Історія справи

Постанова ВССУ від 31.01.2024 року у справі №317/1598/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 317/1598/22

провадження № 61-12859св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Запорізька обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 лютого 2023 року у складі судді Нікітіна В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З., та касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на постанову Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року,

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, спричиненої незаконним застосуванням запобіжного заходу.

2. Позовна заява мотивована тим, що він є обвинуваченим в кримінальному провадженні № 0814/13257/2012, яка розглядається Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

3. В ході розгляду даного кримінального провадження було допущено незаконне застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 19 квітня 2013 по 20 грудня 2016 року, а в період з 14 березня 2013 року по 19 квітня 2013 року без відповідного судового рішення.

4. Вказував, що на час обрання позивачу запобіжного заходу він обіймав посаду директора в семи юридичних особах; був одружений і виховував разом з дружиною трьох малолітніх дітей.

5. Внаслідок незаконного поміщення під варту він втратив заробітну плату, яку він отримував як директор семи юридичних осіб, перелік яких наведений в позовній заяві, а його сім`я розпалася.

6. Факт незаконного тримання позивача під вартою підтверджений відповідним рішенням Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) за його скаргою.

7. Враховуючи викладені обставини просив суд стягнути на його користь з держави: 2 030 420 грн компенсації за неотриману на всіх місцях його роботи заробітну плату за період з 14 березня 2013 року по 20 грудня 2016 року; 500 000 грн моральної шкоди; 271 900 грн витрат на правову допомогу адвоката в кримінальній справі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 лютого 2023 року позов задоволено частково.

9. Стягнуто на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену незаконним застосуванням запобіжного заходу за період з 10 грудня 2014 року по 20 грудня 2016 року у розмірі 158 166,67 грн за рахунок коштів Державного бюджету України.

10. У задоволенні решти позову відмовлено.

11. Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, місцевий суд виходив із того, що компенсація за незаконне тримання під вартою за період з 19 квітня 2013 року по 09 грудня 2014 року вже стягнута з України рішенням ЄСПЛ, проте задоволенню підлягає стягнення компенсація моральної шкоди позивачу за період з 10 грудня 2014 року по 20 грудня 2016 року.

12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку, суд виходив із того, що позивачем не надано жодного доказу щодо фактично отриманого заробітку за вказаним ним місцями роботи, розміру нарахувань та відрахувань на них, доказів відсторонення з посади і, як наслідок, втрати заробітку.

13. Також відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу в кримінальній справі № 0814/13257/2012, суд виходив із того, що справа ще не розглянута і питання щодо розподілу витрат на правову допомогу в ній може бути вирішено ухвалою або вироком суду за наслідками її розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Войтовича Є. М., Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури - задоволено частково.

15. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 лютого

2023 року у цій справі скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.

16. Стягнуто на користь ОСОБА_1 компенсацію втраченої заробітної плати за період з 19 квітня 2013 року по 12 вересня 2014 року у розмірі 19 937,00 грн, судові витрати, пов`язані з юридичною допомогою, у розмірі 10 000,00 грн, а всього 29 937,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України.

17. У задоволенні решти позову відмовлено.

18. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди за період з 19 квітня 2013 року по 12 вересня 2014 року, яка стягнута на користь ОСОБА_1 рішенням ЄСПЛ, тому що за одне і теж саме правопорушення, з одних і тих же підстав не може бути подвійної відповідальності.

19. Також суд апеляційної інстанції вказав, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди за період з 13 вересня 2014 року по 20 грудня 2016 року, оскільки підстави для відшкодування моральної шкоди, встановлені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», наразі відсутні.

20. Апеляційний суд, з урахуванням положень статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не погодився із висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення втраченого заробітку у зв`язку з недоведеності позовних вимог, оскільки такий заробіток має бути обрахований виходячи з мінімального розміру заробітної плати, тобто за період з 19 квітня 2013 року по 12 вересня 2014 року.

21. Стягуючи на користь позивача витрати, пов`язані із правовою допомогою, апеляційний суд виходив із того, що адвокат Войтович Є. М. здійснював і здійснює представництво інтересів у кримінальному проводження, яке тривало і триває, як до, так і після ухвалення рішення ЄСПЛ, на підтвердження чого позивачем надано докази про сплату адвокату 271 900 грн, проте відсутній розрахунок та перелік наданих послуг, з яких би можливо було б встановити обсяг наданої юридичної допомоги, тому суд стягнув на задоволення вказаних вимог 10 000 грн

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

22. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

24. У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Запорізької обласної прокуратури.

25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

26. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

28. Підставою касаційного оскарження представник заявника зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 459/589/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. У касаційній скарзі заявник не згодний із висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки продовження розгляду кримінальної справи не позбавляє ОСОБА_1 права отримати відшкодування за спричинену моральну шкоду під час незаконного тримання під вартою.

30. Також заявник посилається на те, що апеляційним судом помилково визначено період за який було стягнуто втрачену заробітну плату (з 19 квітня 2013 року по 12 вересня 2014 року), оскільки позивач перебував під вартою з 19 квітня 2013 року по 20 грудня 2016 року. При цьому заявник вказує, що судом не було враховано, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора у семи підприємствах, а отже судом невірно обраховано суму втраченої заробітної плати.

31. Зазначає, що апеляційний суд жодним чином не обґрунтував стягнуту суму витрат на юридичну допомогу адвоката.

32. Вказує, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки відбулось порушення нормальних життєвих зв`язків, були необхідні додаткові зусилля для організації життя тощо.

33. У касаційній скарзі Запорізька обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

34. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

35. Також, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

36. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що позивачем не надано доказів щодо фактичного отримання заробітку за вказаними ним місцями роботи, розміру нарахувань та відрахувань з них, тобто втрати заробітку, і як наслідок наявності підстав для задоволення вказаних вимог. При цьому апеляційний суд не навів розрахунок, з якого можна було б встановити розмір втраченого позивачем заробітку з 19 квітня 2013 року по 12 вересня 2014 року у розмірі 19 937 грн.

37. Вказує, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. При цьому наголошує на тому, що ЄСПЛ вже присуджена сума за витрати заявнику у розмірі 250 євро, що свідчить про стягнення витрат, пов`язаних з юридичною допомогою.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38. Підставою для подання позову в даній справі стало рішення ЄСПЛ по справі «Гришко і Кошляк проти України» від 24 лютого 2022 року (заяви 72970/13 та 12818/16). Вказаним рішенням заяву ОСОБА_1 визнано прийнятною та констатовано порушення Україною пункту 1 статті 5 Конвенції, що виразилось в незаконному затриманні в період з 19 квітня 2013 року по принаймні 09 грудня 2014 року (згідно з документами, наявними у справі).

39. ОСОБА_1 був звільнений з-під варти ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

40. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

41. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

42. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

43. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

44. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а Запорізької обласної прокуратури - задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

45. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

46. Звертаючись до суду із вказаним позовом в інтересах ОСОБА_1 адвокат Войтович Є. М. вказував, що ОСОБА_1 є обвинуваченим у кримінальній справі № 0814/13257/2012. В межах вказаної кримінальної справи було допущено незаконне застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 19 квітня 2013 року по 20 грудня 2016 року та допущено тримання під вартою без судового рішення з 14 березня 2013 року по 19 квітня 2013 року.

47. Також адвокат Войтович Є. М. просив суд стягнути 2 030 420 грн в рахунок компенсації втраченої заробітної плати за період з 14 березня 2013 року по 20 грудня 2016 року; судові витрати, пов`язані з юридичною допомогою, у сумі 271 900 грн.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди

48. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

49. Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

50. Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

51. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

52. Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

53. У статті1 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

54. Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

55. Сторонами у справі визнається, що розгляд кримінальної справи, в якій ОСОБА_1 є обвинуваченим, не завершено. Крім того, відсутнє будь-яке судове рішення, ухвалено національними судами, в якому б була встановлена незаконність вжитого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

56. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що незаконності вжиття запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою була встановлена в рішенні ЄСПЛ по справі «Гришко і Кошляк проти України» від 24 лютого 2022 року (заяви 72970/13 та 12818/16),

57. З рішення ЄСПЛ по справі «Гришко і Кошляк проти України» від 24 лютого 2022 року (заяви № 72970/13 та № 12818/16) вбачається, що заяву ОСОБА_1 визнано прийнятною та констатовано порушення Україною пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку з незаконним триманням під вартою в період з 19 квітня 2013 року по щонайменше 09 грудня 2014 року (згідно з документами, наявними у справі). При цьому в якості конкретних недоліків зафіксовано, що рішення щодо тримання під вартою було без встановлення строку («Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 74-76, від 10 лютого 2011 року).

58. Вказаним рішенням ЄСПЛ визначено розмір моральної шкоди у розмірі 2 340 євро на користь ОСОБА_1 .

59. З пунктів 6-9,11 рішення ЄСПЛ по справі «Гришко і Кошляк проти України» вбачається, що ЄСПЛ виходив з того, що відповідно до підпункту с пункту 1 статті 5 Конвенції

«6. … кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;».

7. Суд повторив, що стаття 5 Конвенції разом зі статтями 2, 3 та 4 Конвенції гарантує основні серед фундаментальних прав, які захищають фізичну недоторканність особи, і тому важливість цієї статті є першочерговою. Її головною метою є запобігання свавільному або несправедливому позбавленню свободи...

8. Коли постає питання про «законність» взяття під варту, у тому числі, чи було дотримано «порядок, встановлений законом», Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов`язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Однак лише дотримання національного законодавства недостатньо: окрім того, пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті захисту особи від свавілля...

9. У керівних справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 74-76, від 10 лютого 2011 року, «Строган проти України» (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункти 88 і 89, від 06 жовтня 2016 року, та «Грубник проти України» (Grubnyk v. Ukraine), заява № 58444/15, пункти 83-85, від 17 вересня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цих справах.

11. Отже, скарги заявників є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції».

60. В пунктах 74-76 рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), на яке наявне перехресне посилання та правова позиція, висловлена в якому, була покладена за основу при винесенні рішення у справі «Гришко і Кошляк проти України» щодо ОСОБА_1 , зазначено, що:

«74. Суд вважає, що відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства, не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції. Суд також повторює, що практика, яка виникла у зв`язку із законодавчою прогалиною і яка допускає можливість тримання особи під вартою протягом необмеженого і непередбачуваного строку за обставин, коли таке тримання під вартою не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який випливає з Конвенції і який є одним з основних елементів верховенства права…

75. Суд зауважує, що хоча 15 жовтня 2001 року суд залишив без змін обраний заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, він не встановив, на який строк продовжується ув`язнення заявника, і не вмотивував свого рішення... Через це заявник залишився у стані невизначеності щодо підстав тримання його під вартою після зазначеної дати. У цьому зв`язку Суд повторює, що відсутність підстав в судових рішеннях щодо тримання під вартою протягом тривалого часу не відповідає принципу захисту від свавілля, закріпленому в пункті 1 статті 5… Беручи до уваги ці обставини, Суд вважає, що постанова Ватутінського суду від 15 жовтня 2001 року не надала заявникові адекватний захист від свавілля, який є невід`ємним елементом «законності» тримання під вартою у значенні пункту 1 статті 5 Конвенції, і тому тримання заявника під вартою після 15 жовтня 2001 року так само не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.

76. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції».

61. З наведеного вбачається, що ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 5 Конвенції внаслідок існування законодавчої прогалини, що мала наслідком порушення принципу правової визначеності, а не в силу відсутності підстав для застосування запобіжного заходу чи інших неправомірних дій з боку правоохоронних чи судових органів.

62. Моральна шкода через порушення принципу правової визначеності була відшкодована ОСОБА_1 на підставі відповідного рішення ЄСПЛ і її розмір, що визнається і самим позивачем в касаційній скарзі, не залежить від часу, на який було вжито запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а стягується одноразово за наявності встановленого факту порушення Україною взятих на себе відповідно до Конвенції зобов`язань.

63. Продовження тримання під вартою ОСОБА_1 і поза межами періоду, який вже оцінювався ЄСПЛ, не означає, що позивачу спричинюється нова моральна шкода тією самою подією - існуванням законодавчої прогалини, відмінна від моральної шкоди, яка компенсована на підставі рішення ЄСПЛ.

64. Таким чином, враховуючи субсидіарний характер встановленого Конвенцією механізму захисту, а також те, що за перебування під вартою протягом невизначеного періоду, що порушує принцип правової визначеності, ОСОБА_1 відшкодовано спричинену моральну шкоду рішенням ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки стягнення національним судом на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за одне і теж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав, призведе до подвійного стягненню коштів з державного бюджету.

65. Наведене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 754/13692/15-ц.

66. Крім того, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди за визначений ним період, на його думку, незаконного тримання під вартою, оскільки доказів наявності підстав, визначених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», позивачем не надано.

67. Колегія суддів відхиляє посилання представника ОСОБА_1 на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року у справі № 459/589/15-ц, оскільки судове рішення апеляційного суду в частині відсутності підстав для відшкодування на користь ОСОБА_1 моральної шкоди не суперечить висновкам, викладеним у вказаній постанові.

Щодо вимоги про стягнення втраченого заробітку

68. Колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення втраченого заробітку, не врахував наступного.

69. Позивачем на підтвердження вимог щодо відшкодування втраченого заробітку надано витяги з сайту opendatabot, з яких вбачається, що він обіймає посади директора наступних юридичних осіб: ТОВ «ВІКТОРІЯ-ТАКСІ ПЛЮС», ТОВ «ВІКТОРІЯ-ТАКСІ», ТОВ «ЕКОБУМ», ТОВ «ЕКСПРЕС-2003», ТОВ «ЕКСПРЕС-ТРЕЙД», ТОВ «ЕЛЕКТРЕТ-2» та ТОВ «БІЛД-КОНСАЛТ ЕКСПРЕС». В той же час позивач не надав суду жодного доказу щодо фактичного отримання заробітку за даними місцями роботи, розміру нарахувань та відрахувань на них, доказів фактів відсторонення його від посади та, як наслідок втрати заробітку.

70. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

71. В порушення вказаних норм позивач під час розгляду справи не надав доказів про фактичне отримання заробітної плати у вказаних товариствах, розміру нарахувань та відрахувань, доказів відсторонення від посади й, відповідно, втрати заробітку, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав стягнення на користь позивача грошових коштів на компенсацію втраченого заробітку.

Щодо вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу

72. Також колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для відшкодування витрат на правову допомогу, отриману позивачем у справі у кримінальній справі № 0814/13257/2012.

73. Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

74. Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.

75. У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400цс18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191цс19).

76. Таким чином, враховуючи те, що кримінальна справа № 0814/13257/2012 ще не розглянута, тому заявник може порушувати питання щодо розподілу судових витрат за наслідками її розгляду.

77. Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

78. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з юридичною допомогою у кримінальній справі № 0814/13257/2012, та компенсацію втраченої заробітної плати, тому судове рішення апеляційного суду в указаних частинах підлягає скасуванню та відмовою у задоволенні вказаних вимог, в іншій частині постанова апеляційного сулу підлягає залишенню без змін.

79. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

80. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

81. Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

82. За подання апеляційної скарги Запорізька обласна прокуратура сплатила судовий збір в розмірі 1 049,46 грн, а за подання касаційної скарги - 24 810,00 грн, тому ці витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, спричиненої незаконним застосуванням запобіжного заходу в частині позовних вимог про стягнення витрат, пов`язаних з юридичною допомогою, компенсації втраченого заробітку скасувати.

3. У задоволенні вимог ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Запорізької обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, спричиненої незаконним застосуванням запобіжного заходу в частині позовних вимог про стягнення витрат, пов`язаних з юридичною допомогою, компенсації втраченого заробітку, відмовити.

4. В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року залишити без змін.

5. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

6. Судовий збір, сплачений Запорізькою обласною прокуратурою за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 25 859 грн (двадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дев`ять гривень) 46 коп., компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович