Історія справи

Постанова ВССУ від 15.02.2024 року у справі №757/40421/21-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 757/40421/21

провадження № 61-7120св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 30 липня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір № SAMDN25000736830723 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), згідно з умовами якого ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок банку кошти в сумі 20 000,00 дол. США з нарахуванням відсотків у розмірі 8,5 % річних.

Також на його ім`я у ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», оформлено картковий рахунок моряка № НОМЕР_1 .

У зв`язку з агресією Російської Федерації у лютому-березні 2014 року рахунки позивача у АТ КБ «ПриватБанк» було заблоковано.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із проханням розблокувати рахунки, розірвати договори та повернути кошти і відсотки за вкладами, однак банк відмовляв у зв`язку з припиненням діяльності на території тимчасово окупованої території АР Крим і м. Севастополя та неможливістю здійснення банківського регулювання і нагляду на зазначених територіях.

У відповідь на звернення позивача банк надав лише довідку від 07 травня

2014 року та банківські виписки за рахунками № НОМЕР_2 та

№ НОМЕР_1 .

Посилаючись на положення статей 625 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь

з АТ КБ «ПриватБанк»:

- заборгованість за договором від 30 липня 2013 року

№ SAMDN25000736830723 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), яка складається з: 20 139,73 дол. США (вклад), 12 311,44 дол. США (відсотки у розмірі 8,5 % річних); 4 345,22 дол. США (3 % річних), а всього - 36 796,39 дол. США;

- заборгованість за карткою моряка № НОМЕР_1 , яка складається з: 22 180,43 дол. США; 4 569,75 дол. США (3 % річних), а всього - 25 750,18 дол. США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, позов задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором

від 30 липня 2013 року № SAMDN25000736830723 (вклад «Стандарт на 12 міс.») вклад у сумі 20 139,73 дол. США; відсотки за період із 07 травня 2014 року до 15 липня 2021 року у розмірі 11 402,58 дол. США; 3 % річних - 518,11 дол. США; та за картковим рахунком моряка № НОМЕР_1 кошти у сумі

21 180,43 дол. США та 3 % річних - 544,88 дол. США без урахування податків і зборів.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до банку із заявами про розірвання договорів та повернення вкладів, із яким можна було встановити дату подання таких заяв, у зв`язку з чим строком вимоги позивача про розірвання договорів є дата його звернення до суду з позовом плюс два банківських дні.

Оскільки банк не повернув кошти вкладнику, суми вкладів за договорами на користь позивача підлягають стягненню. Нарахування відсотків здійснюється за період із 07 травня 2014 року (дати, коли банк надав довідку про розмір вкладів та нарахованих відсотків) до 21 липня 2021 року (дати подання позову, плюс два дні). Оскільки договори вважаються розірваними з дня подання позову, тому лише з цієї дати та до дня ухвалення судом рішення у позивача виникає право на отримання 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року,

у якій банк просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 09 листопада

2021 року у справі № 320/5115/17; постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16-ц, від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19-ц, від 08 грудня 2021 року у справі

№ 757/26746/17-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17-ц,

від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19-ц, від 23 лютого 2022 року у справі № 756/14910/16-ц,

від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 27 квітня 2022 року у справі

№ 757/21554/18-ц, від 27 квітня 2022 року у справі № 757/8802/19-ц,

від 29 червня 2022 року у справі № 199/3395/20, від 13 липня 2022 року у справі № 757/15700/16, від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18, від 28 вересня 2022 року у справі № 529/201/20, від 09 листопада 2022 року у справі

№ 320/5115/17.

У наведених постановах Верховний Суд, зокрема виснував про те, що розірвання договорів у контексті статей 598 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Виплата процентів, у свою чергу, поширюється на період дії договору вкладу, та після його припинення проценти не нараховуються.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилося те, що позивач

у 2014 році звертався до банку з вимогою про розірвання договорів банківського вкладу і карткового рахунку та повернення коштів, тобто скористався своїм правом на дострокове розірвання договорів, у зв`язку з чим такі правочини є розірваними і, як наслідок, відсутні підстави для стягнення відсотків за користування вкладом.

В оскаржуваних судових рішеннях не зазначено, чи надавав позивач оригінали договорів та квитанцій про внесення коштів на рахунки та чи досліджували їх суди.

Крім того, суди не врахували висновків Верховного Суду про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Печерського районного суду м. Києва.

У червні 2023 року справа № 757/40421/21-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN25000736830723 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), згідно з умовами якого позивач вніс на депозитний рахунок банку кошти в сумі 20 000,00 дол. США з нарахуванням відсотків у розмірі 8,5 % річних.

Також на ім`я ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» відкритий картковий

рахунок моряка № НОМЕР_1 , на якому знаходились кошти у сумі

21 180, 43 дол. США.

Згідно з довідкою № 16520646 на ім`я ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрито рахунки, у тому числі № НОМЕР_3 «Стандарт 12 міс.» у сумі

20 139,73 дол. США та картка моряка № НОМЕР_4 у сумі 21 180,43 дол. США.

Пунктом 8 договору № SAMDN25000736830723 (вклад «Стандарт на 12 міс.») передбачено нарахування відсотків на суму вкладу за відсотковою ставкою для вкладів цього найменування та строку, що діє у банку до закінчення попереднього строку вкладу, без укладення додаткових угод за договором.

Згідно з пунктом 9 договору сторони мають право на дострокове розірвання договору з повідомленням сторони за 2 банківських дні до дати розірвання договору.

У разі, якщо сторона договору вимагає дострокового розірвати договір, а строк вкладу вже було продовжено один або декілька разів, відсотки за кожний повний строк вкладу виплачуються у повному об`ємі. Відсотки за останній строк вкладу, який на момент розірвання договору ще не сплинув нараховуються за ставкою «На вимогу» за фактичну кількість днів, що минули з дати оформлення вкладу чи продовження його до дня розірвання договору (пункти 11, 13 договору № SAMDN25000736830723 (вклад «Стандарт на 12 міс.»)).

Докази повернення позивачу банківського вкладу за договором № SAMDN25000736830723 (вклад «Стандарт на 12 міс.») та за карткою моряка № 5457092024082210 у матеріалах справи відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права

та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим,

а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

АТ КБ «ПриватБанк», у якому просив стягнути на його користь із відповідача заборгованість за договором від 30 липня 2013 року № SAMDN25000736830723 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), яка складається з: 20 139,73 дол. США (вклад), 12 311,44 дол. США (8,5 % річних); 4 345,22 дол. США (3 % річних), а всього - 36 796,39 дол. США; а також заборгованість за карткою моряка

№ НОМЕР_1 , яка складається з: 22 180,43 дол. США; 4 569,75 дол. США (3 % річних), а всього - 25 750,18 дол. США.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки банк не повернув кошти вкладнику, суми вкладів за договорами на користь позивача підлягають стягненню. Нарахування відсотків здійснюється за період із 07 травня 2014 року (дати, коли банк надав довідку про розмір вкладів та нарахованих відсотків) до 21 липня 2021 року (дати подання позову, плюс два дні). У зв`язку з тим, що договори вважаються розірваними з дня подання позову (іншого не доведено), тому лише з цієї дати та до дня ухвалення судом рішення у позивача виникає право на отримання 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів погоджується з огляду на таке.

Параграф 3 глави 71 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України)присвячений правовій регламентації відносин щодо укладання, виконання та реалізації прав і обов`язків сторін договору банківського вкладу (депозиту).

Конструкція договору банківського вкладу передбачає особливий суб`єктний склад сторін правочину, оскільки однією зі сторін договору завжди є банківська установа, тобто юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, а іншою стороною такого договору є вкладник, тобто будь-яка фізична або юридична особа, що надає грошову суму банківській установі на підставі договору банківського вкладу.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати

і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та банківського рахунку, внесення грошових коштів у встановленому судом розмірі, врахувавши невиконання банком покладених на нього зобов`язань з повернення коштів за оспорюваними договорами на вимогу вкладника, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу за договором банківського вкладу у розмірі 20 139,73 дол. США та за договором банківського рахунку (картою моряка) у розмірі 21 180,00 дол. США.

Щодо доводів АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договорів у досудовому порядку

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відноситься, зокрема принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності та диспозитивності в законодавстві України.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена в статтях 12 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 79 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17, від 13 липня 2022 року у справі № 757/15700/16, від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18, відповідно до яких після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Виплата передбачених умовами договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у справі, що переглядається, судами не встановлено та у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази в розумінні закону на підтвердження звернення позивача до банку та відповідно, отримання останнім вимоги (заяви) позивача про розірвання договорів, тому суди зазначили, що оспорювані договори є розірваними з дати подання позову (плюс два дні) та дійшли правильного висновку про стягнення відсотків за договором банківського вкладу за період із 07 травня 2014 року до 21 липня 2021 року.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18-ц,

від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19-ц, від 09 листопада 2022 року

у справі № 320/5115/17, від 29 червня 2022 року у справі № 199/3395/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі, після дострокового розірвання договору за заявою вкладника правовідносини між сторонами за договором банківського вкладу припиняються, тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.

Верховний Суд відхиляє такі посилання, оскільки у справі, що переглядається, позивач не заявляв вимоги про стягнення з відповідача пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 529/201/20, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, зазначено, що у разі односторонньої відмови від договору

у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Договір може бути розірваний на підставі рішення суду в разі, якщо він не розірваний за згодою (домовленістю) сторін або внаслідок односторонньої відмови від договору.

Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що судами не враховано висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги про те, що в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено, чи надавав позивач оригінали договорів та квитанцій про внесення коштів на рахунки та чи досліджували їх суди, є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України з огляду на екстраординарний характер касаційного перегляду не входить до повноважень Верховного Суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт укладення позивачем договорів банківського вкладу та карткового рахунку, а відповідач у судах першої та апеляційної інстанцій не заперечував щодо укладення оспорюваних договорів.

Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Щодо доводів АТ КБ «ПриватБанк» про неналежний суб`єктний склад учасників правовідносин

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами

в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

У цій справі відповідач стверджував, що у спірних правовідносинах відбулося переведення боргу банку на підставі відповідного договору переведення

від 17 листопада 2014 року, укладеного між банком та ТОВ «ФК «Фінілон», унаслідок чого товариство стало новим боржником у спірному зобов`язанні.

Водночас відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Як свідчить тлумачення статей 520 521 ЦК України, при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2023 року у справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21), а також у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 07 листопада 2023 року у справі

№ 757/2801/20-ц.

На вказаному наголошено і в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, у якій, зокрема, зазначено про те, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.

Таким чином, оскільки банк не підтвердив належними та допустимими доказами надання ОСОБА_1 згоди щодо переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», то саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу і банківського рахунку та, відповідно, є належним відповідачем у цій справі.

З огляду на зазначене доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 та постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови

у задоволенні позову, не знайшли свого підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі,

а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, спрямовані на переоцінку доказів у справі, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк