Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 806/127/18

Провадження № 11-188апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Житомирської міської ради Гербеди Віталія Юрійовича, державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про визнання протиправними та скасування рішень

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (суддя Черноліхова С. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (судді Строчак В. Ю., Ватаманюк Р. В., Мельник-Томенко Ж. М.),

УСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення:

- державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Житомирської міської ради Гербеди В. Ю. від 13 вересня 2017 року за індексним номером 37056191 про внесення змін до запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо загальної площі приміщення магазину з 389,1 кв. м до 431,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т. О. від 6 жовтня 2017 року за індексним номером 37447474 про реєстрацію права власності за ОСОБА_13 на об`єкт нежитлової нерухомості - приміщення магазину загальною площею 431,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є мешканцем та співвласником багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а оспорюваними рішеннями відповідачів порушується її та інших мешканців право на нежитлове приміщення - будівля сараю, яке є спільним майном багатоквартирного будинку, співвласники якого мають законні очікування на володіння та користування ним.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що цей спір про право і не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, оскільки позивач, оскаржуючи реєстраційні дії органів державної реєстрації прав на нерухоме майно, ставить питання щодо правомірності укладення цивільно-правової угоди, на підставі якої проведено державну реєстрації права власності нежитлового приміщення - будівлі сараю.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подалакасаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені ними рішення та задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи скаргу, позивачка зазначає, що у цій справі спір про право відсутній, дослідженню підлягають оскаржуване рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень - особи, наділеної владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, на предмет відповідності такого рішення критеріям, визначеними КАС. Наголошує, що спір виник із публічно-правових відносин, у яких відповідач є суб`єктом владних повноважень, та відноситься до компетенції адміністративних судів, тобто має розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 січня 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 26 лютого 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши це тим, що в касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_13 зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, оскільки між нею (третьою особою у справі) та позивачкою наявний спір про право власності на об`єкт нерухомості.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 1 березня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 1 квітня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд у порядку письмового провадження.

7 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 16/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 7 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Статтею 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16,якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оспорювані рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації права іншої особи, а не позивача.

Постановляючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано керувалися тим, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо прав на нерухоме майно.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права на це майно. Такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року та постанову Сьомогоапеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаВ. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська