Історія справи

Постанова ВССУ від 15.07.2026 року у справі №697/2669/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 697/2669/21

провадження № 61-5925св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,

відповідачі: приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на постанову Черкаського апеляційного суду

від 26 березня 2024 року у складі колегії суддів Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Новікова О. М.

в справі за позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року заступник керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»), ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Прокурор просив суд витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі ФДМУ комплекс нежитлових будівель санаторію «Жовтень», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: приймального приміщення з ґанком під літерою «А», загальна площа 67,4 кв. м, матеріали стін: цегляні; клубу з прибудовами та ґанком під літерами «Б, б, б?», загальна площа 298,5 кв. м, матеріали стін: цегляні; спального корпусу з ґанком під літерою «В», загальна площа 410,1 кв. м, матеріали стін: цегляні; спального корпусу під літерою «Г», загальна площа 410,6 кв. м, матеріали стін: цегляні; їдальні з прибудовою та ґанками, з підвалом та входом в підвал з ґанками під літерою «Д, д, п/д, п/д?», загальна площа 575,7 кв. м, матеріали стін: цегляні; господарської будівлі під літерою «Е», загальна площа 21,5 кв. м, матеріали стін: цегляні; санпропускника-котельні з прибудовою та вбиральнею під літерою

«Ж, ж, ж?», загальна площа 147,6 кв. м, матеріали стін: цегляні; спального корпусу з прибудовами 11 шт. під літерою «З, з, з?», загальна площа 196,6 кв. м, матеріали стін: цегляні; фінського будинку № 1 з двома ґанками під літерою «И», загальна площа 79,1 кв. м, матеріали стін: дерев`яні; фінського будинку № 2 з двома ґанками «К», загальна площа 78,5 кв. м, матеріали стін: дерев`яні; фінського будинку № 3 з двома ґанками «Л», загальна площа 78,9 кв. м, матеріали стін: дерев`яні; спального корпусу з прибудовами та погрібом під літерою «М, м, м?, м??, п/г», загальна площа 154,3 кв. м, матеріали стін: цегляні; сараю господарського з прибудовою під літерою «Н, н», загальна площа 94,7 кв. м, матеріали стін: цегляні; погрібу під літерою «О»; погрібу під літерою «П»; навісу під літерою «Р»; будівлі (залишку від руйнування) під літерою «У»; погрібу під літерою «Ц»; убиральні під літерою «Ю», убиральні під літерою «Я»; трансформаторної підстанції під літерою «тр»; вимощення під № 1; огорожі під № 1, 14; воріт з хвірткою під № 2; надкопної свердловини № 2, 4 під № 3, 4; артсвердловини під № 5, 6; водонапірної вежі під № 7; резервуара пожежного під № 8; стінки підпірної під № 9; корта тенісного бетонного під № II; танцмайданчика під № III, сходів № 22.

В обґрунтування позову вказував, що у липні 2020 року Офіс Генерального прокурора розглядав звернення народного депутата України Третякової Галини Миколаївни щодо законності відчуження майна, яке перебувало у віданні Федерації профспілок України та її членів. Під час вивчення поставленого у цьому зверненні питання було встановлено порушення вимог законодавства при відчуженні комплексу нежитлових будівель дочірнього підприємства «Санаторій «Жовтень» закритого акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» (в подальшому назву змінено на ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»).

Прокурор наголошував, що спірний комплекс будівель санаторію є державною власністю, який, на виконання приписів постанови Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1960 року № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР» (далі - Постанова № 606), був переданий Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР лише у відання, але ніколи не передавався їм у власність. Передача цього майна у 1991-1992 роках до статутного фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», створеного на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об`єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України, відбулася всупереч встановленому мораторію на зміну форми власності державного майна, тому є нікчемною та не створює правових наслідків.

Зазначав, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» безпідставно зареєструвало право власності на майно, а згодом - незаконно відчужило його ОСОБА_1 , хоча не мало права розпоряджатися державним майном.

Оскільки майно вибуло з державної власності поза волею держави, прокурор просив витребувати його з чужого незаконного володіння на користь держави в особі ФДМУ.

Також прокурор посилався на суспільний інтерес у поверненні майна, адже санаторний комплекс розташований у межах парку-пам`ятки природи «Михайлова гора», а уповноважений орган - ФДМУ самостійно не вжив заходів для захисту інтересів держави, що стало підставою для представництва інтересів держави прокуратурою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Канівський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 26 грудня 2023 року, ухваленим під головуванням судді Колісник Л. О., у задоволенні позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд встановив, що спірне майно санаторію є державною власністю, оскільки у 1960 році воно було передане профспілкам лише у відання, а не у власність. Ані Федерація незалежних профспілок України, ні в подальшому створене на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об`єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок «Укрпрофоздоровниця» (після змін організаційно-правової

форми - ПрАТ «Укрпрофоздоровниця») не отримувало від держави у власність будинок відпочинку «Прохорівка», а ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» - не набуло права власності на нього законним шляхом.

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, оскільки придбав його на підставі чинного договору купівлі-продажу та зареєстрованого права власності продавця, не знаючи і не маючи можливості знати про незаконність вибуття майна з державної власності.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, посилаючись на положення статей

387 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, зокрема, на рішення у справах: «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року та інші, вказав на необхідність оцінки принципу «належного урядування» та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном.

Суд першої інстанції зазначив, що витребування майна у добросовісного набувача без компенсації створить для нього надмірний та непропорційний тягар, а держава не довела, що таке втручання є єдиним можливим способом захисту її інтересів.

Висновок про те, що у цій справі не підлягають застосуванню наслідки спливу позовної давності, місцевий суд мотивував тим, що підставою для відмови у позові є необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Черкаський апеляційний суд постановою від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнив. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2023 року скасував та ухвалив у справі нове рішення.

Позов заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ФДМУ до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнив.

Витребував у ОСОБА_1 на користь держави в особі ФДМУ

комплекс нежитлових будівель санаторію «Жовтень», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: приймальне приміщення з ґанком під літерою «А», загальна площа 67,4 кв. м, матеріали стін: цегляні; клуб з прибудовами та ґанком під літерами «Б, б, б?», загальна площа 298,5 кв. м, матеріали стін: цегляні; спальний корпус з ґанком під літерою «В», загальна площа 410,1 кв. м, матеріали стін: цегляні; спальний корпус під літерою «Г», загальна площа 410,6 кв. м, матеріали

стін: цегляні; їдальня з прибудовою та ґанками, з підвалом та входом в підвал з ґанками під літерою «Д, д, п/д, п/д?», загальна площа 575,7 кв. м, матеріали стін: цегляні; господарська будівля під літерою «Е», загальна площа 21,5 кв. м, матеріали стін: цегляні; санпропускник-котельня з прибудовою та вбиральнею під літерою «Ж, ж, ж?», загальна площа 147,6 кв. м, матеріали стін: цегляні; спальний корпус з прибудовами 11 шт. під літерою «З, з, з?», загальна площа 196,6 кв. м, матеріали стін: цегляні; фінський будинок № 1 з двома ґанками під літерою «И», загальна площа 79,1 кв. м, матеріали стін: дерев`яні; фінський будинок № 2 з двома ґанками «К», загальна площа 78,5 кв. м, матеріали

стін: дерев`яні; фінський будинок № 3 з двома ґанками «Л», загальна площа 78,9 кв. м, матеріали стін: дерев`яні; спальний корпус з прибудовами та погрібом під літерою «М, м, м?, м??, п/г», загальна площа 154,3 кв. м, матеріали стін: цегляні; сарай господарський з прибудовою під літерою «Н, н», загальна площа 94,7 кв. м, матеріали стін: цегляні; погріб під літерою «О»; погріб під літерою «П»; навіс під літерою «Р»; будівля (залишок від руйнування) під літерою «У»; погріб під літерою «Ц»; убиральня під літерою «Ю», убиральня під літерою «Я»; трансформаторна підстанція під літерою «тр»; вимощення під № 1; огорожа

під № 1, 14; ворота з хвірткою під № 2; надкоп. свердловина № 2, 4 під № 3, 4; артсвердловина під № 5, 6; водонапірна вежа під № 7; резервуар пожежний

під № 8; стінка підпірна під № 9; корт тенісний бетонний під № II; танцмайданчик під № III, сходи № 22.

Стягнув з ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції по 6 466,90 грн з кожного.

Стягнув з ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати за подачу апеляційної скарги по 9 700,31 грн з кожного.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно санаторію «Прохорівка» залишалося державною власністю. Ні Федерація незалежних профспілок України, ні створене згодом АТ «Укрпрофоздоровниця» не набули права власності на спірний об`єкт, а, відтак, не мали права його відчужувати. Апеляційний суд підтримав висновок про те, що після розпаду СРСР спірне майно набуло статусу державної власності України відповідно до законодавства та постанов Верховної Ради України щодо майна загальносоюзних громадських організацій.

Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витребування майна на користь держави є належним та ефективним способом захисту права власності відповідно до статей 387 388 ЦК України, оскільки майно вибуло з володіння держави поза її волею. Суд визнав, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» неправомірно набуло право власності на спірне майно, а тому подальше його відчуження на користь ОСОБА_1 також є незаконним.

Апеляційний суд вказав, що втручання держави у право мирного володіння нерухомим майном ОСОБА_1 відповідає критеріям сумісності заходу втручання із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки має нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, а наслідки його застосування - передбачуваними, що випливає зі змісту норм законодавства України. Суд апеляційної інстанції врахував, що спірне майно розташоване в межах об`єктів природно-заповідного фонду, а також те, що ОСОБА_1 не довів своєї добросовісності та не вчинив дій щодо належного утримання чи реконструкції майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у квітні 2024 року, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у вказаній справі та залишити в силі рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 26 грудня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 квітня 2024року відкрив касаційне провадження у даній цивільній справі, витребував справу із Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

01 травня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою від 09 червня 2026 року Верховний Суд призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів

від 09 липня 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І.

(суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи наявність підстави для оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 та від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20.

Заявник вказує, що прокурор не надав жодного належного й допустимого доказу на підтвердження порушення суспільного чи публічного інтересу та факту спричинення державі збитків у зв`язку із тим, що спірний об`єкт нерухомості перебуває у власності ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи наявність підстави для оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції, в порушення частини п`ятої статті 263 ЦПК України, не дослідив наявні у справі докази. Наголошує, що на час укладення договору купівлі-продажу спірного майна у вересні 2020 року ОСОБА_1 проявив розумну обачність, оскільки ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» мало чинне свідоцтво про право власності.

Крім цього також звертає увагу, що перебіг позовної давності за заявленою у цій справі вимогою почався з 20 січня 1997 року - дати ухвалення Вищим арбітражним судом України рішення у справі № 137/7 про відмову у задоволенні позову ФДМУ до Федерації професійних спілок України, Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсними установчих документів ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». У зв`язку із наведеним просить застосувати у цій справі наслідки спливу позовної давності.

Доводи інших учасників справи

13 травня 2024 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшов відзив ФДМУ на касаційну скаргу, який містить прохання касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду - без змін.

14 травня 2024 року через систему «Електронний суд» та 16 травня 2024 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, які містять посилання на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення й, відповідно, скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду. У відзивах прокурор вказує на законність та обґрунтованість постанови Черкаського апеляційного суду.

21 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , поданий його представником. Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2024 року продовжив строк на подання відзиву. У відзиві ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційний суд встановив обставини, які мають суттєве значення у справі, на підставі припущень, що можливо виправити при новому розгляді справи.

Фактичні обставини справи

Постановою № 606 Рада Міністрів УРСР зобов`язала Міністерство охорони здоров`я УРСР передати до 01 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР, згідно з додатками № 1, 2, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління.

Пунктом 2 Постанови № 606 встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно.

Згідно з додатком № 1 до Постанови № 606 у відання Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров`я УРСР передано будинок відпочинку «Прохорівка» на 150 ліжок.

Рішенням Черкаського обласного виконавчого комітету від 27 червня 1972 року № 367 створено парк-пам`ятку природи місцевого значення «Михайлова гора», у межах якої знаходиться вказана оздоровча установа.

Рішенням виконавчого комітету Канівської районної ради народних депутатів від 13 лютого 1979 року № 54 затверджено матеріали про видачу державного акта на право користування землею, яким передбачено закріплення за будинком відпочинку «Прохорівка» 43 га. Для використання земельної ділянки за призначенням оформлено Державний акт серії Б № 015248.

Постановою від 22 листопада 1991 року № 11-1-1 Президія Ради Федерації незалежних професійних спілок України, як орган управління та правонаступник Української республіканської ради профспілок, прийняла рішення: створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об`єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця»; затвердити статут AT «Укрпрофоздоровниця»; затвердити узгоджений з Фондом соціального страхування України склад Ради AT «Укрпрофоздоровниця» та ревізійної комісії.

04 грудня 1991 року рада Федерації незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення на базі санаторно-курортних закладів і організацій Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок AT «Укрпрофоздоровниця».

23 грудня 1991 року виконавчий комітет Ленінської районної ради народних депутатів м. Києва здійснив державну реєстрацію AT «Укрпрофоздоровниця».

Згідно із актом від 24 січня 1992 року Федерація незалежних профспілок України передала, а AT «Укрпрофоздоровниця» - прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об`єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, в обсязі і сумі згідно з додатком. За змістом цього додатку до нього включено будинок відпочинку «Прохорівка», який розташований у с. Прохорівка Канівського району Черкаської області, з балансовою вартістю основних та оборотних засобів 720 млн руб., з видом діяльності - відпочинок.

Наказом від 01 лютого 1996 року правління AT «Укрпрофоздоровниця» прийняло рішення про ліквідацію будинку відпочинку «Прохорівка», який у структурі акціонерного товариства здійснював діяльність як філія. Цим же наказом вирішено після затвердження ліквідаційного балансу, передати будівлі та споруди на баланс дочірнього підприємства «Санаторій «Жовтень» AT «Укрпрофоздоровниця» для організації відділення санаторію.

Виконавчий комітет Прохорівської сільської ради рішенням від 18 березня 2005 року № 10 дозволив ЗAT «Укрпрофоздоровниця» оформити право

власності на комплекс будівель санаторію «Жовтень», які розташовані

на АДРЕСА_1 та доручив Канівському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтво про право власності.

22 квітня 2005 року представник ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» звернувся до Канівського виробничого підрозділу Черкаського обласного бюро технічної інвентаризації із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно відділення санаторію «Жовтень» у с. Прохорівка Канівського району.

03 травня 2005 року видано свідоцтво про право власності ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на комплекс нежитлових будівель санаторію «Жовтень».

03 травня 2005 року Канівський виробничий підрозділ Черкаського обласного бюро технічної інвентаризації провів реєстрацію права приватної власності на вказаний комплекс нежитлових будівель та видав витяг про реєстрацію

права власності на нерухоме майно № 7152175, реєстраційний номер 10658914.

У березні 2020 року в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» зареєстровано право власності на комплекс нежитлових будівель санаторію «Жовтень» на АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 51766777 від 25 березня 2020 року.

25 вересня 2020 року ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу будівель, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупця комплекс нежитлових будівель санаторію «Жовтень», що розташований на АДРЕСА_1 .

Того ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу вніс запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54259590 від 25 вересня 2020 року, номер запису про право власності 38365865.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала

на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Постановою Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України» від 10 квітня 1992 року передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, які перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP тимчасово передано ФДМУ.

Згідно зі статтею 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07 липня 1992 року (чинного на момент реєстрації права власності ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на комплекс нежитлових будівель санаторію «Жовтень»), ФДМУ здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Отже, законодавець передбачив, що внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду СPCP стала рада Федерації незалежних профспілок України,

а у подальшому - Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінюється і передане майно залишається у власності держави.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що питання правомірності оформлення права власності, в тому числі й за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», на майно колишніх профспілкових організацій на підставі рішень виконавчих комітетів місцевих рад неодноразово було предметом судового розгляду. Прикладами, зокрема, є постанови Вищого господарського суду України

від 04 лютого 2015 року у справі № 3-189гс14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 5024/1400/2011, від 16 грудня 2014 року у справі № 5002-5/3128-2011,

від 12 серпня 2015 року у справі № 5024/1919/2011, від 14 грудня 2017 року у справі № 5015/3543/11, від 07 червня 2017 року у справі № 5024/1350/2011 (Верховний Суд ухвалою від 22 лютого 2018 року відмовив у допуску справи до провадження), постанова Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 5002-7/2887-2011, постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340.

Так, у постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі

№ 3-189гс14 зазначено, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу РСР стала рада Федерації незалежних профспілок України,

а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Держава ніколи не передавала майно профспілкам саме у власність і ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» мало про це знати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340).

За змістом постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Питання щодо суб`єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій дотепер залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР відсутні.

Аналогічний за змістом висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 3-107гс14, від 18 листопада 2014 року у справі № 3-170гс14, від 04 лютого 2015 року у справі № 3-190гс14, від 29 квітня 2015 року у справі № 3-56гс15.

Так, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив із того, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» розпорядилося нерухомим майном, яке перебувало у державній власності.

При цьому доводи касаційної скарги про те, що прокурор не надав належних та допустимих доказів порушення суспільного чи публічного інтересу, а також факту спричинення державі збитків у зв`язку з перебуванням спірного об`єкта нерухомості у власності ОСОБА_1 , є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні предмета доказування у цій справі.

У спірних правовідносинах вирішальне значення має встановлення факту відчуження об`єкта державного майна, який перебував лише у віданні профспілкової організації та не міг бути нею відчужений як власником, що свідчить про порушення державного та суспільного інтересу, оскільки призводить до втрати державою належного їй майна та позбавляє її можливості здійснювати повноваження власника щодо такого майна.

За таких обставин доведення розміру матеріальних збитків чи настання інших негативних наслідків для держави не вимагається, оскільки сам факт незаконного вибуття державного майна з володіння держави є достатнім для висновку про порушення її майнових прав та охоронюваних законом інтересів.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку та задовольняючи позов про витребування майна у повному обсязі, суд апеляційної інстанції не встановив позовних вимог, які пред`явлено безпосередньо до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», враховуючи ту обставину, що спірне майно, згідно встановлених обставин справи, перебуває у власності ОСОБА_1 .

Так, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом

позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17.

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 зроблено висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Вимога за віндикаційним позовом пред`являється останньому набувачеві спірного майна, за яким зареєстровано право власності на нього і який вважається його володільцем, якщо інше не буде встановлено за результатами судового розгляду. Відповідно належним відповідачем за позовом про витребування нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Зі змісту заявлених позовних вимог, характеру відносин між учасниками та встановлених судами обставин справи відомо, що спір у даному випадку виник між державою в особі ФДМУ та ОСОБА_1 , який, станом на момент розгляду справи судами, є кінцевим набувачем спірного майна. Отже, у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» необхідно відмовити у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача. Тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Водночас, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що у спірних правовідносинах втручання у право мирного володіння майном відповідає критеріям, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини.

Таке втручання ґрунтується на положеннях національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту права державної власності та забезпечення законності цивільного обороту майна, а також підлягає оцінці з точки зору дотримання справедливої рівноваги між суспільним інтересом і приватними інтересами особи, у якої витребовується майно.

Суди встановили, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності за відсутності належних правових підстав та, при цьому, розташоване на території санаторного комплексу, що знаходиться в межах об`єкта

природно-заповідного фонду, що обґрунтовано врахував апеляційний суд під час оцінки наявності суспільного інтересу у поверненні такого майна державі.

Висновок про наявність підстав для витребування майна обумовлений насамперед установленими судами обставинами щодо вибуття спірного майна з державної власності поза волею власника та необхідністю забезпечення належного балансу між суспільним і приватним інтересами.

Оцінюючи дотримання критерію пропорційності, апеляційний суд мотивовано виходив із сукупності встановлених у справі обставин, зокрема характеру спірного майна, незаконності його вибуття з державної власності, особливостей його подальшого відчуження, а також поведінки учасників спірних правовідносин під час розгляду справи.

При цьому Верховний Суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 постанову апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржив, самостійної касаційної скарги не подав та не навів доводів щодо порушення його права на мирне володіння майном. Така процесуальна поведінка самостійного правового значення для вирішення спору не має, однак свідчить про відсутність з боку зазначеного відповідача заперечень щодо висновків апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених безпосередньо до нього.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про витребування спірного майна, пред`явлених до ОСОБА_1 , є законною, обґрунтованою та забезпечує справедливий баланс між захистом права державної власності та правом особи на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного суду в цій частині суд касаційної інстанції не встановив.

У даному контексті, надаючи відповідь на довід касаційної скарги щодо застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Інші відповідачі не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Вказаний висновок міститься у пунктах 71, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

З матеріалів справи відомо, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» заявило у суді першої інстанції про сплив позовної давності (т. 2 а. с. 138-143), тоді як ОСОБА_1 відповідних заяв не подавав. Отже, з огляду на наведені висновки, відсутні підстави для вирішення питання стосовно застосування приписів про позовну давність до вимог, заявлених до ОСОБА_1 .

Оскільки позов держави в особі ФДМУ, в інтересах якої у цій справі діє прокурор, не містить вимог, безпосередньо адресованих ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», а також враховуючи викладений висновок щодо неналежності його статусу у якості відповідача у цій справі, доводи ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» про сплив позовної давності відхиляються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» - скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви та апеляційної скарги прокурор сплатив судовий збір у загальному розмірі 32 334,38 грн (12 933,75 + 19 400,63).

За подання касаційної скарги ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» сплатило судовий збір у розмірі 25 867,60 грн.

Оскільки за результатом касаційного перегляду постанова апеляційного

суду в частині задоволення позовних вимог, пред`явлених

до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, витрати прокурора зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 32 334,38 грн слід повністю покласти на відповідача ОСОБА_1 , а з Черкаської обласної прокуратури на користь ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» слід стягнути витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 25 867,50 грн (12 933,75 х 200%).

Керуючись статтями 141, 400, 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 26 березня 2024 року

в частині задоволення позову до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та розподілу судових витрат скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» відмовити.

В іншій частині постанову Черкаського апеляційного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 32 334 (тридцять дві тисячі триста тридцять чотири) грн 38 коп.

Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 25 867 (двадцять п`ять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 50 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді В. М. Ігнатенко А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров