Історія справи

Постанова ВССУ від 06.03.2024 року у справі №398/3747/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 398/3747/22

провадження № 61-16552св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, Кіровоградська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Голованя А. М., Дьомич Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Кіровоградської обласної прокуратури про компенсацію моральної шкоди, спричинену незаконними рішеннями, неефективним розслідуванням та протиправною бездіяльністю посадових осіб.

В обґрунтування позову зазначав, що 26 лютого 2016 року він звернувся до Олександрійського відділу поліції Головного управління національної поліції в Кіровоградській області (далі - Олександрійське ВП ГУНП в Кіровоградській області) із заявою про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та вимогою розпочати досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого статтями 190 382 КК України. 01 березня 2016 року до ЄРДР були внесені відповідні відомості та розпочате кримінальне провадження лише за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (далі - кримінальне провадженні № 12016120070000580).

Відомості за частиною третьою статті 190 КК України до ЄРДР було внесено на підставі ухвали слідчого судді від 17 червня 2016 року (далі -кримінальне провадження № 12016120070001699). 17 серпня 2018 року він подав відповідну заяву про залучення його до даного провадження як потерпілого.

07 вересня 2018 року його було допитано у якості потерпілого по кримінальному провадженню № 12016120070000580 від 01 березня 2016 року. Вважає, що зазначений допит був лише формальністю, оскільки у подальшому ніхто із уповноважених (службових) осіб ніяких фактів належним чином не перевіряв, ніяких підозр не вручав, слідчих дій не проводив.

09 січня 2023 року його було допитано у якості потерпілого по кримінальному провадженню № 12016120070001699 від 16 липня 2016 року.

Вказане на його переконання свідчить про бездіяльність посадових (службових) осіб органу досудового розслідування, відсутність належного процесуального керівництва з боку прокуратури, а також неефективне, довготривале та безрезультатне досудове розслідування злочину.

На його неодноразові звернення до керівництва ГУНП в Кіровоградській області надавались письмові відповіді від 28 липня 2016 року та від 29 жовтня 2019 року про те, що досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12016120070000580 належним чином не організовано та здійснюється із порушенням вимог чинного КПК України.

У вказаних кримінальних провадженнях жодною посадовою особою Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області не були продовженні загальні строки досудового розслідування, ці два кримінальні провадження не об`єднанні в одне, що є порушенням вимог чинного КПК України.

Внаслідок ігнорування норм діючого КПК України при розслідуванні цих кримінальних проваджень, в тому числі протиправною тривалою бездіяльністю посадових осіб Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області та Олександрійської окружної прокуратури, йому як потерпілому було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу він вимушений звертатися та систематично відвідувати суди, органи поліції і прокуратури різних рівнів з метою захисту та поновлення своїх прав як потерпілого, витрачати значний час та сили, що призвело до позбавлення можливості продовжувати активне особисте та суспільне життя, що в свою чергу, вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

Вказав, що достатньою сумою для відшкодування завданої йому моральної шкоди є 600 000 грн.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 травня 2023 року в складі судді Стручкової Л. І. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем доведена бездіяльність органу досудового розслідування при розслідуванні кримінальних проваджень, у яких він є потерпілим, що свідчить про наявність правових підстав для відшкодування останньому моральної шкоди.

При вирішенні питання про розмір відшкодування суд виходив із засад розумності, виваженості і справедливості, обставини даної справи, глибини моральних страждань, та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року змінено рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 травня 2023 року в частині розміру стягнення на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що місцевий суд в цілому правильно вирішив спір, проте визначений розмір відшкодування моральної шкоди не є співрозмірним із тяжкістю завданої позивачу моральної шкоди.

Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, врахувавши усі обставини даної справи, глибину моральних страждань, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в цілому правильно вирішив спір у справі та дійшов обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, проте визначений цим судом розмір відшкодування моральної шкоди не є співрозмірним із тяжкістю завданої позивачу моральної шкоди. Внаслідок ігнорування норм діючого КПК України при розслідуванні кримінальних проваджень, де ОСОБА_1 є потерпілим, посадовими особами правоохоронних органів позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу він був вимушений звертатися та систематично відвідувати суди, органи поліції і прокуратури різних рівнів з метою захисту та поновлення своїх прав як потерпілого, витрачати значний час та сили, що призвело до позбавлення можливості продовжувати активне особисте та суспільне життя, що в свою чергу, вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення в частині визначеного судом розміру завданої позивачу моральної шкоди суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 травня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 303 915,40 грн боргу за договором позики (справа № 398/5545/14-ц).

29 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області із вимогою розпочати досудове розслідування щодо ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених статтями 190 382 КК України.

В заяві про кримінальне правопорушення зазначено інформацію про те, що 05 квітня 2012 року ОСОБА_2 шляхом введення в оману та зловживаючи довірою ОСОБА_1 , отримав від нього грошові кошти у розмірі 20 000 дол. США, які згідно наданої розписки повинен був повернути до 30 серпня 2013 року, але в подальшому їх привласнив та розпорядився ними на власний розсуд.

01 березня 2016 року до ЄРДР були внесені відповідні відомості та розпочате кримінальне провадження лише за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (кримінальне провадженні № 12016120070000580).

Відомості за частиною третьою статті 190 КК України до ЄРДР було внесено на підставі ухвали слідчого судді від 17 червня 2016 року (кримінальне провадження № 12016120070001699).

17 серпня 2018 року позивач подав відповідну заяву про залучення його до даного провадження як потерпілого.

07 вересня 2018 року його було допитано у якості потерпілого по кримінальному провадженню № 12016120070000580 від 01 березня 2016 року.

09 січня 2023 року його було допитано у якості потерпілого по кримінальному провадженню № 12016120070001699 від 16 липня 2016 року.

На неодноразові звернення позивача до керівництва ГУНП в Кіровоградській області, надавались письмові відповіді від 28 липня 2016 року та від 29 жовтня 2019 року про те, що досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12016120070000580 належним чином не організовано та здійснюється із порушенням вимог чинного КПК України.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов`язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Висновок про можливість відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження викладений у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, який підтриманий Верховним Судом у постановах від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18, від 23 лютого 2022 року в справі №646/5368/19.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Вимоги статті 2 Конвенції не будуть виконані, якщо захист, який надається національним законодавством, існує лише у теорії. Він також повинен ефективно працювати на практиці, що вимагає оперативного розгляду справи без непотрібних затримок (рішення від 09 квітня 2009 року у справі «Шиліг проти Словенії» (Silih v. Slovenia), заява № 71463/01, п. 195).

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France), заява № 25444/94; рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».

Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінальних проваджень, в яких він є потерпілим, внаслідок чого винна особа не була притягнена до кримінальної відповідальності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно керувався тим, що позивачем доведена бездіяльність органу досудового розслідування при розслідуванні кримінальних проваджень, у яких він є потерпілим, що свідчить про наявність правових підстав для відшкодування останньому моральної шкоди.

За встановлених судами обставин надмірної тривалості кримінального провадження, в якому позивач є потерпілим, відсутності результатів досудового розслідування тривалий час поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан позивача ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.

Оскільки такі порушення права позивача були неодноразовими, тривали значний проміжок часу, то колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду щодо доведення позивачем наявності спричинення йому моральної шкоди.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що місцевий суд в цілому правильно вирішив спір, проте визначений розмір відшкодування моральної шкоди не є співрозмірним із тяжкістю завданої позивачу моральної шкоди.

Оскаржуючи вказане судове рішення у касаційному порядку, позивач вважав, що визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди не є співрозмірним із тяжкістю завданої позивачу моральної шкоди. Водночас заявник звертає увагу на те, що ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення в частині визначеного судом розміру завданої позивачу моральної шкоди суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів вважає вказані аргументи касаційної скарги безпідставними з огляду на таке.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).

У справі, що переглядається, позивач вказував, що через бездіяльність та невиконання слідчим вимог кримінально-процесуального законодавства він зазнав моральної шкоди. Неправомірні дії відповідача призвели до того, що він витрачає свій час та сили, що позбавляє його можливості продовжувати активне особисте та суспільне життя.

Суди попередніх інстанцій встановили, що неналежне розслідування справи, де позивач є потерпілим, дійсно має негативний вплив на позивача. Однак матеріали справи не містять даних про те, що негативні емоції позивача досягли такого рівня страждання або приниження, що суттєво змінило особисте або суспільне життя позивача.

Позивач не зазначив обставини, які б впливали на формування розміру грошового відшкодування завданих йому моральних втрат або обґрунтування суми, необхідної йому для відновлення свого стану.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином, виходячи із наданих позивачем доказів, засад розумності, виваженості і справедливості, врахувавши усі обставини цієї справи, глибину моральних страждань, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так предметом спору у справі № 916/1423/17 є вимога позивача про стягнення з держави матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, які протягом тривалого часу не завершили розслідування у кримінальному провадженні щодо розшуку викраденого майна позивача, чим завдали йому майнової шкоди у вигляді вартості цього майна, тоді як предметом даної справи є відшкодування моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження, в якому позивач є потерпілим.

Висловлені судом касаційної інстанції висновки в справі 646/7015/19, у якій констатовано завдання позивачу моральної шкоди внаслідок надмірної тривалості досудового розслідування кримінального правопорушення та визначено розмір такої шкоди в сумі 7 000 грн, не суперечать висновкам, висловленим судом апеляційної інстанції в цій справі. Водночас під час визначення розміру стягнутої на користь позивача моральної шкоди в указаній справі суд також врахувавкритерії розумності, виваженості та справедливості.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 415-419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович