Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.08.2018 року у справі №804/1388/16
Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі №804/1388/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 804/1388/16

Провадження № 11-1000апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року (судді Іванов С. М., Панченко О. М., Ясенова Т. І.) у справі № 804/1388/16 за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - Нотаріус), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор плюс»), про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Нотаріуса, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01 жовтня 2015 року про державну реєстрацію за ТОВ «ФК «Вектор плюс» права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з порушенням вимог Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон - № 1952-IV), оскільки Нотаріус здійснив державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в нотаріальному окрузі поза місцем знаходження такого майна, а також без вчинення нотаріальної дії з цим нерухомим майном. На думку позивача, відповідач порушив порядок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачений Законом України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку». Крім того, вчинення реєстраційної дії суперечить і Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира, яка належить позивачу, відповідає всім вимогам, встановленим цим Законом, та на неї поширюється дія мораторію.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 08 серпня 2016 року позов задовольнив повністю.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 листопада 2016 року апеляційну скаргуТОВ «ФК «Вектор плюс» задовольнив частково: постанову суду першої інстанції скасував та закрив провадження в адміністративній справі, роз'яснивши, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про розгляд цього спору в порядку цивільного судочинства, оскільки Нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону № 1952-IV, а тому є суб'єктом владних повноважень.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 20 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 серпня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року прийняла та призначила справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

У додаткових поясненнях ТОВ «ФК «Вектор плюс» зазначило про відсутність між учасниками справи адміністративного спору, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 14 вересня 2007 року між ОСОБА_4 (позичальник) та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - Банк), укладено кредитний договір № 0301/0907/71-360, згідно з яким АКБ «ТАС-Комерцбанк» зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 72 тис. доларів США на строк з 14 вересня 2007 року по 13 вересня 2032 року включно на умовах, передбачених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого іпотекодавець (ОСОБА_4 О.) передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме належну їй спірну квартиру.

28 листопада 2012 року Банк і ТОВ «ФК «Вектор плюс» уклали договір факторингу № 15, згідно з умовами якого Банк відступає свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначеними у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку, а ТОВ «ФК «Вектор плюс» шляхом надання фінансової послуги Банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає Банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу, та в порядку, передбаченому цим договором.

На підставі договору факторингу Банк і ТОВ «ФК «Вектор плюс» уклали договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки.

01 жовтня 2015 року Нотаріус прийняв рішення, індексний номер 24961480, про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор плюс».

Не погодившись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_4 звернулася до суду з відповідним позовом.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини в касаційній скарзі під сумнів не ставляться.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, а тому спір у справі випливає з договірних відносин, не є публічно-правовим і має вирішуватися судом загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанцій про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук О.Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л.І. Рогач

В. І. Данішевська І.В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О.М. Ситнік

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич