Історія справи

Постанова ВССУ від 14.02.2024 року у справі №154/2712/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 154/2712/20

провадження № 61-8123св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач),

суддів: Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року у складі судді Кусік І. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся зпозовом до Акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі - АТ "ДПЗКУ") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі при остаточному розрахунку при звільненні з роботи.

В обґрунтування позовних вимог, уточнених під час розгляду справи у суді, позивач вказав, що з 13 червня 2006 року по 17серпня 2020 року він працював на Володимир-Волинському комбінаті хлібопродуктів (правонаступником якого з 2014 року є АТ "ДПЗКУ") водієм пожежного автомобіля. При оформленні чергової відпустки у червні 2019 року він дізнався про умови чинного колективного договору, тому вважає, що через недотримання з боку роботодавця умов колективного договору, йому постійно недораховувалася належна заробітна плата, що за понад 14 років роботи на даному підприємстві призвело до недоотримання ним понад 150 000 гривень.

Спір виник з приводу неоднозначного тлумачення і використання параметрів нормативних актів передбачених умовами колективного договору. При нарахуванні заробітної плати водію пожежного автомобіля вантажопід`ємністю понад 1,5 тони, замість зазначеного в пункті 2.2 додатку 6 коефіцієнта 1,45, застосовувався коефіцієнт менший від 1,09, що згідно класифікатора кваліфікаційних характеристик професій робіт відповідає 2-му розряду тарифної сітки робітника основного виробництва.

Він неодноразово звертався з приводу цієї недоплати до адміністрації «Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів», однак йому відмовляли. Саме через ці звернення його було без будь-яких причин 17 серпня 2020 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності працівників. Однак, згідно цієї статті трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженою ним особою лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників і техніко-економічного обґрунтування цього рішення. В його випадку жодна з цих ознак не є слушною, бо не відбулося навіть скорочення чисельності працівників підрозділу пожежно-сторожової охорони. Більше того, зміни штатного розпису, які одноосібно затверджувалися попереднім керівником АТ «ДПЗКУ» без погодження з правлінням корпорації, без попереднього внесення та затвердження змін до колективного договору, теперішнім керівництвом корпорації визнані недійсними і не можуть слугувати підставою для звільнення з роботи. Вважає наказ про його звільнення з роботи незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, за час його роботи на посаді водія пожежного автомобіля, адміністрація підприємства вимагала від усіх водіїв пожежного автомобіля виконувати обов`язки охоронця, що не було обумовлено ні трудовим договором, ні їхньою згодою, ні відповідним оформленням згідно чинного законодавства. За умовами чинного колективного договору передбачена доплата за сумісництво професій у розмірі 100% заробітної плати відсутнього працівника, тобто у його випадку сторожа. Заробітна плата сторожа визначена тим самим колективним договором і відповідає тарифній ставці робітника 1-го розряду основного виробництва і прирівняна до мінімальної заробітної плати, яка встановлена Кабінетом Міністрів України. У зв`язку із цим ОСОБА_1 вважає себе таким, що має право на компенсацію 50 % розміру заробітної плати сторожа, обов`язки якого він виконував упродовж усього часу роботи на підприємстві, яка становить 141 734,50 грн.

Окрім того йому неправильно була нарахована і виплачена вихідна допомога при звільненні, як це передбачено колективним договором, тому просив стягнути з відповідача і третю середньомісячну заробітну плату у розмірі 5399,08 грн.

Крім того, за 14 років роботи на даному підприємстві йому не було своєчасно надано 42 дні додаткової оплачуваної відпустки. Після звільнення позивач отримав компенсацію за 19 днів відпустки, тому вважає, що відповідач йому ще повинен сплатити компенсацію за 23 дні додаткової оплачуваної відпустки у розмірі 3979,23 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:

визнати незаконним і скасувати наказ № 72-ОС від 17 серпня 2020 року про звільнення його з роботи;

поновити його на посаді водія пожежного автомобіля;

стягнути з АТ «ДПЗКУ» на його користь:

середній заробіток за час вимушеного прогулу,

141 734,50 грн заробітної плати за суміщення обов`язків сторожа упродовж усього часу роботи на підприємстві водієм пожежного автомобіля,

150 000 грн недоотриманої заробітної плати,

5 399,08 грн матеріальної допомоги,

3 979,23 грн компенсації за 23 дні невикористаної оплачуваної додаткової відпустки;

20 000 грн моральної шкоди внаслідок недоотримання пенсії через заниження розміру її нарахування при виході на пенсію за віком у 2014 році.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 28 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «ДПЗКУ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «ДПЗКУ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі при остаточному розрахунку при звільненні з роботи відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після змін в організації роботи філії АТ «ДПЗКУ» та штатному розписі підприємства, ОСОБА_1 було попереджено про скорочення його посади та повідомлено його про наступне вивільнення не раніше двох місяців. Позивачу було запропоновано зайняти вакантні посади, оклади яких навіть більші за той, який був на скороченій посаді, чим позивач не скористався.

Позивач ставить перед судом вимогу про поновлення його саме на посаді водія пожежного автомобіля, якої фактично не існує, оскільки сама посада скорочена, пожежний автомобіль, на якому працював позивач практично не експлуатується, а функції аварійно-рятувального обслуговування філії АТ «ДПЗКУ» на підставі договору № 3 про постійне та обов`язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об`єктів та окремих територій від 26 лютого 2018 року, здійснюються ДПРЧ № 5 УДСНС України у Волинській області.

Отже, будь-яких даних про те, що відповідачем порушені права ОСОБА_1 при його звільненні чи порушені інші вимоги трудового законодавства України під час звільнення позивача, матеріалами справи не доведено, а судом не встановлено, томувимогипро визнання незаконним, скасування наказу № 72-ОС від 17 серпня 2020 року про звільнення його з роботи з поновленням на посаді водія пожежного автомобіля є такою, що задоволенню не підлягають.

Не піддлягає задоволенню й вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вона є похідною від вимоги про поновлення на роботі.

Розглядаючи вимогу про стягнення з відповідача заробітної плати за суміщення обов`язків сторожа впродовж усього часу роботи на підприємстві водієм пожежного автомобіля, суд виходив з того, що як вбачається з посадової інструкції сторожа, водія пожежного автомобіля, затвердженої 15 лютого 2018 року в. о. директора філії ПАТ «ДРЗКУ» Володимир-Волинського КХП», сторож, водій пожежного автомобіля зобов`язані, в тому числі, здійснювати охоронні функції території підприємства. З вказаною інструкцією ОСОБА_1 був ознайомлений під особистий підпис 15 лютого 2018 року.

Суд не прийняв як належний доказ виконання позивачем обов`язків сторожа аркуш з книги прийому та здачі чергування, згідно якого 18серпня 2020 року ОСОБА_1 прийняв від Тимощука чергування по комбінату та майно згідно опису, оскільки з вказаного документу не відомо хто і в результаті виконання яких саме обов`язків здійснював чергування, а посадовою інструкцією як сторож, так і водій пожежного автомобіля зобов`язані, в тому числі, здійснювати охоронні функції території підприємства. Тож, оцінивши належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності наявних у справі доказів суд взяв до уваги, що жодних даних про те, що позивач обіймав посаду сторожа чи виконував вказану роботу за сумісництвом матеріали справи не містять, а відтак і підстави для задоволення вказаної вимоги відсутні.

Щодо твердження позивача про неправомірне застосування до нього невірного коефіцієнту, суд зазначив, що з протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 2 ГАЗ 66 від 28 жовтня 2020 року, його вантажність складає 1,5 тони.Згідно пункту 6.8 Колективного договору, встановлений гарантований розмір тарифної ставки робітника 1 розряду за виконану місячну норму праці (обсяг робіт) для працівників філій з 01 січня 2019 року становить 32373,00 грн.Згідно з додатком 6 до колективного договору, водіям автотранспортних (спеціальні автомобілі: самоскиди, цистерни, пожежні та ін.) при вантажопідйомності тон понад 0,5 до 1,5 застосовується коефіцієнт співвідношення мінімальних розмірів тарифних ставок (окладів) і мінімального розміру тарифної ставки робітника 1 розряду - 1,38. Тобто, заробітна плата складає 3237,00 х 1,38 = 4467,00 грн, що й виплачувалося позивачу. Таким чином, виплата заробітної плати проводилась ОСОБА_1 з дотриманням трудового законодавства.

Відповідачем при звільненні ОСОБА_1 , в силу вимог статті 117 КЗпП України, було виплачено середній заробіток, вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку та інші виплати, передбачені колективним договором та чинним трудовим законодавством, а відтак й інші вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове законне і справедливе рішення по справі, яким підтримати усі його позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що доводи сторони відповідача стосовно звільнення, які наведені у відзиві на апеляційну скаргу не відповідають обставинам справи - штатний розпис є документом для внутрішнього використання, справжньою причиною звільнення було небажання відповідача визнати і усунути порушення умов колективного договору, змін в організації праці та виробництва не відбулось, заступник директора та одночасно виконуючий обов`язки директора філії Кульменко М. П. не мав повноважень ініціювати та запроваджувати зміни до штатного розпису, відповідач надав суду протокол зі свідомо сфальшованим параметром вантажопідйомності та порушенням строків подання доказів. Суд першої інстанції не перевірив відповідність договору про повну матеріальну відповідальність постанові Уряду України № 447/24 від 28 грудня 1977 року в частині приналежності його посади до затвердженого періліку категорії посад і працівників, з якими згідно зі статетю 135-1 КЗпП України може укладатися договір про повну матеріальну відповідальність. Суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного провадження.

В липні та серпні 2023 року ОСОБА_1 подав пояснення до касаційної скарги та доповнення до пояснень на касаційну скаргу.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 154/2712/20. Витребувано справу № 154/2712/20 з суду першої інстанції.

У серпні 2022 року матеріалицивільної справи № 154/2712/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про тимчасове вилучення та витребування доказів відмовлено. Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданий АТ «ДПЗКУ», повернуто без розгляду. Справу № 154/2713/20 призначено до судового розгляду

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 серпня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/2642/16-ц, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 761/9006/22 (провадження № 61-9293св23) зазначено: «Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. За змістом частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (див. висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 рокуу справі № 501/1672/22(провадження № 61-16084св23) зазначено, що «Апеляційний суд, врахувавши усталену практику касаційного суду, обґрунтовано не погодився з висновками суду першої інстанції щодо незаконності змін в організації і праці ДП «МТП «Чорноморськ», оскільки суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. Як наслідок, апеляційний суд обґрунтовано змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в цій частині».

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 в частині обгрунтування підстав для поновлення на роботі посилався на те, що зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників не відбулися;

суди встановили, щопопередженням в. о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М. Кузьменка № 223 від 11 червня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення його посади та про наступне вивільнення не раніше двох місяців з дня отримання цього повідомлення. Вказаним документом позивачу запропоновано зайняти вакантні посади сторожа, вагара, електромонтера 5 розряду, водія вантажного автомобіля. Рішення про зайняття вакантних посад просили прийняти до 10 серпня 2020 року, повідомили, що у разі відмови від переведення на запропоновані посади, ОСОБА_1 буде звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України;

наказом в. о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М. Кузьменка № 72-ОС від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 , водія пожежного автомобіля, звільнено 17 серпня 2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, згідно з колективним договором (пункт 6.31) та грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи: з 14 травня 2019 року по 13 травня 2020 року - 24 календарні дні та з 14 травня 2020 року по 13 травня 2021 року - 6 календарних днів. Підставою наказу вказано попередження від 11 червня 2020 року № 223;

наказом в. о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М. Кузьменка № 75-ОС від 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 , водію пожежного автомобіля, виплачено: компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці, згідно з колективним договором, додатком № 3 строком 19 календарних днів; середній заробіток з 18 серпня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно зі статтею 117 КЗпП України;

отже, встановивши, що відповідач дотримав порядку звільнення, передбаченого нормами КЗпП України, відсутність заборгованості із заробітної плати, суди зробили вірний висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції справа була помилково розглянута в спрощеному провадженні,безпідставні.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, в тому числі справ, що виникають з трудових відносин (частина четверта статті 19, пункт другий частини першої статті 274 ЦПК України).

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в тому числіті,в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт пятий частини четвертої статті 274 ЦПК України).

Суд відмовляє у розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження або постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, якщо після прийняття судом до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову відповідна справа не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження (частина пята статті 274 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

17 вересня 2020 року позивач звернувся з позовом, в якому, в тому числі, просив суд стягнути: з відповідача 141 734,20 грн заробітної плати за суміщення обовязків сторожа упродовж усього часу роботи на підприємстві водієм пожежного автомобіля, 150 000 грн недоотриманої з вини відповідача належної заробітної плати, 5399,08 грн належної матеріальної допомоги в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, 3979,23 грн компенсації за 23 дні невикористаної оплачуваної додаткової відпустки, 20 000 грн заподіяної моральної шкоди внаслідок недоотримання пенсії через заниження розміру її нарахування при виході на пенсію за віком у 2014 році;

ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін, при цьому суд першої інстанції послався на положення пункту першого частини шостої статті 19, пункту першого частини першої статті 274 ЦПК України;

07 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив долучити до матеріалів справи розрахунок заборгованості із заробітної плати (т. 1 арк. спр. 167- 177);

22 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою, в якій просив збільшити розмір позовних вимог за несвоєчасне виконання грошових зобовязань відповідно до статті 231 ГК України на величину пені у розмірі 174611,49 грн, розрахунок доданий (т. 2 арк.спр.13-16), за змістом розрахунку загальна сума заборгованості станом на 01 вересня 2020 року становить 550842,10 грн;

в судовому засіданні 23 березня 2021 року суд постановив заяви позивача про збільшення позовних вимог залишити без розгляду (протокол - т. 2 арк. спр.17-18);

13 травня 2021 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення щодо розгляду справи по суті та збільшення позовних вимог, в яких просив збільшити розмір позовних вимог на підставі нормативних параметрів колективного договору, уточнений розрахунок, доданий в таблиці, згідно із яким загальна сума складає 806 254 грн (т. 2 арк. спр.22-27);

01 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із заявою, в якій просив в звязку зі значним збільшенням позовних вимог подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження (т. 3 арк. спр. 34);

у судовому засіданні від 01 серпня 2022 року протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про перехід до загального провадження, оскільки даний спір є трудовим (про що свідчить технічний запис судового засідання);

17 жовтня 2022 року позивач подав заяви, в яких просив прийняти відкориговані та уточнені розрахунки заборгованості із заробітної плати, на підставі яких встановлено сукупний борг в розмірі 743 017,42 грн, який підтримує та просить задовольнити в повному обсязі (т. 3 арк. спр. 54-56);

у судовому засіданні від 18 жовтня 2022 року позивач підтримав позовні вимоги в розмірі, який зазначений в первісній позовній заяві (про що свідчить технічний запис судового засідання);

31 січня 2023 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог та долучення розрахунків сукупного боргу, який дорівнює 808 799,40 грн, який підтримує та просить задовольнити в повному обсязі (т. 3 арк. спр. 93-94);

у судовому засіданні від 02 лютого 2023 року позивач підтримав позовні вимоги в розмірі, який зазначений в первісній позовній заяві (про що свідчить технічний запис судового засідання);

отже, підстави для розгляду справи в порядку загального провадження були відсутні, суд першої інстанції обгрунтовано розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні до доводів апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частин третя - шоста статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позивач не обгрунтував підстави для такої передачі, визначені ЦПК України, колегія суддів таких підстав не вбачає.

Отже в задоволенні клопотання позивача слід відмовити.

Керуючись статтями 400 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. О. Дундар

Судді: Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов