Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.11.2019 року у справі №9901/536/19
Ухвала ВП ВС від 22.06.2020 року у справі №9901/536/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/536/19

Провадження № 11-184заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представників:

позивачки - Тарасенка О. В.

Президента України - Пантюхової Л. Р.,

розглянула в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Президента України, треті особи: Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Служба безпеки України (далі - СБУ), про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року (судді Желєзний І. В., Мороз Л.

Л., Бучик А. Ю., Стрелець Т. Г., Шарапа В. М. ),

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2019 року ОСОБА_2, від імені якої діє представник Тарасенко О. В., звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: визнатипротиправним та нечинним Указ Президента України від 19 березня 2019 року № 82/2019 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (далі - Указ Президента, оскаржуваний Указ Президента) у частині введення в дію підпункту 1 пункту 2 рішення РНБО від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на три роки до ОСОБА_2, включеної до додатку 1 до вказаного рішення РНБО за номером 180; зобов'язати відповідача протягом 30 днів з моменту ухвалення рішення у справі подати до суду звіт про його виконання; судові витрати покласти на відповідача.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що відповідно до Указу Президента, а саме додатку № 1 до рішення РНБО під номером 180, її включено до переліку фізичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) у виді: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; запобігання виведенню капіталів за межі України; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом (зупинення фінансових операцій) строком на три роки. Причиною включення позивачки в цей список зазначено те, що 11 листопада 2018 року вона працювала секретарем дільничої виборчої комісії № 13 м. Алчевська при проведенні "виборів" нелегітимними представниками окремих районів Луганської області, які назвали себе "Луганська народна республіка". Однак позивачка стверджує, що така інформація не відповідає дійсності, оскільки 11 листопада 2018 року вона не перебувала на тимчасово непідконтрольній органам державної влади України території, що свідчить про неможливість її участі в роботі дільничної комісії № 13 м. Алчевська. Вказує, що оскаржуваний Указ Президента в частині внесення її до санкційного списку є безпідставним та не ґрунтується на положеннях національного законодавства України, оскільки в законний спосіб не доведено порушення нею національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, здійснення терористичної діяльності, порушення прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави. ОСОБА_2 вважає, що її протиправно прирівняно до осіб, які вчинили злочин, та застосовано заходи, які суттєво порушують її права та за своєю природою є подібними до покарань, передбачених Кримінальним кодексом України.

Разом з тим рішення (вироку) суду щодо того, що позивачка вчинила кримінальні правопорушення, передбачені статтями 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4 та 258-5 Кримінального кодексу України, ухвалено не було. Враховуючи презумпцію невинуватості, встановлену статтею 62 Конституції України, позивачка не є суб'єктом, який здійснює терористичну діяльність, та її не може бути віднесено до жодної іншої категорії суб'єктів, до якої можуть бути застосовані персональні санкції.

19 травня 2020 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що 14 травня 2020 року Указом Президента України № 184/2020 введено в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", згідно з підпунктом 1 пункту 5 якого в додатку 1 до рішення РНБО від 19 березня 2019 року, уведеного в дію оскаржуваним Указом Президента, виключено позицію 180, згідно з якою до позивачки було застосовано санкції, що є предметом оскарження в цій справі, а відтак відбулось повне відновлення прав та інтересів позивачки шляхом усунення обмежень її прав.

Представник позивачки заперечував щодо закриття провадження у справі, оскільки, на його думку, попри виправлення оскаржуваних порушень безпосередньо суб'єктом владних повноважень, повне відновлення законних прав та інтересів позивачки неможливе без визнання оскаржуваного Указу Президента протиправним.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 травня 2020 року на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС закрив провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов такого висновку.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 238 КАС суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 застосовані до позивачки санкції скасовано, тобто оскаржувані порушення виправлені суб'єктом владних повноважень, а відтак усунуто відповідні обмеження прав позивачки, що виникли внаслідок застосування до неї санкцій.

Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що зміст позовних вимог, заявлених позивачкою, характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи не дають підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивачки неможливе без визнання оскаржуваного Указу Президента України протиправним після виправлення оскаржуваних порушень безпосередньо суб'єктом владних повноважень, а тому заява про закриття провадження у справі підлягає задоволенню.

Не погодившись із ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року з підстави порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2, від імені якої діє її представник Тарасенко О.

В., подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обгрунтування апеляційної скарги позивачка зазначає про те, що суд, закриваючи провадження у справі, безпідставно послався на пункт 8 частини 1 статті 238 КАС, оскільки предметом оскарження в цій справі є не рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а індивідуальний акт. Зазначена стаття містить спеціальну норму щодо підстав для закриття провадження у справі щодо оскарження індивідуального акта - це пункт 7 частини 1 статті 238 КАС.

ОСОБА_2 стверджує, що повного відновлення її прав не відбулося, оскільки вона перебуває на тимчасово окупованій території України та не має можливості виїхати на контролоьовану Україною тенриторію для розблокування банківського рахунку, заблокованого у зв'язку з виданням оскаржуваного Указу Президента.

За твердження позивачки, суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі, не встановивши факт порушення відповідачем її прав, не визнавши того, що до санкційного списку вона потрапила протиправно, через помилки державних органів, а не через власні винні дії. Стверджує, що судове визнання порушення її прав унаслідок прийняття оскарженого Указу Президента дозволить відновити їх.

Позивачка зазначає, що на порушення частини 6 статті 223 КАС суд першої інстанції після закінчення оголошеної перерви, не продовжив провадження у справі зі стадії, на якій було оголошено перерву.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України просить залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року - без змін. Зокрема, відповідач стверджує, що відбулося повне відновлення порушених Указом Президента законних прав та інтересів позивачки, тому суд обгрунтовано закрив провадження у справі.

Представник СБУ надіслав до суду пояснення, які за змістом аналогічні доводам відзиву представника Президента України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та наведені на противагу їм у відзиві аргументи представника Президента України та пояснення СБУ, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.

Суд установив, що оскаржуваним Указом Президента ведено в дію рішення РНБО від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 цього рішення РНБО на підставі статті 5 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII "Про санкції" (далі - ~law21~) РНБО вирішила застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1, позицією 180 якого передбачено застосування обмежувального заходу до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у виді блокування активів, а саме: тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; запобігання виведенню капіталів за межі України; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом (зупинення фінансових операцій) строком на три роки.

14 травня 2020 року Указом Президента України № 184/2020 введено в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року "Про застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", згідно з підпунктом 1 пункту 5 якого в додатку 1 до рішення РНБО від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", уведеного в дію оскаржуваним Указом Президента, виключено позицію 180, згідно з якою до позивачки було застосовано санкції, що є предметом оскарження в цій справі.

Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування, а саме з 16 травня 2020 року.

Тобто оскаржувані порушення прав позивачки виправлено суб'єктом владних повноважень шляхом скасування застосованих до неї санкцій.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особливості розгляду категорії спорів щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності Президента України, визначено у статті 266 КАС.

Завданням адміністративного судочинства, як визначено в частині 1 статті 2 КАС, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС, кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Відповідно до частини 1 статті 107 Конституції України РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. За змістом положень частини сьомої цієї статті Президент України своїми указами вводить в дію рішення РНБО, із чого висновується, що зазначена норма носить імперативний характер.

Відповідно до ~law22~ рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачені ~law23~, приймається РНБО та вводиться в дію Указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання Указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Відтак згідно з Основним Законом та ~law24~ Президент України в межах наданих йому повноважень вводить в дію рішення РНБО, самостійно не запроваджує персональні санкцій щодо юридичних чи фізичних осіб, особисто не здійснює перевірку фактів та відомостей, що стали підставою для застосування санкцій до будь-кого із суб'єктів застосування санкцій.

За змістом позовної заяви спір у цій справі виник з приводу правомірності прийняття оскаржуваного Указу Президента України в частині введення в дію рішення РНБО, яким до ОСОБА_2 застосовано обмежувальні заходи (санкції).

Разом з тим, як зазначено вище, Указом Президента України від 14 травня 2020 року №184/2020 введено в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року, яким виключено позицію 180 додатку 1 рішення РНБО від 19 березня 2019 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію оскаржуваним Указом Президента, згідно з якою до позивачки було застосовано санкції.

За таких обставин колегія суддів Великої Палати Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що внаслідок видання Указу Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 застосовані до позивача санкції скасовано, тобто оскаржувані порушення виправлені суб'єктом владних повноважень, а відтак усунуто відповідні обмеження прав позивачки, що виникли внаслідок застосування до неї санкцій.

Твердження ОСОБА_2 про те, що внаслідок видання Указу Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 повне відновленні її прав не відбулося, Велика Палата Верховнорго Суду вважає необгрунтованими з огляду на таке.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обгрунтовано неможливістю на власний розсуд користуватися і розпоряджатися своєю власністю через застосування санкцій, у зв'язку із чим вона просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента саме з метою скасування санкцій, які й були скасовані внавслідок прийняття Указу Президента України від 14 травня 2020 року № 184/2020 про введення в дію рішення РНБО від 14 травня 2020 року "Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, немає підстав вважати, що після виправлення оскаржуваних порушень безпосередньо суб'єктом владних повноважень, повне відновлення законних прав та інтересів позивачки неможливе без визнання оскаржуваного Указу Президента протиправним.

Тому висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про повне відновлення порушених саме оскаржуваним Указом Президента законних прав та інтересів ОСОБА_2 є правильним.

Твердження позивачки про те, що, закриваючи провадження у справі, суд мав би послатися на пункт 7 частини 1 статті 238 КАС, є помилковим, оскільки цією норморю врегульовано підстави закриття провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів та дій субєкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії субєкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законноїї сили.

Не знайшли підтвердження й інші доводи позивачки про порушення Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду норм процесуального права.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновків суду та не містять жодних вагомих підстав для визнання його протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, частини 1 статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне й законне рішення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року - без змін.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. КнязєвСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В.

БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А.

ГудимаО. С. Ткачук В. І. ДанішевськаВ. Ю. Уркевич Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська О.

С. Золотніков