Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Дніпропетровській області (далі - ГУ Міндоходів) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом до ГУ Міндоходів, що є правонаступником Державної податкової служби у Дніпропетровській області Державної податкової служби України (далі - ДПС), в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні; зобов'язати відповідача у двотижневий термін сплатити належну одноразову грошову допомогу в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за 12 років служби та виплатити відшкодування в розмірі його місячного грошового забезпечення за період з дня звільнення по день фактичної виплати належної одноразової грошової допомоги.

Суди встановили, що з 16 листопада 1999 року по 28 серпня 2007 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, в період з 30 серпня 2007 року по 16 липня 2012 року - в органах податкової міліції.

Наказом голови ДПС від 10 липня 2012 року майора податкової міліції, старшого оперуповноваженого сектору організації викриття податкових злочинів відділу податкової міліції Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ОСОБА_11 з 16 липня 2012 року звільнено з податкової міліції в запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (за власним бажанням).

29 серпня 2012 року позивач звернувся до ДПС із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні.

Проте відповідач листом від 6 вересня 2012 року № 21925/10/05-135 повідомив позивача про те, що підстав для виплати та визначення суми одноразової грошової допомоги при звільненні немає, оскільки відповідно до статті 9 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2262-XII) така допомога виплачується особам, які на час звільнення набули право на призначення пенсії відповідно до цього Закону.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року, в задоволенні позову відмовив.

Суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за власним бажанням без права на пенсію, не мають права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_11 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом частин першої і другої статті 9 Закону № 2262-XII та частин третьої і четвертої пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13 лютого, 1 липня 2013 року та 21 березня 2014 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Рішення касаційного суду, які додані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права та якими відмовлено у відкритті касаційного провадження (від 1 липня 2013 року та 21 березня 2014 року), не можуть бути підставою для перегляду, оскільки в них не відбулося застосування норм матеріального права для розв'язання спору по суті.

У рішенні Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2013 року цей суд дійшов висновку про наявність права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2262-XII.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за власним бажанням без права на пенсію, не мають права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виплата якої регулюється, зокрема, частиною другою статті 9 Закону № 2262-XII.

Обставини, встановлені судами у справах, на рішення у яких посилається заявник, дають підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні спірним відносинам у справі, що розглядається.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_11 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький