Історія справи

Постанова ВССУ від 22.02.2024 року у справі №461/5878/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 461/5878/22

провадження № 61-10302св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А. та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2023 року у цьому ж складі колегії суддів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) про визнання права власності в порядку спадкування.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21 зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області провести її батькові - ОСОБА_2 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», на підставі довідки Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26 липня 2021 року № С/2544 про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року, в яку включено основні й додаткові щомісячні види грошового забезпечення (надбавки, премія) з 01 квітня 2019 року.

Поряд із цим, ОСОБА_2 не встиг отримати недоплачену суму пенсії, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, тоді як рішення суду у справі № 380/14774/21, яким пенсійний орган зобов`язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, набрало законної сили 11 грудня 2021 року, тобто після його смерті.

З метою оформлення спадщини після смерті батька вона, як спадкоємець першої черги за законом, звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Настасяк О. В. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої нотаріусом 18 травня 2022 року заведено спадкову справу № 14/2022.

Перевіряючи склад спадкового майна, приватний нотаріус направила до ГУ ПФУ у Львівській області запит стосовно недоодержаної спадкодавцем суми пенсії, на який пенсійний орган надав відповідь про відсутність заборгованості з виплати пенсії перед померлим ОСОБА_2 .

Вказує, що ГУ ПФУ у Львівській області не виконало в добровільному порядку рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, яким зобов`язано відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 .

За змістом довідки, на яку міститься посилання у вказаному судовому рішенні, за період з 01 квітня 2019 року до 01 грудня 2021 року ОСОБА_2 мала бути нарахована пенсія у сумі 555 210,00 грн, із розрахунку 17 910,00 грн на місяць, проте за цей період відповідачем виплачено 200 754,87 грн, тобто розмір недоплаченої пенсії становив 354 455,13 грн (555 210,00 грн - 200 754,87 грн).

Оскільки в силу вимог статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, входять до складу спадщини, то дії відповідача, який перешкоджає їй як спадкоємцю у реалізації права на спадщину у вигляді невиплаченої доплати до пенсії спадкодавця, є протиправними.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ГУ ПФУ у Львівській області на свою користь невиплачену за життя її батькові ОСОБА_2 суму пенсії у розмірі 354 455,13 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 13 грудня 2022 року у складі судді Волоско І. Р. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судові рішення, що набрали законної сили, виконуються органами ПФУ відповідно до покладених судом зобов`язань, в межах компетенції та в порядку, визначеному чинним законодавством.

За змістом статті 61 Закону № 2262-ХІІ суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або членам сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Спадкодавець позивача - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, яким ГУ ПФУ у Львівській області зобов`язано провести йому нарахування та виплату підвищення до пенсії.

З огляду на викладене суд виснував, що оскільки відповідачем не проводився перерахунок пенсії ОСОБА_2 на виконання судового рішення, сума перерахованої та недоотриманої пенсії відсутня, то пред`явлений ОСОБА_1 позов не підлягає задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Стягнено з ГУ ПФУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 354 455,13 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця.

Встановивши, що за життя батько позивача оскаржував бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії, про що свідчить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, тоді як суми пенсії, що належали ОСОБА_2 , залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ОСОБА_1 успадкувала належні її батьку суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, а тому заявлена нею вимога про стягнення грошових коштів є ефективною в розрізі поновлення порушених прав.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 , подану представником Снігур Г. М. , про розподіл судових витрат задоволено частково.

Стягнено з ГУ ПФУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 10 000,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вказав, що позов задоволено, проте, враховуючи наявність клопотання відповідача про зменшення розміру правничої допомоги та беручи до уваги складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, заявлений позивачем розмір витрат є завищеним та не обґрунтованим належним чином, а тому підлягає зменшенню з 69 168,27 грн до 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

05 липня 2023 року ГУ ПФУ у Львівській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, а 26 липня 2023 року - на додаткову постанову цього ж суду від 30 червня 2023 року, в яких просить оскаржувані судові рішення скасувати, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 13 грудня 2022 року залишити без змін, відмовивши стороні позивача у відшкодуванні судових витрат на правничу допомогу.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18, від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19, від 29 квітня 2020 року у справі № 576/1388/17, від 15 липня 2021 року у справі № 2а-2691/2009, від 05 травня 2022 року у справі № 520/10496/20, від 27 січня 2023 року у справі № 641/1368/19.

Касаційні скарги мотивовані тим, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, яким зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області провести нарахування та виплату підвищення до пенсії. У зв`язку з цим перерахунок пенсії ОСОБА_2 на виконання судового рішення не проводився, розмір такої пенсії не обчислювався, а отже, сума недоотриманої пенсії відсутня.

Сума пенсії, яка не була нарахована пенсіонеру, не може вважатися недоотриманою, тому така сума пенсії не входить до складу спадщини, оскільки в силу положень статті 1219 ЦК України вона нерозривно пов`язана з особою спадкодавця та не може бути передана іншим особам.

Предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю, тоді як визначена позивачем грошова сума у розмірі 354 454,13 грн не належала ОСОБА_2 на момент смерті.

Таким чином апеляційний суд безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області грошових коштів, які без належного обґрунтування і підтвердження доказами самостійно обраховані позивачем.

Крім того, з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), питання щодо правомірності/протиправності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання рішення суду, що набрало законної сили, є процесуальним питанням, яке вирішується в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України.

Також вказує, що стороною позивача не надано детального опису виконаних адвокатом робіт із зазначенням часу, витраченого для надання правничої допомоги, а тому апеляційний суд безпідставно стягнув на користь ОСОБА_1 зазначений вид судових витрат.

Аргументи інших учасників справи

У серпні та жовтні 2023 року ОСОБА_1 , через представника Снігур Г. М. , подала відзиви на касаційні скарги ГУ ПФУ у Львівській області відповідно на додаткову та основну постанови суду апеляційної інстанції, в яких просить залишити ці скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ у Львівській області на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2023 року та витребувано матеріали цієї справи із Галицького районного суду міста Львова.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ у Львівській області на постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, враховуючи обставини усунення заявником недоліків його касаційної скарги.

27 вересня 2023 року справа № 461/5878/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, яке не оскаржувалося сторонами та набрало законної сили 14 грудня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_2 до ГУ ПФУ у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови ОСОБА_2 у проведенні перерахунку пенсії у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», на підставі довідки Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26 липня 2021 року № С/2544 про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року, в яку включено основні і додаткові щомісячні види грошового забезпечення (надбавки, премія), з 01 квітня 2019 року.

Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області провести перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії ОСОБА_2 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», на підставі довідки Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26 липня 2021 року № С/2544 про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року, в яку включено основні й додаткові щомісячні види грошового забезпечення (надбавки, премія) з 01 квітня 2019 року (а. с. 33-37).

29 листопада 2021 року, тобто після ухвалення, однак до набрання законної сили вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 11).

Позивач у цій справі ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 (а. с. 12).

З метою оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Настасяк О. В. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої нотаріусом 18 травня 2022 року заведено спадкову справу № 14/2022 (а. с. 10).

Перевіряючи склад спадкового майна, приватний нотаріус Настасяк О. В. направила до ГУ ПФУ у Львівській області запит від 06 червня 2022 року № 47/02-14 стосовно недоодержаної спадкодавцем суми пенсії, на який названий пенсійний орган надав відповідь про відсутність заборгованості з виплати пенсії перед померлим ОСОБА_2 (а. с. 38-39).

ГУ ПФУ у Львівській області не виконувало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, яким відповідача зобов`язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 .

З урахуванням довідки, на яку міститься посилання у вказаному судовому рішенні, за період з 01 квітня 2019 року до 01 грудня 2021 року ОСОБА_2 мала бути нарахована пенсія у сумі 555 210,00 грн, із розрахунку 17 910,00 грн на місяць, проте за цей період відповідачем виплачено 200 754,87 грн (а. с. 45).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця.

Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у неї як спадкоємця першої черги після смерті батька права на спадкування недоотриманої суми пенсії.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, є Закон № 2262-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 61 Закону № 2262-ХІІ, яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Частинами другою та третьою статті 61 Закону №2262-ХІІ визначено, що при зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону №2262-ХІІ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Отже, положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону № 2262-ХІІ, який визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, від 30 січня 2024 року у справі № 420/8604/21.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області провести ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року, однак суми пенсії, що належали батьку позивача залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 успадкувала належні її спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, а тому заявлена нею вимога про стягнення грошових коштів з органу пенсійного фонду є ефективною в розрізі поновлення порушених спадкових прав.

За викладених обставин, апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги у зв`язку з незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації прав позивача, як спадкоємця за законом, на отримання належного їй спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, у зв`язку з чим перерахунок пенсії ОСОБА_2 на виконання судового рішення не проводився, розмір такої пенсії не обчислювався, а отже, сума недоотриманої пенсії відсутня, не заслуговують на увагу, оскільки невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Аргументи заявника про те, що сума пенсії, яка не була нарахована пенсіонеру, не може вважатися недоотриманою, тому така сума пенсії не входить до складу спадщини, є неспроможними, оскільки сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя, внаслідок неправомірних дій пенсійного фонду, який не виконував у добровільному порядку судове рішення, що набрало законної сили, і яким пенсійний орган було зобов`язано провести нарахування та виплату підвищення до пенсії (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 673/393/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 804/536/18).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги, яка у встановлений законом строк звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_2 , а тому позивач успадкувала належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.

Отже аргументи касаційної скарги про неналежність ненарахованої пенсії до складу спадщини є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанцій безпідставно задовольнив позовні вимоги про стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області грошових коштів, які без належного обґрунтування і підтвердження доказами самостійно обраховані позивачем, не заслуговують на увагу, оскільки при визначенні розміру заборгованості відповідача, апеляційний суд, виконуючи всій процесуальний обов`язок, належним чином дослідив подані стороною позивача докази (у цьому випадку - довідку Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26 липня 2021 року № С/2544 про розмір грошового забезпечення та зроблений позивачем розрахунок), перевірив їх, оцінив у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, і, як наслідок, з`ясував, право на стягнення якої суми коштів мала позивач.

Посилання заявника на те, що з огляду на положення КАС України, питання щодо правомірності/протиправності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання рішення суду, що набрало законної сили, є процесуальним питанням, яке вирішується в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, також не заслуговують на увагу, оскільки спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії, яка належала спадкодавцю за життя, тому цей спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 576/1388/17, від 15 липня 2021 року у справі № 2а-2691/2009, від 05 травня 2022 року у справі № 520/10496/20, від 27 січня 2023 року у справі № 641/1368/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 576/1388/17 (адміністративне провадження № К/9901/5505/17) та від 05 травня 2022 року у справі № 520/10496/20 (адміністративне провадження № К/9901/47107/21) вказано, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю, у тому числі кошти відповідно до судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 2а-2691/2009 (адміністративне провадження № К/9901/6831/20) зазначено, що сума пенсії, яка не була нарахована пенсіонеру, не може вважатися недоотриманою сумою пенсії і не підлягає виплаті в порядку статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не входить до складу спадщини, оскільки така в силу положень статі 1219 ЦК України нерозривно пов`язана з особою спадкодавця та не може бути передана іншим особам, а тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Однак висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також предмети позовів і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Так, у справах № 2а-2691/2009 і № 520/10496/20 вирішувалося питання про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні, а у справі № 576/1388/17 предметом касаційного оскарження була ухвала суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2023 року у справі № 641/1368/19 (провадження № 61-14967св21) вказано, що при вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини. Аналіз статей 1216 1218 1227 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що відповідно до вимог цивільного законодавства до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно зі статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19 (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18 (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20).

Однак Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див. постанову від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19, провадження № 61-11268сво20) відступила від висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19 (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18 (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19 (провадження № 61-7355св20); від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), які враховано Верховним Судом у справі № 641/1368/19, на яку послався заявник у касаційній скарзі.

При цьому, цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19)).

Таким чином, у цьому випадку підлягав застосуванню не висновок, що міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року у справі № 641/1368/19 (провадження № 61-14967св21), а релевантний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Щодо вирішення судом апеляційної інстанції питання про відшкодування позивачу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).

Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268).

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21) міститься висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позов задоволено, а стороною позивача надані належні докази (договір про надання професійної правничої допомоги від 27 жовтня 2022 року і додаткові угоди до нього, укладені між ОСОБА_1 та адвокатом Снігур Г. М., акти приймання-передачі наданих послуг з описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом) на підтвердження понесених витрат. Разом із тим, врахувавши наявність клопотання відповідача про зменшення розміру правничої допомоги та взявши до уваги складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, апеляційний суд правильно виснував, що заявлений позивачем розмір витрат є завищеним та не обґрунтованим належним чином, а тому підлягає зменшенню з 69 168,27 грн до 10 000,00 грн.

Аргументи касаційної скарги про те, що стороною позивача не надано детального опису виконаних адвокатом робіт із зазначенням часу, витраченого для надання правничої допомоги, а тому апеляційний суд безпідставно стягнув на користь ОСОБА_1 зазначений вид судових витрат, не заслуговують на увагу, оскільки у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

Доводи касаційної скарги про те, що під час вирішення питання про відшкодування позивачу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд безпідставно не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18, від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18 (адміністративне провадження № К/9901/14319/19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19 (адміністративне провадження № К/9901/607/20) вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Однак висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать правовим висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у вищезазначених постановах, оскільки, вирішуючи питання про відшкодування позивачу понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд врахував такі критерії, як складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, необхідність вчинення процесуальних дій та їх значимість, у зв`язку із чим виснував, що заявлений позивачем розмір витрат є завищеним та не обґрунтованим належним чином.

Аргументи заявника про те, що позивачем не доведено належним чином факту оплати витрат адвоката, пов`язаних з наданням правничої допомоги (фактичної сплати), є неспроможними, оскільки витрати на правничу допомогу, в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної у касаційних скаргах підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані основна та додаткова постанови апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Щодо клопотань про розгляд справи за участю представника ГУ ПФУ у Львівській області

Разом із касаційними скаргами ГУ ПФУ у Львівській області подало до Верховного Суду клопотання про розгляд справи за участю його представника у судовому засіданні, посилаючись на необхідність надати пояснення по суті спору.

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом у попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Практика ЄСПЛ із питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Ekbatani v. Sweden», заява № 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому підстави для задоволення відповідних клопотань відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про розгляд справи за участю представника відмовити.

Касаційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко