинити для захисту порушеного права і чи можна вважати порушенням прав заявника примушування до виконання повноважень судді на підставі закону.

Фактичний і нормативний контекст справи дає підстави стверджувати, що без дослідження і з'ясування наведених вище питань постановлене у цій справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим. У зв'язку з цим зазначене рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Новий судовий розгляд належить провести відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства з урахуванням обставин, зазначених у постанові колегії суддів.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

постановила:

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2015 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_11 до Вищої ради юстиції про визнання бездіяльності незаконною направити на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких

О.В. Кривенда В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін О.О. Терлецький