Історія справи

Постанова ВССУ від 05.05.2026 року у справі №181/2139/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року

м. Київ

справа № 181/2139/23

провадження № 61-3732св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Шахтарська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Слов'янської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Землетрейд»,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Шпакова Ольга Сергіївна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Красвітної Т. П., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У грудні 2023 року прокурор Шахтарської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Слов'янської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1., треті особи: Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Землетрейд» (далі - ТОВ «Землетрейд»), в якому просив:

усунути перешкоди власнику - Слов'янській об'єднаній територіальній громаді в особі Слов'янської сільської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Сухий Бичок» шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1222683300:01:003:0113 від 12 жовтня 2023 року, укладеного між ТОВ «Землетрейд» та ОСОБА_1.;

усунути перешкоди власнику - Слов'янській об'єднаній територіальній громаді в особі Слов'янської сільської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Сухий Бичок» шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 жовтня 2023 року та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 12 жовтня 2023 року за номером 52102784, припинивши право власності ОСОБА_1. на земельну ділянку площею 32,0000 га з кадастровим номером 1222683300:01:003:0113;

зобов'язати ОСОБА_1. повернути земельну ділянку площею 32,0000 га з кадастровим номером 1222683300:01:003:0113, розташовану в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Сухий Бичок», Слов'янській об'єднаній територіальній громаді в особі Слов'янської сільської ради;

визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію від 23 січня 2023 року земельної ділянки площею 32,0000 га з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», кадастровий номер земельної ділянки 1222683300:01:003:0113, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 cічня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження (суддя Літвінова Л. Ф.).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу від 08 вересня 2025 року справу розподілено судді Перекопському М. М.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2025 року суддею Перекопським М. М. прийнято справу до свого провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2025 року, із посиланням на набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для надання документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірної земельної ділянки станом на дату подання позовної заяви, згідно з вимогами частини четвертої статті 177 ЦПК України.

На виконання вимог ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2025 року про залишення позову без руху прокурор подав заяву, у якій виклав заперечення щодо вимог вказаного судового рішення.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що прокурор у встановлений судом строк не усунув недоліки позовної заяви, а тому позов підлягає залишенню без розгляду.

Не погодившись із вказаною ухвалою, керівник Шахтарської окружної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Слов'янської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2025 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив, зокрема з того, що суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вимога частини четвертої статті 177 ЦПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна саме від добросовісного набувача. Натомість, у справі, яка переглядається, прокурором заперечується добросовісність відповідача під час набуття спірної земельної ділянки у власність.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20 березня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, сформовану його представником - адвокатом Шпаковою О. С. в системі «Електронний суд», на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанції з порушенням норм цивільного процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення.

Доводи інших учасників справи

24 квітня 2026 року керівник Шахтарської окружної прокуратури звернувся до суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

24 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким, зокрема, внесені зміни до статей 388 390 391 ЦК України та статей 177 185 265 ЦПК України.

Так, статтю 390 ЦК України доповнено частиною п'ятою, згідно з якою суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Частину четверту статті 177 ЦПК України доповнено абзацом другим, відповідно до якого у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяв.

Також частину другу статті 185 ЦПК України доповнено абзацом третім, згідно з яким якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюються на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим у разі подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача норми частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.

У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування норм частини п'ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Водночас у разі не доведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

Подібні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2025 року в справі № 127/8274/24, від 01 грудня 2025 року в справі № 354/419/25, від 10 грудня 2025 року в справі № 354/417/25, від 10 грудня 2025 року в справі № 354/1754/24, від 04 лютого 2026 року в справі № 354/358/25.

У цій справі прокурор, звертаючись до суду з позовом, заперечував добросовісність відповідача ОСОБА_1. під час набуття спірної земельної ділянки у власність.

Зокрема, у поясненнях, наданих на виконання вимог ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2025 року, прокурор зазначав, що відповідачем у справі є недобросовісний набувач, який в силу зовнішніх, об'єктивних, явних та видимих характерних для земель природно-заповідного фонду ознак спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, мав знати про те, що ця земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади незаконно. Придбання такої ділянки всупереч зазначеним обставинам ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність.

Таким чином, оскільки прокурор обґрунтовує позов недобросовісністю набувача земельної ділянки, тому положення частини п'ятої статті 390 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, а питання про добросовісність/недобросовісність набувача суд може вирішити лише за результатами дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення.

Врахувавши наведене, а також необхідність дослідження під час розгляду справи по суті обставини добросовісності/недобросовісності дій відповідача (набувача майна), апеляційний суд правильно вважав, що висновок суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є передчасним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали місцевого суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 402 403 410 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Шпакова Ольга Сергіївна, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов