Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 373/2133/17

провадження № 61-8393св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав",

третя особа - генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Лукашевич Олексій Михайлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року у складі судді Керекези Я. І. та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" (далі - НІЕЗ "Переяслав"), третя особа - генеральний директор НІЕЗ "Переяслав" Лукашевич О. М., про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що його звільнення є незаконним, оскільки штатний розпис, в редакції наказу генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 21 листопада 2016 року № 259-ОД, яким скорочувалася його посада, не був введений в дію керівником НІЕЗ "Переяслав" відповідно до наказу Міністерства культури України від 15 серпня 2017 року № 773, відповідачем порушено частину 3 статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", оскільки проект штатного розпису НІЕЗ "Переяслав", в редакції, затвердженій наказом Міністерства культури України від 15 серпня 2017 року № 773, не доводився до відома профспілки НІЕЗ "Переяслав" та не обговорювався з нею за три місяці. Відповідач надав профспілці інформацію щодо запланованих змін у штатному розписі та структурі заповідника лише один раз 28 жовтня 2016 року, однак зміни, внесені в штатний розпис заповідника, в редакції наказу Міністерства культури України № 773 від 15 серпня 2017 року, є значно іншими та ширшими.

Крім того, відповідач не дотримався вимог статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", відповідно до якої не допускається звільнення з роботи працівника з інвалідністю з ініціативи адміністрації з мотивів інвалідності, оскільки в ході процедури скорочення роботодавець неодноразово наголошував на стані його здоров'я.

Також позивач посилався на те, що відповідачем у порушення частини 2 статті 40, статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за наявності можливості перевести його на іншу посаду, вчинено усі дії, щоб завадити залишенню його на роботі, оскільки йому запропоновано 25 вакантних посад, хоча насправді були і інші посади, які йому не пропонувалися; відповідачем порушено вимоги статті 42 КЗпП України, оскільки він мав переважне право на залишення на роботі, враховуючи кваліфікацію, продуктивність праці, та утримання ним непрацюючої цивільної дружини та неповнолітньої доньки; відповідач порушив вимоги статті 2-1 КЗпП України і допустив дискримінаційне ставлення до нього, оскільки не запропонував йому посаду першого заступника генерального директора НІЕЗ "Переяслав", надавши перевагу ОСОБА_2.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на те, що незаконним звільненням, протиправним позбавленням роботи у зв'язку з дискримінаційним ставленням до нього керівника НІЕЗ "Переяслав", йому завдано душевних страждань, суттєво змінився його життєвий уклад, він є інвалідом ІІ групи, майже досяг пенсійного віку, що значно посилює відчуття моральних страждань, погіршилося самопочуття, самооцінка та сон, тому він просить стягнути з відповідача моральну шкоду, розмір якої визначає у 5 000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 23 жовтня 2017 року № 149-ОС, яким його звільнено з посади заступника генерального директора з науково-реставраційної роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників;

- поновити його на посаді заступника генерального директора з науково-реставраційної роботи НІЕЗ "Переяслав" з 23 жовтня 2017 року;

- стягнути з НІЕЗ "Переяслав" середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2017 року по день ухвалення судового рішення

- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року позов залишено без задоволення.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що при звільненні позивача відповідачем не було допущено порушень норм трудового законодавства. Позивач був попереджений про скорочення та йому запропоновані вакантні посади.

Позивач погодився перевестися на посаду начальника господарського відділу, однак відповідно до рішення комісії на цю посаду рекомендовано іншого працівника, рівень кваліфікації та продуктивності праці якого був найвищим серед претендентів на цю посаду. Позивач відмовився від переведення на будь-які інші запропоновані посади.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення у частині визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Таким чином, судові рішення у частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржуються та не переглядаються.

Касаційна скарга мотивована тим, що при звільненні відповідач порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки не запропонував позивачу всі наявні вакансії, які були у відповідача в період між попередженням про звільнення (18 серпня 2017 року) і датою звільнення (23 жовтня 2017 року).

Вказує, що суди не перевірили чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці. Також зазначає, що 30 вересня 2017 року була звільнена ОСОБА_3, однак її посада не була запропонована позивачу.

Крім того, позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 753/7661/18, від 25 лютого 2020 року у справі № 591/499/19 щодо обов'язку роботодавця запропонувати працівнику усі вакантні посади (частина 3 статті 49-2 КЗпП України) та від 21 лютого 2020 року у справі № 308/5832/17 щодо обов'язку судів з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці (пункт 1 статті 40 КЗпП України).

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У вересні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від НІЕЗ "Переяслав", у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними і обгрунтованими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та з 14 травня 2014 року займав посаду заступника генерального директора з науково-реставраційної роботи.

Пунктом 4.1 статуту НІЕЗ "Переяслав", який затверджений наказом Міністерства культури України від 06 липня 2012 року № 725, передбачено, що структура і штатний розпис визначаються його генеральним директором у межах доведеним у встановленому порядку фонду заробітної плати та чисельності і затверджуються органом управління майном.

Органом управління майном НІЕЗ "Переяслав" є Міністерство культури України (пункт 1.4 статуту).

Наказом генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 07 серпня 2017 року № 101-ОД введено в дію з 01 серпня 2017 року структуру НІЕЗ "Переяслав" (у новій редакції).

Наказом заступника міністра Міністерства культури України від 15 серпня 2017 року № 773 затверджено штатний розпис НІЕЗ "Переяслав", із введенням його в дію з 01 серпня 2017 року.

Наказом генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 18 серпня 2017 року № 107-ОД внесено зміни до штатного розпису НІЕЗ "Переяслав" із 01 серпня 2017 року.

Наказом від 21 листопада 2016 року № 259-ОД внесено з 01 лютого 2017 року зміни до структури НІЕЗ "Переяслав", зокрема, ліквідовано відділ матеріально-технічного та господарчого забезпечення та відділ транспортного забезпечення і на їх базі створено господарський відділ, скорочено посади заступника генерального директора з науково-реставраційної роботи, начальника відділу матеріально-технічного та господарчого забезпечення, начальника відділу транспортного забезпечення.

21 листопада 2016 року позивач був попереджений про скорочення посади заступника генерального директора з науково-реставраційної роботи з 01 лютого 2017 року та йому запропоновані вакантні посади, наявні у заповіднику та які будуть введені до штатного розписку з 01 лютого 2017 року.

У подальшому позивачу пропонувалися вакантні посади для переведення 01 грудня 2016 року, 08 грудня 2016 року, 20 грудня 2016 року, 19 січня 2017 року, 31 січня 2017 року, 03 липня 2017 року, 18 серпня 2017року, 21 серпня 2017 року, 06 вересня 2017 року, 18 жовтня 2017 року, 23 жовтня 2017 року.

Позивачем подана заява про надання згоди на переведення на посаду начальника господарського відділу.

Згідно протоколу засідання комісії з проведення заходів по зміні структури та штатного розпису НІЕЗ "Переяслав" від 10 січня 2017 року, на вказану посаду, крім позивача, претендували начальник відділу матеріально-технічного та господарчого забезпечення ОСОБА_4 та начальник відділу транспортного забезпечення ОСОБА_5.

Відповідно до рішення комісії на посаду начальника господарського відділу рекомендовано ОСОБА_5, рівень кваліфікації та продуктивності праці якого є найвищим серед претендентів на посаду.

У подальшому позивачем подавалася письмова згода тільки на заняття посади начальника господарського відділу.

Наказом від 31 січня 2017 року № 15-ОД перенесено дату внесення змін до структури та штатного розпису НІЕЗ "Переяслав", обумовлену наказом від 21 листопада 2016 року, на дату, затверджену відповідним наказом Міністерства культури України, про що позивач був повідомлений під розпис 01 лютого 2017 року.

Згідно акту від 23 жовтня 2017 року позивач відмовився від переведення на будь-яку запропоновану йому посаду.

23 жовтня 2017 року первинна профспілкова організація НІЕЗ "Переяслав", розглянувши подання роботодавця, надала попередню згоду на розірвання трудового договору з позивачем згідно п. 1ст. 40 КЗпП України.

Наказом № 149-ОС від 23 жовтня 2017 року позивача звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням штату працівників, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 3 статті 62 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі справа № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише в разі відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Суди встановили, що 21 листопада 2016 року позивач був попереджений про скорочення посади заступника генерального директора з науково-реставраційної роботи з 01 лютого 2017 року та йому запропоновані вакантні посади, наявні у заповіднику та, які будуть введені до штатного розписку з 01 лютого 2017 року.

З матеріалів справи убачається, що посада, яку займав позивач, була виведена зі штатного розпису з 01 серпня 2017 року, відповідач неодноразово пропонував позивачу всі наявні вакансії протягом грудня 2016 - жовтня 2017 року, однак позивач відмовився від переведення на запропоновані посади та подав заяву про надання згоди на переведення на посаду начальника господарського відділу.

Однак на вказану посаду, крім позивача, претендували начальник відділу матеріально-технічного та господарчого забезпечення ОСОБА_4 та начальник відділу транспортного забезпечення ОСОБА_5 і відповідно до рішення комісії на посаду начальника господарського відділу рекомендовано ОСОБА_5, рівень кваліфікації та продуктивності праці якого є найвищим серед претендентів на посаду.

У подальшому позивачем подавалася письмова згода тільки на заняття посади начальника господарського відділу, а згідно акту від 23 жовтня 2017 року позивач відмовився від переведення на інші запропоновані йому посади.

Суди установили, що на інші посади, на які посилався позивач переведені інші працівники відповідача, які займали аналогічні посади до зміни штатного розпису.

Крім того, позивач не має відповідної освіти, стажу роботи та наукових праць для зайняття посад завідувача науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи, завідувача науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи, старшого наукового співробітника науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи, завідувача наукового сектору архівно-бібліотечної роботи, завідувача науково-дослідного сектору "Музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини".

Установивши наявність обставин, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди попередніх першої інстанції дійшли правильного висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі статті 49-2 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги щодо незастосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук