Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2014 року Справа № 13/370-10

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Головного управління юстиції у Дніпропетровської області на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 р. (головуючий суддя Дмитренко А.К., судді Прокопенко А.Є., Крутовських В.І.)на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2014 р. (суддя Первушин Ю.Ю.)за скаргоюна постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві та на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровської області ОСОБА_4 щодо повернення виконавчого документау справі№ 13/370-10 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_5 доВиконавчого комітету Новомосковської міської ради,третя особаПублічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро",за участюГенеральної прокуратури Українипростягнення 24.318,00 грн.,за участю представниківпозивачаОСОБА_7,відповідачане з'явились,третьої особине з'явились,органу ДВСНеруш О.В.,прокуратуриКлюге Л.М.,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2014 р. у справі № 13/370-10, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 р., задоволено скаргу позивача на дії органу державної виконавчої служби та скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 13.11.2013 р. ВП № 30035910, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровської області ОСОБА_4

Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою, Головне управління юстиції у Дніпропетровської області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги позивача.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 3, 49 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що згідно з приписами Закону України "Про виконавче провадження" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, виконання судових рішень про стягнення грошових коштів з бюджетної установи здійснюється органами державної казначейської служби у передбаченому законом порядку.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача та третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2011 р. у справі № 13/370-10 з виконавчого комітету Новомосковської міської ради стягнуто на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 463.146,45 грн. орендної плати, 4.631,47 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 20.000,00 грн. витрат на послуги адвоката. В частині позовних вимог щодо стягнення орендної плати в сумі 14.577,66 грн. відмовлено.

На виконання зазначеного рішення суду 20.06.2011 р. видано наказ.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 19.11.2011 р. ВП № 30035910 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу № 13/370-10, виданого 20.06.2011 р., який в подальшому був повернутий стягувачеві.

Однак постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 06.11.2013 р. відновлено виконавче провадження з примусового виконання наказу № 13/370-10, виданого 20.06.2011 р.

В подальшому оскаржуваною постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 13.11.2013 р. наказ № 13/370-10, виданий 20.06.2011 р., повернуто стягувачу з посиланням на п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Оскаржувана постанова мотивована тим, що 01.01.2013 р. набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено новий порядок виконання рішень про стягнення коштів, де боржником є державний орган, а саме: відповідні функції покладено на Державну казначейську службу України.

Згідно зі ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" встановлено, що працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

В силу ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, наказ № 13/370-10 від 20.06.2011 р. було повернуто стягувачу з посиланням на п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", де зазначено: виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Колегія суддів відзначає, що положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, (зі змінами від 30.01.2013 р.) не встановлюють заборони щодо звернення стягнення на майно та кошти бюджетних установ-боржників, а фактично змінюють порядок виконання виконавчих документів.

При цьому сама зміна порядку виконання рішення суду без встановлення законодавчої заборони щодо звернення стягнення на майно боржника не може бути правовою підставою для повернення виконавчого документа на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", враховуючи ту обставину, що виконавче провадження відкрито до внесення змін у відповідні нормативно-правові акти, які в силу ст. 58 Конституції України не мають зворотної сили та не містять вказівок щодо процедури передачі, закінчення чи повернення виконавчих документів у тих випадках, коли виконавчі провадження були відкриті до набрання чинності вказаними вище нормативними актами.

Колегія суддів враховує також наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Однак, як вбачається з наведених положень законодавства, виконавчі комітети міських рад до вказаного переліку не включено. Про це зазначає і скаржник в касаційній скарзі (т. 6, а.с. 151) та вказує, що виконавчий комітет Новомосковської міської ради не належить до суб'єктів, визначених ч. 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а тому до спірних правовідносин не може бути застосовано положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Водночас, скаржник вважає правомірною оскаржувану постанову, яка ґрунтується саме на положеннях Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

На думку колегії суддів, наведене вказує на те, що доводи касаційної скарги суперечать один одному та є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими боржниками є, зокрема, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи.

Доводи ж скаржника зводяться до того, що державний виконавець правомірно повернув позивачу виконавчий документ, оскільки згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Однак, як вбачається з оскаржуваної постанови, наказ № 13/370-10 від 20.06.2011р. було повернуто стягувачу виключно на підставі обставин, визначених п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", наявність яких матеріалами справи не підтверджено. Інших підстав для повернення виконавчого документа не зазначено.

Відтак, у суду вістуні повноваження самостійно визначати інші підстави для повернення виконавчого документа, ні ж ті, що зазначені в оскаржуваній постанові, оскільки відповідними функціями наділений тільки компетентний орган виконавчої служби.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у державного виконавця не було правових підстав для повернення позивачу виконавчого документа з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", а також з посиланням на Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення скарги позивача є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі ухвали місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління юстиції у Дніпропетровської області залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2014 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.07.2014 р. у справі № 13/370-10 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова