Історія справи

Постанова ВССУ від 28.02.2024 року у справі №459/1284/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 459/1284/23

провадження № 61-17347св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Червоноградський відділ державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Мацей Михайло Михайлович, на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 26 травня 2023 року у складі судді Мельникович М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

17 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мацей М. М. звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати протиправними дії державного виконавця Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Червоноградський ВДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного МУ МЮ (м. Львів)) щодо відмови в знятті арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та зобов`язати зняти арешт з усього майна боржника.

Скарга мотивована тим, що 23 березня 2023 року заявник через свого представника - адвоката Мацея М. М. звернувся до Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного МУ МЮ (м. Львів) з заявою про скасування (зняття) арешту з нерухомого майна, в якій просив скасувати (зняти) арешт з частки квартири АДРЕСА_1 , власником якої він є, оскільки на даний час підстави для арешту майна відсутні.

Згідно відповіді Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного МУ МЮ (м. Львів) № 3003 від 10 квітня 2023 року заявнику відмовлено у задоволенні заяви, оскільки відсутні докази сплати ним заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, в ході виконання якого державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, а також сплати виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, та витрат на проведення виконавчих дій.

Вважає таку бездіяльність Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного МУ МЮ (м. Львів) щодо відмови у знятті арешту з майна ОСОБА_1 протиправною, оскільки виконавче провадження відсутнє, стягувач повторно до виконання виконавчий документ не пред`явив, а строк, встановлений законом для пред`явлення такого до виконання, минув.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 26 травня 2023 року у задоволенні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мацея М. М. про визнання протиправними дій Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного МУ МЮ (м. Львів) щодо відмови в знятті арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та зобов`язання зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (зняття арешту, накладеного на майно боржника).

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Мацей М. М. подав апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мацея М. М. залишено без задоволення, ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 26 травня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

05 грудня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мацея М. М. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 26 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

04 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою приватною власністю нежитлового приміщення площею 144,3 кв.м по АДРЕСА_2 відмовлено; позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині поділу нежитлового приміщення задоволено, виділено ОСОБА_2 у власність 30,8 кв.м в нежитловому приміщенні по АДРЕСА_2 , що позначено на поверховому плані цифрами 8,9,10,11,12,14, що становить 3/14 ідеальної частки в нежитловому приміщенні, вартістю 177 555,30 грн з залишенням у власності ОСОБА_1 приміщень, позначені ХХІ, 1,2,3,4,5,6,7,13, що становить 11/14 ідеальної частки в цьому ж нежитловому приміщенні загальною площею 113,5 кв.м, вартістю 654 302 грн 53 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за різницю в частках у розмірі 227 227 грн 61 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половину суми самостійно сплачених нею коштів за кредитним договором № 619/МЖК від 22 вересня 2005 року за період з 01 липня 2008 року до 31 жовтня 2011 року з врахуванням компенсованих відсотків по кредиту в розмірі 22 284,66 грн; вирішено розділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором № 619/МЖК від 22 вересня 2005 року, залишивши обов`язок сплатити половину від суми боргу, а саме 6 183,81 дол. США.

10 січня 2012 року на виконання зазначеного рішення суду Червоноградським міським судом Львівської області видано виконавчий лист № 2-203 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за різницю в частках у розмірі 227 227, 61 грн.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції Запісоцької Н. Г. від 25 січня 2012 року за заявою стягувача ОСОБА_3 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа №2-203 від 10 січня 2012 року.

25 січня 2012 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції Запісоцькою Н. Г. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1

02 квітня 2012 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції Хваліботою Н. Г. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1

16 травня 2012 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції Хваліботою Н. Г. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1

27 травня 2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції Квашинською З. Л. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Як убачається з постанови державного виконавця від 27 травня 2014 року, боржником ОСОБА_1 у добровільний термін борг не сплачено, вимоги виконавчого документа не виконано. Державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та скеровано для подальшого виконання в частині накладення арешту на все належне боржнику майно в органи ВРЕВ ДАІ, PC МУЮ. Під час перевірки майнового стану боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не виявлено, згідно відповідей МБТІ, ВРЕР ДАІ, Ц ДЗК у м. Червонограді на обліку в УПФУ, ФССНВ, ЧМЦЗ боржник не числиться, ліквідного майна належного боржнику для звернення стягнення з метою його подальшої реалізації в рахунок погашення боргу не виявлено. У зв`язку з цим, виконавчий документ на підставі пункту 2 частини першої статті 47 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто стягувачу.

23 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мацей М. М. звернувся до Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного МУ МЮ (м. Львів) з заявою про скасування (зняття) арешту з нерухомого майна, а саме частки квартири АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного МУ МЮ (м. Львів) № 3003 від 10 квітня 2023 року на заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мацея М. М. від 03 березня 2023 року для зняття арешту з майна боржника потрібно надати до Червоноградського ВДВС у Червоноградському районі Львівської області Західного МУ МЮ підтвердження сплати заборгованості згідно виконавчого провадження від 25 січня 2012 року № НОМЕР_1, сплату виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню та сплату витрат на проведення виконавчих дій.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

На час прийняття державним виконавцем постанови від 27 травня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у якому, на підставі постанови державного виконавця від 16 травня 2012 року, був накладений арешт на майно боржника, спірні правовідносини були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIVвиконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV).

Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах

від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20,

від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.

Чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37Закону № 1404-VIII).

Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 47 Закону України № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно врахували, що постановою державного виконавця від 27 травня 2014 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, тобто, виконавчі провадження не є закінченими, після чого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту.

За таких обставин, встановивши обставини справи, які мають значення для її вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня

2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі

№ 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц,

від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не повідомляв належним чином заявника про розгляд справи та розглянув справу за його відсутності, не можуть бути прийтяті Верховним Судом до уваги, оскільки такі доводи не були зазначені в апеляційній скарзі та не були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Мацей Михайло Михайлович, залишити без задоволення.

Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 26 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов