Історія справи

Ухвала ВП ВС від 21.04.2020 року у справі №9901/76/20
Ухвала КАС ВП від 29.03.2020 року у справі №9901/76/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/76/20

Провадження № 11-139заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д.

А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л.

М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування листа й визнання незаконними й необґрунтованими пропозицій

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2020 року (суддя Бившева Л. І.),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати незаконними позиції Президента України, викладені в листі з пропозиціями до Закону України від 26 листопада 2015 року № 847-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням", та такими, що порушують основоположні принципи, наведені в статті 28 Конституції України, статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Стратегію сталого розвитку "Україна-2020", Рекомендації № Rec (2003)22 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про умовно-дострокове звільнення від 24 вересня 2003 року, а також не відповідають статті 50 Кримінального кодексу України, статтям 1, 133 Кримінального виконавчого кодексу України;

- скасувати позиції Президента України, викладені в листі з пропозиціями до Закону України від 26 листопада 2015 року № 847-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням";

- стягнути з Президента України ОСОБА_2 300 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано, зокрема, тим, що дії Президента України щодо непідписання Закону України від 26 листопада 2015 року № 847-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням" порушують права позивача, гарантовані Європейської конвенцією з прав людини. Також позивач вважає, що Президент України, посилаючись у спірному листі на те, що запровадження в Україні умовного або дострокового звільнення від відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, є недоцільним через порушення принципів справедливості, фактично не визнає Європейських підходів у сфері виконання покарання, що забезпечують дотримання прав людини.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 березня 2020 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій порушує питання про скасування незаконної та необґрунтованої, на його думку, ухвали суду першої інстанції, яка обмежує його право на доступ до правосуддя та просить задовольнити його адміністративний позов у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 4 КАСадміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За принципом поділу державної влади в України, закріпленому у статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України.

Відповідно до частини 1 статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

Повноваження Президента України визначені виключно Конституцією України.

Статтею 94 Конституції України передбачено таке.

Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі якщо Президент України протягом установленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Пунктами 29, 30 частини 1 статті 106 Конституції України встановлюються повноваження Президента України підписувати закони, прийняті Верховною Радою України, або здійснювати право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Наведені положення Конституції України надають Президенту як главі держави дискреційне (самостійне) право на вирішення кола питань в межах закону. Тобто дискреційні повноваження дають можливість на власний розсуд (без узгодження) визначати зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів рішення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 березня 2003 року № 6-рп/2003 у справі за конституційним поданням 73 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) здійсненого Президентом України права вето стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до статті 98 Конституції України" та пропозицій до нього (справа щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України) зазначено, що Президент України здійснює право вето стосовно прийнятого Верховною Радою України закону після одержання його для підписання на відповідній стадії законодавчого процесу. Це є конституційно-правовою формою участі Президента України в законодавчому процесі. Підписання або повернення закону на повторний розгляд Верховної Ради України - виключне конституційне право Президента України.

Отже, діяння Президента України, пов'язані з підписанням закону після його схвалення, оприлюдненням чи поверненням на реалізацію права вето щодо прийнятого Верховною Радою Українизакону, не відносяться до управлінських, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Президент України при підписанні законів чи при утриманні від їх підписання не виконує владних управлінських функцій, а спірні відносини щодо підписання закону Президентом України є частиною єдиного законотворчого процесу, який включає всі стадії - від законодавчої ініціативи до оприлюднення закону, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відсутність підстав для відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що зазначені в апеляційній скарзі міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне процесуальне рішення, тому немає підстав для скасування ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2020 року.

З огляду на викладене та керуючись статтями 242, 266, 292, 311, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко Ю. Л. ВласовН. П. Лященко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО.

С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська О. Р.

Кібенко