ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року Справа № 927/1199/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідач), Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуОстерської квартирно-експлуатаційної частини районуна постановуКиївського апеляційного господарського судувід25.04.2017у справі№927/1199/16Господарського судуЧернігівської областіза позовомОстерської квартирно-експлуатаційної частини районудоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство Оборони Українитреті особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Відділ Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області 2. Деснянська селищна рада Козелецького району Чернігівської областіпрозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

за участю

- третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Остапенко В.В. (довіреність від 30.03.2017),

В С Т А Н О В И В :

Остерська квартирно-експлуатаційною частина району звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому просила суд зобов'язати відповідача звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0081 га, поблизу АДРЕСА_1 та трансформаторної підстанції (за 18 м на захід від АДРЕСА_1 та за 24 м на південь від трансформаторної підстанції) шляхом знесення збудованої на ній будівлі і привести земельну ділянку у первинний стан. Дані вимоги обґрунтовані тим, що відповідач займає земельну ділянку самовільно.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 06.03.2017 (суддя Бобров Ю.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 (колегія суддів у складі: Станік С.Р. - головуючий, Скрипка І.М., Куксов В.В.)Є у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими актами, Остерська квартирно-експлуатаційною частина району звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю. Зі змісту скарги вбачається, що скаржник вважає рішення та постанову у справі такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позаяк судами обставини спору досліджені не належним чином. Зокрема скаржник, посилаючись на п. 23, 28, 45 "Положення про порядок надання в користування земельних ділянок для потреб Збройних Сил України", затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, та п. 4.2.1, 4.2.2 Положення про Остерську квартирно-експлуатаційну частину району, не погоджується з висновками судів про те, що позивачем не доведено порушення відповідачем його права постійного безоплатного користування спірною земельною ділянкою.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак сторони та треті особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом даного позову є вимога позивача до відповідача звільнити за власний рахунок самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення збудованої на ній будівлі та привести земельну ділянку у первинний стан.

Підставою цих вимог визначено те, що на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1 від 1978 року, земельна ділянка військового містечка №1 (селище Десна, Козелецького району, Чернігівської області) відноситься до земель оборони та перебуває на праві постійного користування Остерської КЕЧ району.

Разом з тим, судами встановлено, що спірна земельна ділянка на підставі рішення Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської обл. від 29.12.2004 перебуває в оренді відповідача за умовами укладеного 03.01.2014 між ним як орендарем, та Деснянською селищною радою Козелецького району Чернігівської області як орендодавцем, договору оренди.

Також судами встановлено, що ця земельна ділянка була вилучена із користування позивача за його згодою.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у позові, суд апеляційної інстанції погодився із його висновками про те, що відповідач займає спірну земельну ділянку за наявності правовстановлюючих документів, а тому відсутні правові підстави вважати, що він займає її самовільно.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Приписами статті 1291 Конституції України встановлено, що судове рішення ухвалюється судами іменем України і є обов'язковим до виконання.

Разом з тим, судами обох інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка була відведена відповідачу для будівництва магазину, позивач же, як вбачається із встановлених обставин справи, вказане рішення органу місцевого самоврядування та укладений між відповідачем та Деснянською селищною радою Козелецького району Чернігівської області договір оренди землі, не оспорював.

Отже позивач не довів у встановленому законом порядку незаконність відведення спірної земельної ділянки відповідачу.

Згідно статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003р. №963-ІV самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За вказаних обставин оскільки спірна земельна ділянка використовується відповідачем на підставі договору оренди землі, укладеного на виконання рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у оренду, відсутні правові підстави вважати, що відповідач здійснює самовільне зайняття цієї земельної ділянки.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу шляхом, зокрема, визнання правочину недійсним, та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже оскільки рішення органу місцевого самоврядування про передачу землі в оренду та договір оренди землі недійсними не визнавалися, то висновки судів про те, що відповідач використовує спірну земельну ділянку на підставі договору оренди землі, укладеного на виконання рішення органу місцевого самоврядування про її передачу у оренду, а отже на відповідній правовій підставі, є правильними.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності вилучення спірної ділянки та передачі її Деснянській селищній раді Козелецького району Чернігівської області, не можуть бути розглянуті у межах даного спору, та не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки ці доводи підлягають оцінці судом у разі прийняття до розгляду позову про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування про передачу землі в оренду та договору оренди землі, так як у разі задоволення позову у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, з підстав незаконності вилучення спірної ділянки та передачі її Деснянській селищній раді, вказане рішення органу місцевого самоврядування та договір оренди землі залишатимуться чинними, що створило б правову колізію між положеннями Конституції України щодо обов'язковості до виконання рішення органу місцевого самоврядування, та обов'язковості судового рішення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, і порушень чи неправильного застосування судами норм матеріального чи процесуального права касаційним судом не виявлено, підстави для скасування оскаржуваних рішення та постанови - відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі Господарського суду Чернігівської області №927/1199/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук