Історія справи

Постанова ВП ВС від 22.01.2019 року у справі №2-4646/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 2-4646/11

Провадження № 14-7свц18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СитнікО.М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черниш Наталія Володимирівна (далі - Приватний нотаріус),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, Головне управління юстиції у м. Києві (далі - ГУ юстиції у м. Києві),

розглянула заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом

заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 вересня 2011року у складі судді Скрипник О. Г.,

ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Пікуль А. А., Чорнобука В. І.

та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2012 року у складі судді Амеліна В. І.

з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, та

УСТАНОВИЛА:

16 листопада 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд судових рішень у справі № 2-4646/11 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, а саме у зв'язку зі встановленням Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначених справ судом.

У січні 2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень передано до Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито провадження за виключними обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ГУ юстиції у м. Києві, про скасування нотаріальних дій, призначено справу до розгляду, витребувано копію рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України», ухваленого 12 жовтня 2017 року, з її автентичним перекладом українською мовою із Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ та витребувано з Оболонського районного суду міста Києва цивільну справу № 2-4646/11.

На виконання вимог ухвали ВеликоїПалати Верховного Суду від 29 січня 2018 року з Оболонського районного суду міста Києва надійшли матеріали у справі № 2-4646/11. Відповідно до складеної у матеріалах справи довідки від 02 лютого 2018 року справу за вказаним позовом знищено згідно з Переліком судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України 11 лютого 2010 року № 22, за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до статей 488, 489 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом. Втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2018 року направлено матеріали, зазначені як матеріали цивільної справи № 2-4646/2011 за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ГУ юстиції у м. Києві, про скасування нотаріальних дій, до Оболонського районного суду міста Києва для ініціювання відновлення втраченого судового провадження. Зупинено провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд за виключними обставинами заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2012 року до надходження відновленого судового провадження.

17 грудня 2018 року до ВеликоїПалати Верховного Суду надійшла цивільна справа № 2-4646/11, втрачене провадження у якій відновлене ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 грудня 2018 року поновлено провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд за виключними обставинами заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2012 року у цивільній справі № 2-4646/11. Призначено справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду у судовому засіданні.

Із матеріалів відновленого втраченого судового провадження вбачається, що у липні 2011 року ОСОБА_3 звертався до Оболонського районного суду міста Києва з позовом, у якому зазначав, що він є спадкоємцем за правом представлення після смерті своєї баби, ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 квітня 2004 року за ним визнано право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 був також її син ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Після смерті ОСОБА_8 спадкоємцем першої черги за законом є його син - ОСОБА_5

Позивач зазначав, що на порушення пункту 3.1 Положення про спадковий реєстр Приватний нотаріус надала ОСОБА_5 витяг зі Спадкового реєстру із зазначенням заповіту на батька позивача - ОСОБА_8

Вважав, що оскільки ОСОБА_5 не є спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом після ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право на отримання витягу зі Спадкового реєстру після її смерті він не мав, тому просив скасувати нотаріальну дію Приватного нотаріуса про видачу ОСОБА_5 витягу зі Спадкового реєстру від 02 лютого 2009 року № 18364657 щодо заповіту ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_8

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

Доводи особи, яка подала заяву про перегляд

При зверненні до суду із заявою про перегляд судових рішень, постановлених судами України у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ГУ юстиції у м. Києві, про скасування нотаріальних дій, якими відмовлено у задоволенні позову, заявник вказував, що рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України», ухваленим за результатами розгляду його заяви № 5168/15, встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні зазначених справ судом.

На підставі підпункту 3 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні відповідної справи судом, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Верховного Суду для їх розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Великої Палати Верхового Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява задоволенню не підлягає.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що для вирішення заяви необхідно з'ясувати, які судові рішення можуть бути переглянуті Великою Палатою у зв'язку з виключними обставинами, що є виключною обставиною відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України та що є встановленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді даної справи у контексті пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.

Законодавець зазначає, що предметом перегляду є судові рішення, передбачені частинами першою, третьою-п'ятою статті 258 ЦПК України, а саме рішення, постанови, ухвали та судовий наказ.

Судові рішення, у яких вирішено процедурні питання, пов'язані з рухом справи, не є предметом перегляду за виключними обставинами.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинам.

У даному випадку судовими рішеннями, якими закінчено розгляд справи по суті, є рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року, ухвала Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2012 року, якими відмовлено у задоволенні позову.

Тому саме щодо цих рішень Велика Палата Верховного Суду і буде робити висновок про можливість їх перегляду за виключними обставинами.

При зверненні із заявою ОСОБА_3 посилався на рішення ЄСПЛ, як на підставу перегляду судових рішень, ухвалених судами України під час розгляду даної справи.

Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, для України вона набрала чинність 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства України (далі - Конвенція).

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

У статті 37 Конвенції вказано, що ЄСПЛ може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку:

а) що заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву; або

b) спір уже вирішено; або

c) що на будь-якій іншій підставі, встановленій ЄСПЛ, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Відповідно до частини першої статті 44 Конвенції рішення Великої Палати є остаточним.

Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ в будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплене у частині першій статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.

Таким чином, ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною та наділена повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов'язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України.

З урахуванням вимог, передбачених частиною першою статті 32 Конвенції, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у контексті статті 124 Конституції України та статті 5 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що усі питання тлумачення і застосування Конвенції та Протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення справ при здійсненні правосуддя є виключними повноваженнями судів.

Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги, що відносини, які виникають у зв'язку з виконанням рішень ЄСПЛ урегульовано як у самій Конвенції, рішеннях ЄСПЛ, так і у Законі України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

Крім того, у контексті статті 32 Конвенції ЄСПЛ зробив висновки щодо класифікації його рішень у пунктах 157, 158, 159, 161 у рішенні «Бурмич та інші проти України».

У цих пунктах зазначено, що упродовж майже двох десятиліть ЄСПЛ розглядає масові спори, що виникають внаслідок різних структурних або системних проблем у Договірних Державах. Ці недоліки у сфері прав людини в Договірних Державах призводять до постійного зростання кількості заяв до ЄСПЛ та ставлять під загрозу довгострокову ефективність системи захисту прав людини, встановлену Конвенцією.

У пункті 158 рішення ЄСПЛ вказав, що процедуру пілотного рішення було започатковано у відповідь на збільшення навантаження ЄСПЛ, спричиненого низкою справ, що виникли внаслідок однієї і тієї ж самої структурної або системної проблеми, та з метою забезпечення довгострокової ефективності конвенційного механізму (див. пункти 108-112 та згадане рішення у справі «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland) (щодо суті), пункти 190 та 191).

У пункті 159 рішення ЄСПЛ підкреслив, що подвійне призначення цієї процедури полягає, з одного боку, у зменшенні загрози ефективному функціонуванню конвенційної системи, а з іншого - у сприянні якнайшвидшому та ефективному усуненню недоліків, що впливають на захист конвенційних прав у національній правовій системі. Враховуючи у процесі виконання пілотного рішення інтереси всіх існуючих або потенційних потерпілих від системної проблеми, процедура має на меті надання належного захисту всім фактичним та потенційним потерпілим від цієї проблеми, а також конкретному заявнику (заявникам) у пілотному рішенні (див. згадане рішення «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland) (щодо суті), пункт 193). Відповідно до логіки процедури пілотного рішення, забезпечення «адекватного та достатнього відшкодування» у розумінні пункту 5 резолютивної частини рішення у справі «ЮрійМиколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) (далі - у справі Іванов) є договірним зобов'язанням, пов'язаним із виконанням пілотного рішення, нагляд за виконанням якого здійснюється Комітетом міністрів, при цьому роль Суду суттєво обмежується виявленням системної проблеми та, за необхідності, визначенням заходів загального характеру, які слід вжити з метою виконання рішення. Таким чином, суть процедури пілотного рішення полягає у наданні належного відшкодування потерпілим у подальших аналогічних справах у рамках виконання пілотного рішення.

У пункті 160 рішення ЄСПЛ підсумував, що за суттю пілотного рішення держава-відповідач зобов'язана усунути першопричину порушення на майбутнє та забезпечити засіб відшкодування шкоди, вже завданої не тільки окремому заявнику (заявникам) у «пілотній» справі, але й усім іншим потерпілим від аналогічного порушення. Логіка полягає в тому, що в рамках заходів загального характеру, вжиття яких вимагається від держави-відповідача, у процесі виконання пілотного рішення мають поглинатись всі інші потерпілі.

У цьому ж рішенні у пунктах 181, 182 ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілим від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади.

ЄСПЛ наголосив, що його головне завдання визначається статтею 19 Конвенції, а ухвалення рішення про надання справедливої сатисфакції за статтею 41 є лише додатковим до цього завдання. Отже, враховуючи мету процедури пілотного рішення, що, як зазначено вище, полягає у наданні допомоги державам під час вирішення системних проблем на національному рівні, тим самим забезпечуючи заявникам права та свободи, передбачені Конвенцією, відповідно до статті 1, функція ЄСПЛ за статтею 19 не може бути перетворена на надання індивідуального грошового відшкодування у кожній повторюваній справі, що виникає з однієї тієї ж системної проблеми (пункт 160).

На думку ЄСПЛ, його практика у справах типу Іванов (див. пункти 148-156) до сьогодні не досягла своєї мети, наразі для нього настав час, як зазначалось у згаданому рішенні у справі «Е.Г. проти Польщі та 175 інших заяв щодо річки Буг проти Польщі» (E.G. v. Poland and 175 Other Bug River applications v. Poland) (пункт 27), переглянути свою роль за обставин, коли держава-відповідач не вжила упродовж розумного строку загальних засобів юридичного захисту та визначити відповідні наслідки у світлі статті 46 Конвенції (пункт 182).

У пункті 210 рішення ЄСПЛ вказав, що як вбачається з наведеної практики ЄСПЛ (див. пункти 165-166), одна з важливих особливостей цієї процедури полягає у її гнучкості, що дозволяє ЄСПЛ пристосовувати свої рішення щодо подальших справ до різних юридичних та фактичних обставин для досягнення подвійної мети: забезпечення найбільш ефективного процедурного рішення та забезпечення виконання державою-відповідачем своїх зобов'язань за статтею 1 та пунктом 1 статті 46 Конвенції, зокрема в частині надання адекватного відшкодування всім існуючим та потенційним потерпілим від будь-яких системних порушень.

Також ЄСПЛ у пункті 215 рішення вказав на мету пілотного рішення та нагадав про обсяг юрисдикції суду, а саме: мета пілотного рішення полягає у тому, щоб забезпечити всім потерпілим від констатованого системного порушення рівні умови у питанні щодо отримання відшкодування за допомогою процесу виконання, більш доцільним та ефективним, у тому числі з точки зору забезпечення індивідуального правосуддя, для досягнення цієї мети є ухвалення Великою палатою рішення, що стосуватиметься всіх потерпілих, які до цього часу звернулися зі скаргами до ЄСПЛ. Насамкінець слід нагадати, що в цьому контексті відповідно до положень статті 32 Конвенції, юрисдикція ЄСПЛ «поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47», і що «у випадку виникнення спору щодо юрисдикції ЄСПЛ» спір вирішує сам ЄСПЛ.

Отже, ухвалене ЄСПЛ будь-яке рішення по суті заяв, у якому зазначено про необхідність забезпечення державою-відповідачем своїх зобов'язань, є таким рішенням, яким визнано порушення Конвенції.

У частині першій статті 1 Закону № 3477-IV терміни вживаються в такому значенні:

Рішення - а) остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції; б) остаточне рішення ЄСПЛ щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення ЄСПЛ про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України;

Стягувач - а) особа, за заявою якої ЄСПЛ постановлено Рішення; б) її представник, правонаступник; в) особа (група осіб), на користь якої рішенням ЄСПЛ визначено обов'язок України в міждержавній справі;

Відшкодування - а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням ЄСПЛ відповідно до статті 41 Конвенції; б) визначена у рішенні ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання або у рішенні ЄСПЛ про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача;

Виконання Рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

У контексті застосування вказаного Закону при з'ясуванні наявності підстав для перегляду судових рішень за виключними обставинами, можна зробити висновок, що такий перегляд може відбутися за дотримання сукупності наступних умов:

1. Встановленням порушень Україною міжнародних зобов'язань при розгляді даної справи є ухвалення ЄСПЛ у справі за індивідуальною заявою одного з таких рішень: а) остаточного рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, яким може бути будь-яке рішення, у тому числі пілотне чи приєднання до пілотного рішення, у якому не зазначено прямо про вилучення заяви з реєстру у зв'язку з тим, що заява не підлягає до розгляду ЄСПЛ чи не розглянута ним; б) остаточного рішення ЄСПЛ щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення ЄСПЛ про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

2. У такому рішенні ЄСПЛ мають бути зазначені обставини саме даної справи, яка розглянута національними судами України.

3. ЄСПЛ зазначено, що такі порушення норм матеріального чи процесуального права, допущені національними судами саме при розгляді справи до ухвалення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тобто не враховуючи стадію виконання судового рішення.

4. Крім рішення про відшкодування у самому рішенні ЄСПЛ може бути зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, або з самого рішення можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції і таке відновлення здійснюється шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Зокрема, згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Отже, лише за наявності усіх умов судові рішення у даній справі підлягають перегляду за виключними обставинами, а саме: 1) наявність судових рішень національних судів України, що набрали законної сили і якими закінчено розгляд справи; 2) наявність одного з рішень, передбачених частиною першою статті 10 Закону № 3477-IV чи іншого рішення ЄСПЛ, у якому констатовано порушення держави; 3) у такому рішенні має бути зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто у застосуванні судом норм матеріального і процесуального права до ухвалення рішення, яким було вирішено спір по суті, чи закрито провадження у справі або залишено заяву без розгляду, а саме у суді першої, апеляційної, та, за наявності, касаційної інстанції, до стадії виконання судового рішення; 4) у рішенні ЄСПЛ мають бути зазначені, чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника; 5) таке відновлення можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

З рішення ВеликоїПалати ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України», а саме з пункту 165 убачається, що характерним для процедури пілотного рішення є те, що ЄСПЛ розглядає відповідні питання також з точки зору інтересів інших потенційних потерпілих. Цей аналіз обов'язково включає розгляд аналогічних заяв, що наразі розглядаються, та тих, що можуть бути подані до ЄСПЛ у майбутньому.

У пункті 166 рішення вказано, що з моменту ухвалення рішення у справі «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland) усталеною практикою ЄСПЛ при вирішенні пілотних справ стало також ухвалювати процесуальні рішення щодо майбутнього розгляду аналогічних справ, про які Уряд держави-відповідача вже було повідомлено, та нових аналогічних справ.

При цьому ЄСПЛ у пункті 196 цього рішення зазначив, що держава-відповідач і Комітет міністрів мають взяти на себе відповідальність за статтею 46 та забезпечити повне виконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі Іванов та, окрім вжиття необхідних заходів загального характеру, спрямованих на вирішення першопричини проблеми, забезпечити заявників належним юридичним захистом на національному рівні, у тому числі механізмом відшкодування їм шкоди, завданої встановленого ЄСПЛ порушенням Конвенції, який виконуватиме таку ж функцію, що й рішення про надання справедливої сатисфакції відповідно до статті 41 Конвенції.

У наступних пунктах 197, 198 рішення ЄСПЛ звернув увагу, що юридичні питання за Конвенцією щодо тривалого невиконання рішень національних судів в Україні, вже були вирішені у пілотному рішенні у справі Іванов. Таким чином, ЄСПЛ виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції. Зокрема, він визначив системний недолік, зробив висновок, що він є порушенням Конвенції, та надав вказівки щодо заходів загального характеру, які слід вжити відповідно до статті 46 Конвенції з метою належного виконання пілотного рішення для забезпечення юридичного захисту та відшкодування шкоди всім жертвам, минулим, теперішнім і майбутнім, встановленого системного порушення. Відповідно до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, а не лише процедури пілотного рішення, питання, розглянуте у пілотному рішенні у справі Іванов, у тому числі забезпечення відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, констатованого у справі Іванов, є питанням виконання рішення відповідно до статті 46 Конвенції.

Ця справа та всі аналогічні 12 143 справи, що розглядаються ЄСПЛ, а також будь-які аналогічні майбутні справи, які подаватимуться до ЄСПЛ, є невід'ємною частиною процесу виконання пілотного рішення. Вирішення цих справ, у тому числі стосовно заходів індивідуального характеру щодо відшкодування, мають обов'язково охоплюватись заходами загального характеру щодо виконання, які мають бути вжиті державою-відповідачем під наглядом Комітету міністрів. Отже, всі такі справи підлягають вирішенню в рамках процесу виконання, і про них має бути повідомлено Комітету міністрів, як органу, який відповідно до конвенційної системи має повноваження здійснювати нагляд за наданням відшкодування та відновленням справедливості щодо всіх потерпілих від системної проблеми, встановленої у пілотному рішенні (див. згадані рішення у справах «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland) (щодо суті), пункт 193 та (Ivanov), пункти 94-95), у тому числі й щодо заявників, зазначених у доданих переліках.

У пункті 215 рішення ЄСПЛ вказав, що вирішення цих заяв і 12 143 заяв, які перебувають на розгляді, незалежно від того, чи була про них повідомлена держава-відповідач, є більшою мірою частиною процесу виконання пілотного рішення у справі Іванов, а відшкодування за системну проблему, констатовану у рішенні у справі Іванов, має бути надано всім потерпілим, у тому числі тим, хто вже подав заяви до ЄСПЛ, у рамках процедури виконання, яка здійснюється під наглядом Комітету міністрів (див. також п'ятий пункт резолютивної частини рішення суду у справі Іванов (Ivanov) і пункти 195-196 та 203-204).

Також ЄСПЛ наголосив, що всі ці заяви спричинені однією тією ж системною проблемою, встановленою рішенням у справі Іванов, і що по суті вони стосуються одних і тих самих питань фактів і права, що і ця справа, а також враховуючи вже викладені висновки (див. пункти 211-212), ЄСПЛ вважав, що ці справи мають бути об'єднані у цьому провадженні відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту ЄСПЛ у поєднанні з пунктом 1 Правила 71. Крім того, враховуючи викладені причини (див. пункти 200-208 і 211-212), ЄСПЛ вважає, що 7 741 заява, про які було повідомлено Уряду, наведені у Додатку I, і 4 502 нові заяви, зазначені у Додатку II до цього рішення, також мають бути вилучені з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції.

ЄСПЛ вирішив приєднати до п'яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, 12 143 заяв, наведених у додатках І і ІІ до цього рішення; оголосив більшістю голосів прийнятними п'ять заяв № 46852/13, № 47786/13, № 54125/13, № 56605/13 та № 3653/14, поданих пані ОСОБА_6 та чотирма іншими заявниками; та постановив, що зазначені п'ять заяв та 12 143 заяви, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов'язань, які випливають з пілотного рішення у справі Іванов (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, у рішенні «Бурмич та інші проти України» ЄСПЛ констатував системні проблеми на стадії виконання судових рішень, ухвалених національними судами, і вказував на необхідність контролю з боку Комітету Міністрів з виконання рішення та забезпечення виконання свого юридичного зобов'язання за статтею 46 Конвенції державою, включаючи прийняття таких загальних заходів для виправлення ситуації, які можуть вимагатись пілотним рішенням щодо надання захисту всім іншим потерпілим, існуючим або потенційним, виявленого системного дефекту.

У додатку № 1 до вказаного рішення ЄСПЛ під номером 5168/15 зазначено заяву ОСОБА_3 та вказано дату звернення до ЄСПЛ, а саме 16 січня 2015 року.

Судові рішення, ухвалені національними судами України, не є судовими рішеннями, якими вимоги ОСОБА_3 задоволено чи за якими встановлено факт їх тривалого невиконання.

Тобто, у даному випадку ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позовних вимог у справі про скасування нотаріальних дій. У рішенні ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» не зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та із самого рішення не вбачається висновку про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який мав Стягувач, оскільки висновок ЄСПЛ стосується лише системного дефекту у сфері виконання в Україні постановлених на користь заявників судових рішень.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що у даному випадку відсутні підстави для перегляду судових рішень, постановлених судами України у даній справі, оскільки у рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» судом встановлені системні дефекти у сфері виконання рішень, ухвалених судами України на користь заявників, тому вказане рішення не встановлює порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, а відтак, відсутня необхідність у вжитті додаткових заходів індивідуального характеру.

Велика Палата Верховного Суду відмовляє ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2012 року, оскільки відсутня підстава для їх перегляду за виключними обставинами, тобто у рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич проти України» не встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи по суті судом, а встановлені системні дефекти у сфері виконання судових рішень, які не стосуються даної справи проскасування нотаріальних дій, оскільки у позові ОСОБА_3 відмовлено, а відтак відсутній факт тривалого невиконання судового рішення, ухваленого на користь заявника.

Керуючись підпунктом 3 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення», статтями 416, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 вересня 2011 року, ухвали Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2012 року відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. СитнікСудді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О. Г. Яновська