Історія справи

Постанова ВССУ від 21.02.2024 року у справі №752/589/16-ц
Ухвала КЦС ВП від 02.04.2019 року у справі №752/589/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 752/589/16-ц

провадження № 61-3416св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року, ухвалене у складі судді Новак А. В., та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов банк мотивував тим, що у 18 січня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 45 000,00 доларів США зі сплатою 12,25 % річних строком до 17 січня 2022 року.

Відповідач зобов`язань за укладеним договором кредиту належним чином не виконував, у зв`язку з чим на 08 грудня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 11 280,58 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 264 537,38 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 9 353,22 доларів США, заборгованість за процентами - 1 531,26 доларів США, пеня - 396,10 доларів США.

ПАТ «Укрсоцбанк» просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 11 280,58 доларів США, що за курсом НБУ складає 264 537,38 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту у розмірі 11 280,58 доларів США, що за курсом Національного банку України на 08 грудня 2015 року становить 264 537,38 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2016 року, заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 вересня 2016 року залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07 липня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-3898св19).

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд указав, що не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо зміни строку кредитування на підставі пункту 4.5 кредиту, висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість вимог банку про стягнення заборгованості є передчасним, а ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належало врахувати викладене, надати оцінку розрахунку заборгованості, перевірити на предмет відповідності умовам договору кредиту розмір та строк внесення ОСОБА_1 кожного платежу на повернення кредиту та окремо процентів за його користування, надати оцінку доводам відповідача про дострокове припинення строку кредитування та перевірити, протягом якого періоду у банка існує право нараховувати проценти за користування кредитом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 396,10 доларів США з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судовий збір у розмірі 152,77 грн.

Частково залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дослідив поданий банком розрахунок заборгованості та перевірив належність виконання ОСОБА_1 умов договору кредиту за період з 10 вересня 2007 року по 09 грудня 2007 року (90 днів), встановив, що після 10 грудня 2007 року як позичальник, так і банк своїми наступними діями підтвердили, що не вважають строк користування кредитом таким, що сплив, оскільки позичальник не вчинив дії, передбачені пунктом 4.5 цього договору, та протягом одного робочого дня не погасив кредит у повному обсязі, не сплатив проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню), а після 10 грудня 2007 року позичальник продовжував виконувати свої зобов`язання згідно з графіком, який наведений у пункті 1.1. кредитного договору. При цьому банк продовжив приймати виконання зобов`язання позичальником у строки і на умовах кредитного договору без зауважень та після 10 грудня 2007 року не звертався з вимогою до позичальника чи суду сплатити протягом одного робочого дня кредит у повному обсязі та проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Апеляційний суд вважав, що вказаний висновок також підтверджується тим, що сторони після 10 грудня 2007 року через 11 місяців домовились збільшити розмір процентної ставки, встановивши її на рівні 15 % річних та уклали у зв`язку з цим додаткову угоду до кредитного договору від 09 жовтня 2008 року. У пункті 3 додаткової угоди до кредитного договору сторони вказали, що всі інші умови кредитного договору залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними свої зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції встановив, що обставини, передбачені у пункті 4.5 кредитного договору, виникли, однак їх виникнення не призвело до настання 10 грудня 2007 року строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором, отже, у сторін кредитного договору зберігся обов`язок виконувати його умови.

При цьому, врахувавши фактичні обставини справи, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позичальника нарахованої після настання строку виконання основного зобов`язання (03 грудня 2014 року) пені у розмірі 396,10 доларів США.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині стягнення тіла кредиту та процентів, суд апеляційної інстанції дослідив розрахунок заборгованості, наданий позивачем, установив, що сума у розмірі 20 000 дол. США (дострокова сплата позичальником тіла кредиту) повністю врахована банком та відображена у розрахунку у графі: «Сума повернутих грошових коштів». Після чого сума заборгованості за тілом кредиту зменшилася з 31 750 дол. США до 11 750 дол. США. Ця сума та період зменшення відображені у графі: «Заборгованість за кредитом (залишок у валюті) та у графі: «Дата початку розрахунку». Оскільки сума заборгованості за тілом кредиту не була погашена повністю та після погашення 20 000 дол. США становила 11 750 дол. США, у позичальника зберігся обов`язок сплачувати проценти за користування кредитними коштами та повертати залишок заборгованості за тілом кредиту. Період за який позичальнику нараховані проценти за користування кредитними коштами у розмірі 11 750 дол. США, з 18 січня 2007 року по 02 вересня 2014 року, вказаний у графі: «Залишок заборгованості за кредитом» та у графі: «Дата закінчення розрахунку», тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 9 353,22 дол. США та за процентами - 1 531,26 дол. США.

Короткий зміст касаційної скарги

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

28 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

11 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми матеріального права т порушив норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а саме розрахунки заборгованості, а також обставини щодо надання строку виконання зобов`язання відповідно до пункту 4.5 кредитного договору.

Заявник стверджує, що сплив строк виконання зобов`язання 10 грудня 2007 року (пункт 4.5 договору). Однак суд апеляційної інстанції послався на наявність додаткової угоди, яка підписана через 11 місяців, як на підтвердження того, що строк не сплив, однак не пояснив, як така угода може змінити юридичні наслідки, які настали в минулому. Суд не надав критичної оцінки тому факту, що вказана додаткова угода не є чинною, оскільки законом не передбачено внесення змін у договір, який фактично припинено.

Суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, оскільки не надав оцінку розрахункам відповідача, викладеним у додаткових поясненнях.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції до правовідносин, що виникли, мав застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 січня 2007 року АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 40.29-48/7.

Пунктом 1.1. договору визначено, що кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості платності і цільового характеру грошові кошти у сумі 45 000 дол. США зі сплатою 12,25% річних строком до 17 січня 2022 року.

Погашення суми кредиту здійснюється до 10-го числа кожного місяця згідно з наступним графіком наведеним у договорі, а саме: 250 дол. США щомісяця, що становить 3 000 дол. США в рік, починаючи з 2008 року.

Пунктом 2.4.1 договору кредиту передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_1 в Подільському відділенні Київської міської філії АКБСР «Укрсоцбанк» не пізніше десятого числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.

Згідно з пунктом 3.3.7 договору кредиту позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредитом в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору.

У пунктах 2.4, 2.5 договору кредиту сторони визначили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, проценти розраховуються з розрахунку факт/360.

У разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за його використання погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за кредитом; пеня за порушення строків повернення кредиту та процентів; штраф.

Пунктом 3.3.8 договору кредиту передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями у термін, визначений пунктом 1.1 цього договору.

Згідно з пунктом 4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Із розрахунку заборгованості, наданого банком, встановлено, що після оплати чергового платежу 14 серпня 2007 року у ОСОБА_1 виникло прострочення зі сплати «тіла кредиту» у розмірі 28,33 дол. США (період № 8), в наступний період № 9 відповідач мав сплатити прострочену заборгованість до 10 вересня 2007 року, однак виникла нова заборгованість за періоди № 10, № 11, № 12, прострочена заборгованість збільшилася.

09 жовтня 2008 року сторони уклали додаткову угоду, якою збільшили розмір процентної ставки, встановили її на рівні 15 % річних.

У пункті 3 додаткової угоди до кредитного договору сторони вказали, що всі інші умови кредитного договору залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними свої зобов`язання.

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звертався у банк із заявою про переведення кредиту в національну валюту та переведення обслуговування кредиту в інше відділення.

Встановлено, що 06 вересня 2014 року ОСОБА_1 вніс останній платіж за кредитним договором.

06 січня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та вказав, що станом на 08 грудня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 11 280,58 доларів США, що за курсом НБУ складає 264 537,38 грн, із яких: заборгованість за кредитом 9 353,22 доларів США, заборгованість за процентами 1 531,26 доларів США за період з 18 січня 2007 року до 02 вересня 2014 року, пеня 396,10 доларів США за період з 11 грудня 2014 року до 07 грудня 2015 року.

Встановлено, що згідно довідки ПАТ «Укрсоцбанк» від 08 лютого 2017 року №10.1-87/2232 про розмір сум, які були перераховані в рахунок погашення заборгованості, позичальник з 01 лютого 2007 року по 10 грудня 2014 року сплатив борг за кредитом на суму 35 646,78 дол. США та сплатив проценти за користування кредитом на суму 28 814,81 дол. США.

Позичальник здійснив власний розрахунок заборгованості, згідно з яким на момент настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором - 10 грудня 2007 року загальний розмір заборгованості складав 42 244,75 дол. США, зарахувавши всі сплачені у подальшому суми на погашення тіла кредиту, позичальник дійшов висновку, що ним погашено кредит у повному обсязі ще 24 червня 2011 року.

В апеляційній скарзі позичальник наголошує на тому, що він, скориставшись наданим йому пунктом 3.4. кредитного договору правом на дострокове погашення кредиту, - 25 червня 2011 року достроково сплатив частину наданого кредиту у розмірі 20 000 дол. США, а банк зарахував сплачені позичальником суми у рахунок тіла кредиту та визначив дату наступного платежу тіла кредиту - 10 грудня 2018 року, що підтверджується сальдовою відомістю від 25 липня 2016 року.

Встановлено, що сума у розмірі 20 000 дол. США повністю врахована банком та відображена у розрахунку у графі: «Сума повернутих грошових коштів». Після чого сума заборгованості за тілом кредиту зменшилася з 31 750 дол. США до 11 750 дол. США. Ця сума та період зменшення відображені у графі «Заборгованість за кредитом (залишок у валюті) та у графі: «Дата початку розрахунку».

Період, за який позичальнику нараховані проценти за користування кредитними коштами у розмірі 11 750 дол. США, становить з 18 січня 2007 року по 02 вересня 2014 року та вказаний у графі: «Залишок заборгованості за кредитом» та у графі: «Дата закінчення розрахунку».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин п`ятої-сьомої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи вимоги частини першої статті 417 ЦПК України, надав оцінку зібраним у справі доказам, зокрема, банківським випискам, довідкам банку, розрахункам, поданим як банком так і позичальником, умовам кредитного договору, зокрема пункту 4.5 кредитного договору, додатковій угоді від 11 грудня 2009 року та дійшов висновку про те, що обставини, передбачені у пункті 4.5 кредитного договору, виникли, однак їх виникнення не призвело до настання 10 грудня 2007 року строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором, отже, у сторін кредитного договору зберігся обов`язок виконувати його умови.

Суд апеляційної інстанції встановив, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 03 вересня 2014 року, тому дійшов висновку про те, що за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 03 грудня 2014 року.

Встановивши, що, позичальник не надав доказів сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі більшому, ніж це зазначив банк у розрахунку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині стягнення з позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 9 353,22 дол. США та процентів у розмірі 1 531,26 дол. США.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановив настання обставин, зазначених у пункті 4.5 кредитного договору, надав оцінку розрахункам сторін, дійшов правильного висновку про те, що обставини, передбачені вказаним пунктом кредитного договору, виникли, однак їх виникнення не призвело до настання 10 грудня 2007 року строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором, отже, у сторін кредитного договору зберігся обов`язок виконувати його умови.

Доводи касаційної інстанції цих висновків не спростовують.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд помилково послався на додаткову угоду, яка підписана після 10 грудня 2007 року, тобто після спливу строку виконання зобов`язання і тому не є чинною, колегія суддів зазначає таке.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами. Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, а також інша відповідальність за порушення виконання зобов`язання, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19).

Відповідач під час розгляду справи таку презумпцію не спростував, доводи про те, що сторони діяли в межах та на підставі кредитного договору після 10 грудня 2007 року (кредитор повинен був приймати виконання зобов`язань, позичальник повинен був виконувати ці зобов`язання), не спростував.

Таким чином, право вимоги банку до ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 січня 2007 року, яке виникло у банку на підставі чинних правочинів, презюмується.

Таким чином, під час повторного перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виконав вимоги частини першої статті 417, статті 367 ЦПК України щодо оцінки доказів, а постанова суду щодо вмотивованості судового рішення відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

Що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то її обґрунтування, наведене заявником у касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець