Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання протиправною бездіяльності,

в с т а н о в и л а:

28 січня 2015 року ОСОБА_10 звернулась до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ про визнання протиправною бездіяльності.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 20 грудня 2013 року вона подала до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) заяву про відставку, на підставі якої 13 лютого 2014 року внесено подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_10 з посади судді апеляційного суду Івано-Франківської області. Проте лише 25 грудня 2014 року ВРУ прийняла Постанову № 59-VIII «Про звільнення суддів» (далі - Постанова № 59-VIII), у тому числі і позивача. Отже, на думку позивача, ВРУ допустила протиправну бездіяльність, яка полягає у тривалому нерозгляді подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_10 у відставку, чим порушено визначений Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) та Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі - Регламент ВРУ), порядок звільнення суддів у відставку, а також право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 136 Закону № 2453-VI в редакції Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VІ, та довічного грошового утримання судді відповідно до частини третьої статті 138 Закону № 2453-VI в редакції Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI.

Вищий адміністративний суд України постановою від 24 березня 2015 року відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із цією постановою, ОСОБА_10 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове - про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Вищий адміністративний суд України встановив таке.

Постановою Верховної Ради України від 10 липня 1997 року ОСОБА_10 була обрана на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області безстроково, а у грудні 2011 року була обрана суддею апеляційного суду Івано-Франківської області.

20 грудня 2013 року ОСОБА_10 звернулася до ВРЮ із заявою про звільнення її з посади судді у відставку.

11 лютого 2014 року ВРЮ ухвалила рішення про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_10 з посади судді апеляційного суду Івано-Франківської області, яке 13 лютого 2014 року було направлено до ВРУ.

25 грудня 2014 року ВРУ прийняла Постанову № 59-VIII, якою, зокрема, ОСОБА_10 звільнено з посади судді апеляційного суду Івано-Франківської області відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Вищий адміністративний суд України постановою від 24 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_10 до ВРУ про визнання протиправною бездіяльності відмовив.

Своє рішення суд обґрунтував тим, що ВРУ не допустила протиправної бездіяльності при розгляді подання ВРЮ щодо звільнення позивача, при цьому порушень положень Конституції України та Регламенту ВРУ не встановлено, оскільки зазначене питання неодноразово вносилося на розгляд пленарного засідання ВРУ, але з різних причин не було розглянуто.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади. В Основному Законі України незалежність як складова конституційного статусу особи та її професійної діяльності визначена лише стосовно суддів і забезпечується, насамперед, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади (пункт 27 частини першої статті 85, частини четверта, п'ята статті 126, частини третя, четверта статті 127, стаття 128, пункт 1 частини першої статті 131); забороною впливу на них у будь-який спосіб (частина друга статті 126); захистом професійних інтересів суддів (частина шоста статті 127); підкоренням суддів при здійсненні правосуддя лише закону (частина перша статті 129); особливим порядком притягнення їх до дисциплінарної відповідальності (пункт 3 частини першої статті 131); державним фінансуванням та належними умовами для функціонування судів і діяльності суддів шляхом визначення у Державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів (частина перша статті 130); притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суду і судді (частина п'ята статті 129); організацією державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей (частина сьома статті 126); здійсненням суддівського самоврядування (частина друга статті 130); забороною для професійних суддів належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (частина друга статті 127) [пункт 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) (далі - Рішення № 3-рп/2013)].

Далі у Рішенні № 3-рп/2013, з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, у Рішенні № 3-рп/2013 йдеться про те, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому - у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Згідно зі статтею 100 Закону № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.

Статтею 109 Закону № 2453-VI передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до ВРЮ, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Статтею 111 Закону № 2453-VI передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття ВРУ рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом ВРУ. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні ВРУ без висновку комітетів ВРУ та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні ВРУ починається з доповіді Голови ВРЮ або члена ВРЮ, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу ВРУ і оформляється постановою ВРУ. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою ВРУ.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 20 Регламенту ВРУ до порядку денного сесії ВРУ включаються позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.

Положеннями статті 216 Регламенту ВРУ встановлено, що ВРУ звільняє з посад суддів, обраних безстроково, відповідно до частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 88 Конституції України підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних ВРУ безстроково, до розгляду на пленарних засіданнях ВРУ організовує Голова ВРУ, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови ВРУ.

Порядок роботи ВРУ визначений статтями 82, 83, 84 Конституції України. Відповідно до статті 83 Конституції України порядок роботи ВРУ встановлюється Конституцією України та Регламентом ВРУ.

Відповідно до статті 82 Конституції України ВРУ працює сесійно. Під час сесій проводяться пленарні засідання ВРУ, засідання її комітетів та комісій. ВРУ на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду й вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні й тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, народних депутатів у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо. Чергові сесії ВРУ починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. ВРУ може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.

Як убачається з матеріалів справи, рішення ВРЮ від 11 лютого 2014 року № 7/0/12-14 про внесення подання до ВРУ про звільнення судді апеляційного суду Івано-Франківської області ОСОБА_10 13 лютого 2014 року було направлено до апарату ВРУ. Голова ВРУ вніс проект Постанови ВРУ від 24 грудня 2014 року № 1624 «Про звільнення суддів» (у тому числі й судді ОСОБА_10), і лише 25 грудня 2014 року ВРУ Постановою № 59-VIII звільнила ОСОБА_10 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що ВРУ при розгляді подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_10 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією та законами України, якими визначено порядок звільнення судді у відставку. Не розглянувши подання ВРЮ протягом розумного строку, ВРУ допустила протиправну бездіяльність.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення.

З урахуванням наведеного постанова Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення.

Керуючись частиною шостою статті 1711 та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_10 задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення.

Визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_10 з посади судді апеляційного суду Івано-Франківського області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді: М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький